Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав. Страница 1

Вацлав Чтвртек

ПРИГОДИ РУМЦАЙСА

_{Переклад з чеської ОЛЕГА МИКИТЕНКА}

_{Малюнки ЮРІЯ СЕВЕРИНА}

_{Перекладено за виданням: Vaclav Ctvrtek. Rumcajs. «Albatros», Praha, 1970.}

_{Vaclav Ctvrtek. О Rumcajsovi a loupeznickem synku Cipiskovi. «Albatros», Praha, 1973.}

Частина перша

Розбійник Румцайс

1. Як швець Румцайс став розбійником

У місті Їчині, в комірці під баштою, вже дев'ять років шив і лагодив черевики швець Румцайс. На своєму ремеслі він знався і що робив — то робив людям на радість.

Молоточком на маленькій колодці підбивав Румцайс черевички дівчатам; для жінок і чоловіків мав він колодки більші і молоток важчий. А коли треба було підбити чоботи їчинському війтові Гумпалу, брав швець Румцайс ті чоботи і йшов у кузню.

— Позич мені ковадло і молот, — просив коваля Штанцла, натягав чобіт на ковадло і бив по ньому молотом.

Це того, що ноги в Гумпала були здоровенні, як у слона. Гумпал страшенно пишався ними і звертався до них: «Ой ви мої славні війтівські ноги!» Через ті ноги знали Гумпала в усіх навколишніх містах і селах, аж по Младий Болеслав, і через ті шановні ноги, власне, й війтував він уже вісім років у Їчині.

Оце починався дев'ятий рік, коли раптом передав Гумпал наказ:

— Хай прийде швець Румцайс, мені потрібні нові черевики.

Румцайс зітхнув, поклав у кишеню свого зеленого фартуха паперовий метр, щоб зміряти війтову ногу, перекинув через руку шмат червоної іспанської шкіри із міста Кордови та й пішов до ратуші.

Війт уже сидів у кріслі в тій залі, де завжди засідав магістрат. Одна нога в нього була роззута і лежала на подушці. Подушку тримали четверо слуг, якими командував бурмистер Фіштула. А навколо стояли дванадцять засідателів магістрату і захоплено дивилися на війтову ногу.

— Оце нога так нога! — пихато промовив війт Гумпал до шевця Румцайса, тільки-но той увійшов і поворушив у його бік великим пальцем. Та Румцайс ноги не похвалив, а сказав:

— Нога у вас таки чималенька, але я бачив і більшу.

Війт аж губу прикусив од злості.

Дванадцять засідателів магістрату непомітно вислизнули із залп, бо знали: за мить буде біда. Четверо слуг на чолі з бурмистром Фіштулою заплющили очі й затулили вуха, щоб нічого не бачити й не чути.

— У Градці бачив я більшу ногу, — вів далі Румцайс, поклавши на стіл червону кордовську шкіру і готуючи паперовий метр. — Ота нога справді велетенська! А на вашу ніжку я пошию черевичок простісінько, ви й бублика з'їсти не встигнете.

Війт Гумпал почервонів, наче та кордовська шкіра, а тоді зразу поблід, мов папір. Потім знову почервонів і знову поблід.

— Що це з вами, пане війт? — стурбовано запитав Румцайс.

Гумпал налився фіолетовим кольором, зірвався з крісла, схопив дорогу іспанську шкіру, подер її на стьожки і пожбурив у вікно.

А Румцайса погнав у двері. На порозі Румцайс зупинився:

— За що ж ви мене штовхаєте?

— За образу ноги пана війта, — поважно відказав Гумпал, немов приклав міську печатку.

Зібрав Румцайс внизу під ратушею рештки кордовської шкіри і мовив сам до себе: «Добре, що хоч на дитячі капці лишилося». Але душу йому ятрили жаль і прикрість.

Коли Румцайс повернувся до своєї комірчини під баштою, він побачив, що двері зачинені і на них висить замок. А по обидва боки дверей стовбичать війтові стражники.

— Що ви тут робите? — запитав Румцайс. — Я своє добро сам стережу.

Стражники показали на двері. Там висів папір з написом:

Отут уже Румцайс розгнівався.

— Я гарячий чоловік, — сказав вій стражникам, — і ви мене не присилуєте кланятися війтовій нозі!

Стражники відступили трохи і націлили на Румцайса рушниці.

— Як це ви ще гармати не притарабанили? — всміхнувся Румцайс. — Побачимо, що з цього буде!

Стражники в ту ж мить настромили на рушниці багнети, стали по обидва боки від Румцайса та й повели його з собою.

Пройшли вони містом, проминули поле і дісталися до узлісся. Це був Ржаголецький ліс. Тут стражники сказали Румцайсові:

— Біжи собі до лісу, а в Їчин щоб не ступив і ногою!

— Чий це наказ?

— Війта Гумпала.

Румцайс ступив поміж дерева. За хвилину з лісу пролунав голосний крик:

— Якщо війт думає, що я від нього все терпітиму, мов та підметка, то він помиляється! Ми ще побачимо, чия візьме!

Усе це сталося напровесні. А коли весна вже відцвітала, війтові Гумпалу спало на думку піти до лісу — порахувати молодих зайців.

Узяв він записник і олівець, взувся в міцні мисливські чоботи та й вирушив у путь. Іде — і скрізь йому честь та шана за його славетні ноги. В місті люди вклоняються, за містом камінці самі відкочуються з дороги. Із кущів молоді зайці визирають і вигукують номери, якими вони записані у своїх метриках:

— Перший! Другий! Третій!..

А війт іде й записує їх.

Нарешті дістався він до Ржаголецького лісу і зайшов у нього. Дерева перед ним схиляються, боровики шапочки скидають.

Коли ж Гумпал втомився, підрахував він зайців у записнику і вирішив дати своєму змореному війтівському тілу спочинок. Приліг він під ялинкою і одразу став сопіти носом, щасливо усміхаючись і дивлячись на кінчики своїх знаменитих ніг. Поринув він уже в перший солодкий сон — аж раптом щось забубоніло йому в ліве вухо:

— Отепер побачимо!

Гумпал прокинувся і глянув на всі боки — що б воно могло бути?

Ніде нікого. Ані билиночка не ворухнеться.

Зненацька щось знову забубоніло — вже у праве вухо:

— Отепер побачимо, Гумпале!

За мить ці слова залунали і спереду, і ззаду, і від ялинкових заростей, і від просіки:

— Отепер ми порахуємося з тобою, пане війт!

Гумпал крутив головою, ніби вона була в нього на підшипниках. Ніде нікого!

Зрештою війта знову здолав сон. Раптом гілки розсунулися і поряд з Гумпалом став швець Румцайс. Та як же він змінився! Підборіддя обросло густою бородою, і в бороді гніздився рій лісових бджіл. На голові — капелюх із букової кори. Куртка — із клаптиків червоної кордовської шкіри. Штани усі в дірках, ремінець ледве тримається, а за ремінцем — пістоль із широченним дулом, наче кульок. Тільки черевики нові та гарні.

Румцайс зробив крок і зупинився біля славетних ніг війта. Оглянув їх, а тоді легенько, як швець, і спритно, як розбійник, стяг із Гумпала чоботи.

Потім ще раз мовчки подивився на могутні ногн війта в смугастих панчохах і вщипнув Гумпала за великий палець.

Війт прокинувся і злякано скрикнув:

— Ой, боже ж мій, розбійник!

— З вашої волі, пане війт! — сказав Румцайс і показав — Ондечки дорога з лісу до Їчина, пане війт.

Тихо гойднулися гілки ялинок, і Румцайс зник, ніби ніколи його тут і не було.

— Ох і дивний сон мені приснився, — пробурмотів війт, підвівся й хотів обтрусити коліна. І не повірив власним очам! З землі на нього дивилися дві велетенські ноги в самих смугастих панчохах.

— Ну й нехай, — люто просичав Гумпал до кущів. — Я й так дійду, Румцайсе. Але начувайся — матимеш ти завтра перед собою князівських гармашів.

— Тру-лю-лю! — весело засвистів у кущах розбійник Румцайс.

Гумпал зробив крок у бік Їчина — і зойкнув. Ступив ще крок — і вибухнув прокльонами. Його знамениті ноги не звикли ходити в панчохах! Гумпал спотикався об каміння, камінці ніби самі підкочувалися йому під ноги. Навіть вони вже не шанували його ніг…