І ти колись боролась, мов Ізраїль - Украинка Леся. Страница 1

Леся Українка

І ти колись боролась, мов Ізраїль

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам Бог поставив

супроти тебе силу невблаганну

сліпої долі. Оточив тебе народами,

що, мов леви в пустині,

рикали, прагнучи твоєї крові,

послав на тебе тьму таку, що в ній

брати братів не пізнавали рідних

і в тьмі з'явився хтось непоборимий,

якийсь дух часу, що волав ворожо:

«Смерть Україні!» - Та знялась високо

Богданова правиця і народи

розбіглися, немов шакали ниці,

брати братів пізнали і з'єднались.

І дух сказав: «Ти переміг, Богдане.

Тепер твоя земля обітована».

І вже Богдан пройшов по тій землі

від краю і до краю. Свято згоди

між ним і духом гучно відбулося

в золотоверхім місті. Але раптом

дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.

І знов настав єгипетський полон,

та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось Червоне море

і розділилося по половині,

і знов злилось докупи, й затопило

кого? Ой, леле! Новий фараон

пройшов живий поміж Червоне море,

але їздець і кінь пропав навіки.

Співай, радій, ненависна чужинко,

бий в бубон і лети в танок з нестяму:

кінь і їздець в Червонім морі згинув -

тобі зостався спадок на покраси,

бо зносиш ти України клейноди,

святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,

немов потоп. Заграло та й ущухло

Червоне море. Висохло й осталась

безрадісна пустиня після нього.

І став по ній блукать новий Ізраїль,

по тій своїй землі обітованій,

немов якась отара безпричальна.

З отарою блукали й пастухи,

вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.

Коли ж у їх з'являвся дух величний.

що вогняним стовпом палав у тьмі,

а вдень ішов, мов туча грізно-біла,

вони не вірили своїм очам

і врозтіч розбігались манівцями,

і попадали ворогам в полон.

Чи довго, ще, о Господи, чи довго

ми будемо блукати і шукати

рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

що він зламав свій заповіт великий

той, взятий з бою волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду

розбий, розсій нас геть по цілім світі,

тоді, либонь, журба по ріднім краю

навчить нас, де і як його шукать.

Тоді покаже батько свому сину

на срібне марево у далині

і скаже: «Он земля твого народу!

борись і добувайся батьківщини,

бо прийдеться загинуть у

вигнанні чужою-чуженицею, в неславі».

І може дасться заповіт новий

і дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? як маємо шукати

свому народу землю? Хто розбив нам

скрижалі серця, духа заповіт?

Коли скінчиться той полон великий,

що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине н-о-в-и-й Вавилон?

This file was created

with BookDesigner program

[email protected]

13.08.2010