Адепт - Ешкилев Владимир. Страница 1

Володимир Єшкілєв, Олег Гуцуляк

АDЕПТ,

або свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен. Роман знаків 

Екзегетичний пролог

Тексти виринають із забуття із шляхетною скромністю непоспішливих мандрівників Сущого. У нерозібраній монастирській бібліотеці Ви знімаєте з полиці грубезний том візантійської Септуаґінти [1], зодягнутий у чорну солунську палітурку, і бачите у глибині книжкової гробниці шафрановий колір сторінки небаченого сучасністю рукопису.

Ви розгладжуєте її, відокремлюєте її від інших пергаментних складових тисячолітньої істоти; а істота ця, життя якої і є відокремлення, дивиться на Вас червоними літерами вступних стовпців — ось початок таїнства Екзегези, дослідження знайденого, відкритого, воскреслого Тексту.

Томас Стернз Еліот [2], наближаючись до глибинних знакосполучень, що впорядкували Всесвіт, поєднав слова так:

Обтанцюймо кактус колом
Кактус колом кактус колом
Обтанцюймо кактус колом
О п'ятій годині ранку.

Це один із можливих образів Таїнства.

Між двома стрибками свідомості Ви раптово опиняєтеся сам на сам із Текстом посеред напіврозбудженої пустелі і скачете, скачете, рятуючись від передсвітанкового холоду завжди юної Вічності, яка у всевладді своєму не владна зігріти Вас безсмертям…

Ви гортаєте сторінки Вашого Тексту, і Таїнство триває. Істота-Текст розгортається у Вашій уяві, як троянда, кожна пелюстка якої, насичена Вашим нетерпінням і фантазією, вібрує від насолоди зіткнення померлого буття автора і живого буття читача.

І змикаються Ґадамерові [3] «кола розуміння».

І від зіткнення епох у таємному просторі, там, де Текст має хвіст і голову, а на площинах його тлумача нанесено безліч знаків, важкість століть перетворюється в єдність людини і Тексту, єдність, з якої народжуються об'ємні речі Сущого: переклади і коментарі, вільні переклади і вільні коментарі, дуже вільні переклади і коментарі, нестримані та дикі, немов степові лошиці…

Наш Текст, умовно названий на початку «Свідоцтвом Олексія Склавина про Сходження до Трьох Імен», знайшов чернець із Нового Афону Савватій, який з благословення Московського Патріарха Пімена [4] і з дозволу Константинопольського Архієпископа, Вселенського Патріарха Афінагора Першого у 1978 році від Різдва Христового оглядав бібліотечки монастирів Константинопольської Патріархії.

Дуже поважні вчені аргументовано довели, що знайдений рукопис є підробкою, фальсифікацією двохсотлітньої давності, незаконним створінням у звірятнику літописів та історичних свідоцтв. Але мінливість усіх стверджених і спростованих істин навалюється на XX століття такою всеперемагаючою ордою відносності, що висновки поважних учених не повинні цікавити закоханих у Таїнство.

Текст є, він існує, живе. Ви заглядаєте у глиб його Знаків і згадуєте (або забуваєте; або згадуєте і забуваєте водночас) пересторогу строкатого сфінкса Ніцше: «Коли ти дивишся у прірву — прірва теж дивиться у тебе».

???

…Мої жінки завжди ревнували мене до Бога (хай простить Він, Єдиний, цим дивним створінням). Бога шукав я все життя — в різні роки називаючи його різними іменами. Тепер, уже сповнений грецької премудрості, припадаючи до чистого джерела Святих Отців, знаю я свою помилку і не вважаю за потрібне обмежити Бога тими малими словами. Він завжди буде більшим за все, про що можу помислити; і кордони мої, що їх давні елліни називали «орос», Він долає сам Своїм буттям.

Але не завжди бував я таким розумним і навіть при схилі мого життя, під благодатним покровом авви Леонтія, тут, у Константинополі, думав я знайти Його сховище. І на Літургії, слухаючи спів Ірмосу Дев'ятого про Богородицю, що вмістила у лоно своє невмістимого Христа, я, раб Божий Олексій Склавин, ще пестив грішну думку про Пошук Недаремний.

Але ось настав він — час довгої сповіді. Авва Леонтій дав мені пергамент і своє благословення, брати-студити роблять за мене чорні радощі монастирського послуху — щоб я, недостойний, залишив для монастирського скрипторію [5] нерадісну повість днів моїх. Моє Свідоцтво.

Пустельник, чоловік святого життя Марін, який сімнадцять років боровся з єретиками-манихеями [6] по той бік Хему [7], сказав мені вчора, що діяв я в Пошуку своєму за законом свободи, котрий згадується як закон наш у посланні Св. апостола Якова. Думав знайти Єдиного, але Промислом Божим сподобився розуміння Його Істини. Можливо, Марін правий. Пошук сам по собі — це ще не велика чеснота. Ось у Єгипті, де також проходив шлях мій, десять тисяч аскетів немандруючих шукають спасіння на стовпах, у печерах, серед спраги, змій і розбійників. Але мій шлях був таки шляхом земним і кожне нове ім'я Бога Живого я відкривав і зрікався його ж у нових землях, при початках іншої мудрості. Чи не сказав святий Варнава Перський: «Блаженні мандруючі, бо їм відкриється правда, принесена з доріг». Там, на північних, гіперборейських теренах, де живе мій рід, там, де тече Бористен Великий, що його на призабутій мові моїх родовичів зовуть Дніпром, там, де народжуються снігові бурі, що лякають Константинополь у місяці януарії, — там осяяло мене перше з Імен Єдиного. І почав я пошук. Три індикти [8] пройшли легіонами своїх днів через ойкумену з того часу. Відійшли у простір і вічність мої друзі та кохані, щезли з земних обширів держави та племена, що я їх бачив. І ось, у чотирнадцятий рік правління боголюбивого Імператора Лева Філософа [9] і кесаря Олександра, у сьомий рік передстояння Блаженнішого патріарха Антонія [10], починаю я свою працю. І воскреснуть у знаках малих від альфи до омеги ті, що померли тілесно, і те, що зникло назавжди, безповоротно і безнадійно за волею Божою. Нехай добра людина, чернець або сінкелл [11], який побачить ці знаки, у молитвах до Бога згадає згаданих і мене, того, що згадує. І вибачать нам помилки наші, бо тільки суєта не помиляється ніколи, бо сама по собі — суть збочення і помилка.

У славетних літописців розділи йдуть за роками або ж мають число. Не всі роки лишаються у пам'яті моїй і не всі події зможу я окреслити знаками часу. До Чисел сущого в мене ставлення шанобливе: Числа, як Ангели Єдиного, стоять охоронцями над світом подій. Тож кожен розділ буду я називати тим Ім'ям Єдиного, в яке заглиблювалось у часи оповіданого моє грішне мислення. Ще, може, рік тому не став би я ускладнювати пергамент поганськими іменами ідолів. Але мудрість підказує, що все існуюче створено во славу Божу. З тим і почну, молячись у кротості й тузі. 

Ім'я найперше: Даждьбог [12]

У часи найпершого з відшуканих Імен Єдиного моє власне ім'я було Ратибор. Таке собі варварське ім'я, яке не хоче сумирно та чемно одягнути еллінські картаті шати — альфа, омега — і лягти на еллінський пергамент. Літери для цього імені ще не створені, хоча я чув, що у Болгарії вчені ченці пишуть Слово Боже слов'янськими рисами. Це ім'я зодягнуте не в дзвінкий константинопольський одяг — звуки цього імені огортає м'яка шкіра та лляна тканина моєї Вітчизни — грубе, цупке полотно гіперборейців; а ім'я означає «воїн»…

вернуться

1

Септуаґінта — в перекладі з грецької — «Сімдесятьох». Грецький переклад єврейської Біблії (Сефірот), виконаний у III ст. на о. Фарос на протязі 72 днів 72-ома ізольованими один від одного перекладачами під проводом Аристея. Апостоли користувались для цитування Старого Завіту саме Септуаґінтою (300 цитат з 350, що містяться у Новому Завіті).

вернуться

2

Томас Стернз Еліот (1888—1965) — англоамериканський поет, драматург, критик. Лауреат Нобелівської премії з літератури (1948 рік) «за відкриття нових шляхів у сучасній поетиці».

вернуться

3

Ґадамер Ґанс Ґеорґ (народ. у 1900 р.) — німецький філософ, учень Мартіна Ґайдеггера, засновник сучасної філософської герменевтики. «Кола розуміння» — специфічне поняття у філософії Ґадамера, яке передбачає, що «розуміння» можливе лише при замкненості тлумача-герменевтика одночасно як на ситуацію, сучасну авторові текста, що передбачається «зрозуміти», так і на ситуацію, сучасну самому тлумачеві.

вернуться

4

Пімен — Патріарх Московський і всієї Русі у 1971—1990 pp.

вернуться

5

Скрипторій — приміщення монастирської бібліотеки, де переписувались книги.

вернуться

6

Манихеї — прибічники і послідовники пророка Мані (III ст.). У Візантії та Болгарії були відомі також як «богуміли».

вернуться

7

Хем — гірський хребет на Балканах, який у IX ст. був природним кордоном між Візантією та Болгарією.

вернуться

8

Індикт — візантійський вимір часу. Дорівнював 15 рокам.

вернуться

9

Лев VI Філософ — імператор Візантії у 886—911 pp.

вернуться

10

Антоній II Кавлеа — Патріарх Константинопольський у 893—901 pp.

вернуться

11

Сінкелл — «радник» (грецьк.) Титул чиновника в імператорській або патріаршій канцеляріях у Візантії.

вернуться

12

Даждьбог (або Дажьбог) — одне з імен верховного божества у поганському пантеоні слов'ян. Деякі дослідники вважають Даждьбога персоніфікацією первісного божественного принципу (на зразок «атману» індійських аріїв). У стародавніх текстах збереглась самоназва слов'ян — протоукраїнців — «Даждьбожі онуки».