СКІФСЬКА ОДІССЕЯ - Костенко Ліна. Страница 1

ПІЩАНЕ — село Золотоніського р-ну Черкас. обл., поблизу якого в заплаві р. Супою (лівої притоки Дніпра) 1960—61 знайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 античних бронзових посудин, оздоблених рельєфним орнаментом. Цей унікальний комплекс датується кін. 6 — поч. 5 ст. до н. е.

Знахідка з П. свідчить про торг. і культур. зв’язки землеробського праслов’янського населення цієї території з античними містами, що їх здійснювали дніпровським водним шляхом.

Човен з П. експонується в Історичному музеї УРСР в Києві; 14 бронзових позолочених посудин — у його філіалі — Музеї історичних коштовностей УРСР, 1 лутерій — в археологічному відділі Переяслав-Хмельницького історичного музею.

УРЕ, том 8, Київ, 1982, с. 388

Ріка Супій, і що там тої річечки?

Ох, недарма на праведній воді

латаття жовте світиться, як свічечки! —

то на чиїйсь біді, то на чиїйсь біді…

Ішли віки. Ріка собі міліла.

Довкіл наверствувався торф’яник.

Стара верба од старості зомліла,

забула, що сказав їй водяник.

Цвіло латаття. Плавали качки.

Звичайна річка, як усі річки.

І корови ішли до водопою,

не знали тайни річечки Супою.

Аж поки човен видобула з дна

якась машина торфодобувна.

А трохи далі, в торфі під корчами,

лежав скелет з коштовними речами.

Античний посуд, амфори, лутерії.

Соми, що наковтались біжутерії.

Великий дзбан з Афіною Палладою.

Відтак зробився той гречин баладою.

Але ж бо й справді, щоб таке утнути! —

Дніпро пройти, в Супої утонути!

Яка біда спіткала тут гречина,

сама себе забула вже причина.

Чи, може, він з напасником боровся?

А чи на камінь човен напоровся?

Чи він ужив добрячого напою

та й сам схитнувся посеред Супою?

Чи необачно здумав припочить?

Ріка тече. Історія мовчить.

Але, слізьми заплакавши гіркими,

коли човна вантажив чоловік, —

чи ж думала тоді ота грекиня,

що він пливе уже в двадцятий вік?!

Він плив до Скіфів. Човен був надійний.

Товар путящий. Сам він не простак.

— Чого ревеш, нікуди я не дінусь, —

сказав той грек, мабуть, приблизно так.

І вже ніхто його не дочекався,

мов ухопив його який хапій.

Дніпром допливши, де тепер Черкаси,

він завернув у річечку Супій.

І п’ять віків, ще й десять літ по двісті

нема про нього чутки ані вісті!

І та печаль давно вже не скорбота.

І що тепер про себе розповість

античний грек, сучасник Геродота,

негоціант з ольвійських передмість?..

Він був живий, не древній, не міфічний —

з тих клопітних для Греції часів,

коли потенціал демографічний

на чорноморськім березі осів.

І збудувавши Ольвію і Тіру,

Пантікапей, Німфей та Херсонес,

купці з Мілету, вихідці з Епіру

жили на скелях, ближче до небес.

Внизу ліпила мазанки злидота.

Чайки злітались вранці на лиман.

Грек не читав, можливо, Геродота, —

в ньому самому Геродот дрімав.

Він знав одне — що десь там за лиманом

тече ріка велика Борисфен.

Так край лежить неміряний, незнаний,

земля народів інших і племен.

Він бачив світ крізь дуже грецькі міфи,

охочий був почути щось нове.

Скіф і не скіф були для грека — скіфи.

Увесь той край він Скіфією зве.

І як для нас цікаві ті галактики,

звідкіль ніхто сигнал не передав,

так і йому — землі тієї клаптики,

де він іще нічого не продав.

І потім, справді, а чому б не взнати

якісь нові шляхи й координати?

Де браму неба зачиняють Ори?

Які заввишки ті Ріпейські гори?

І що за люди неври та гелони,

почім у них там бронзові кулони?

Та розім’яти веслами суглоби,

та походити босо по траві,

де проживають скіфи-хлібороби

і де кочують скіфи кочові.

Які на що у них там номінали?

І як вони там Дарія прогнали?

І що там за казкові емпіреї,

де царствує народ гіпербореї?

Де вічне літо і немає Лети,

ізвідки родом музика й поети,

бо там жила, на вроду еталонна,

богиня Літо, мати Аполлона.

Тож, взявши харчу торбу запасную,

до сліз жони завбачливо оглух.

"Я їду, отже, я існую", —

так пояснив їй, що життя — це рух.

Бо в ті часи велике діло — посох.

У мандри йшов письменник і філософ.

То що вже говорити про купця?

Йому сидіти геть не до лиця.

Грек чув, що десь на північ від Гілеї

є вільний торг, де грекам привілеї.

Там на горі є місто, що до нього

купці пливуть аж з моря крижаного.

На ті базари і на ті привози

ще фінікійці шастали, пронози.

І грецький імпорт дуже там в ціні.

То він туди й подався на човні.

Йому ж казали греки: — Зупинися!

Не підбивай ще й інших горопах.

Нормальний грек торгує у Пониззі,

де царські скіфи царствують в степах.

А цей пливе. А з ним іще десяток

такий непоміркованих, як він.

Чи душу обпікає недосяжність?

Чи потребує серце перемін?

Звичайно, є надморські торги, ближче.

Та тільки ж тут всесвітнє торговище.

Куди поткнешся із своїм товаром?

Тут фінікійських глечиків навалом.

Тож грек пливе на північ і на північ,

все вище й вище, в землі праслов’ян.

А ще ж ні карт, ні компаса, й крізь Грінвіч

не пролягав іще меридіан.

Та ще ж плавби не визначено строку.

Чи ошалів, чи, може, з ким на спір?

Чи хоче він добратися, нівроку,

аж на край світу, до Ріпейських гір?

Ридає жінка в Ольвії, у гавані, —

чого ж гречин той довго так у плаванні?

В яких світах блукає той блукалець?

Чи укусила нутрія за палець?

Чи, може, з ким в дорозі не поладив?

Чи хто позаздрив на його Палладу?

Чи розгнівився скіфський Посейдон? —

бо як поїхав, та і по сей день.

І знає тільки місяць походющий,

де їде грек смаглявий і худющий.

Та на Олімпі знають, на вершині,

від самої хвилини відплиття,

три Мойри, три безжалісні богині,

що визначають все людське життя. —

Та, що його дарує, безтурботна.

Та, що пряде, аж прядочка бринить,

і третя — Та, що вже невідворотна,

що переріже ножицями нить.

Тож грек пливе, на весла налягає.

Короткі ночі, спати не встигає.

А у човні ж усякої матерії,

вино, олія, амфори, лутерії,

чорнофігурний лаковий бомбілій,