Пафос - Ешкилев Владимир. Страница 43

… Ти дуже терпляча дівчинка, мала приколістка Фіонка. Дуже. Хто б міг сподіватись, що ти така терпляча до такого гнилого баклана, як я… Коли ми закінчимо нарешті (бо все на цьому світі нарешті закінчується) мудохкатися з цим твоїм фашистівським майндпойнтментом, я поведу тебе до найкращих станиславівських каварень. Спочатку ми завітаємо до «Мосяжного вітрильника» по вулиці Вільде, і ти питатимеш мене, що таке «мосяжний», а я розповім тобі про шляхетну фурнітурну латунь, про стару жовту мідь, якими прикрашали старовинні карети спадкові станиславівські ґранд-крафтмани Мейзман і Салтисян. А потім, либонь після пляшки «Прикарпатського бальзаму», перемішаної з пляшкою паленої «банкетної» і пакетом не менш паленого грейпфрутового соку, ми з тобою підемо на вулицю Марії Склодовської до «Мусянджового коляборанти», вип'ємо у тій пурєдній ресторації подвійної кави і подивимося нещадно покоцане затятою галицькою міллю, споряджене балалайкою і одягнене у касаваротку опудало північного ведмедя, котре подарував міському голові розчулений троїстими музиками, сувенірними пасками і красунями модельного агентства «Тайстра» мер Верхнього Тагілу. Ми довго будемо пити каву, а може навіть легенький закарпатський коньяк, слухати маразматичні, нафталінові, старосвітські романси у виконанні підтоптаної інтерактивної співачки Зіни Чумової, знайомитись з легендарними, бородатими і медитативними до вошей у волоссі, до лилуватого кольору очей зависайлами богемних загумінків, говорити про революційний рух у під'їздах, про помилки київських анархо-синдикалістів, про Лівий та Гіперлівий ренесанс, про безпринципну потвору Кон-Бендіта, про зраду червоних братів з угрупування ХАЗ, про тренди геополітики і серед того говоріння повторювати сто і тисячу разів, що все фіґня, окрім хрестоматійних бджіл, і хрестоматійні бджоли (якщо розібратись на рівні базису і продукуючих сил наявного у цьому зрізі реальності індустріально-аграрного суспільства) також виявляються повною фіґнею, якщо навіть гудуть. І я прочитаю тобі свій забздурений зимовий вірш, тихо-тихо:

Але ні, цей вірш занадто вульгарний (а також занадто зимовий). Ти насвариш мене за цей вірш і ще двадцять два рази назвеш бакланом і невдахою. Ліпше я прочитаю тобі оцей, із присмаком питомо здорового нигілізму (він витверезить нас на виході з «Коляборанти», щоб ми змогли більш-менш зграбно дочалапати до наступного склепу з музичкою і зависайлами):

…Крізь мрійливі тумани станиславівських каварень Траха досягає мурмотіння Фіони:

— …Не називай мене кашалотиком.

— Не буду, сонечко… Ти подивись, що ховалось за цим квадратом. Ні, ти тільки подивись. Прикол. Подарунок волохатого сейфа.

На екрані мерехтить текст: