Пафос - Ешкилев Владимир. Страница 50

— … І земними насолодами, — додав підкоморій, підхоплюючи дівчинку під пахви. Швидким рухом він розв'язав шнур на її шовкових шароварах, стягнув їх і поплескав по кругленькій гепі. — Ви тільки подивіться, мій любий друже, яку газелю знайшов Махмуд всього за тринадцять обрізаних талярів. Яке вмістилище вітальних еманацій, життєвої сили! Тепер візит до тархана невідворотно відкладається. Орфей прагне Еврідіки… Яке м'яке волосся! Поцінуйте, мій друже, помацайте! Це ж справжня Королева для Ритуалу. Я вже уявляю її на жертовнику. Біла шкіра, руде волоссячко і холодний безжальний чорний мармур, що прагне крові… О, вона ще й незаймана! Помацайте, мій друже, це ж найсправжнісінька знахідка! Навіть наш незворушний дикун витріщився на таке диво.

Чунь справді перервав своє заняття і з цікавістю спостерігав за маніпуляціями Казумана. Як на його смак, дівчисько було захуде і надто доросле. А на нозі було видно пляму підозрілого кольору, наче лишайну. Хитрий Махмуд явно заощадив чотири таляри. Як лікар Чунь ніколи б не порадив цю доньку немитих скотарів для гарему господаря. В неї ж, напевно, й глисти є… Але цим зарозумілим варварам лише б дірку… Чунь повернувся до млинка.

— Незайманість не завжди є ниткою Аріадни у лабіринті Ритуалу. Я б віддав перевагу дівчинці, зануреній у безодню гріха і розпусти. Наявність цноти може роздратувати певний вид астральних істот (лабіринти потойбіччя населені мінотаврами), особливо тих, що живляться струменями темних інфернальних енергій… Вона часом не юдейка?

— Махмуд казав, що полька. А щодо безодні розпусти, друже мій, то ми зараз зануримо це сотворіння туди якнайглибше, — пообіцяв нащадок готських королів, витягаючи з-під кафтана якесь шкіряне знаряддя. — Ось, мій незрівнянний друже, пречудовий і кумедний пристрій Аrs Venus, котрий винайшов один стомлений жінками і хлопчиками алжирський принц. Це, як бачите, шкіряна маска з отворами для очей і руркою для рота. От ми надягаємо цю машкару на обличчя нашої красуні… Не сіпайся, бо приб'ю!… Застібаємо на потилиці ремінці, і готово…

— Якась музикальна машина?

— О! Ваша здогадливість, мій друже, може скласти неабияку конкуренцію Вашій освіченості. Ви направду вгадали. Зазвичай незаймані дівки у мить дефлорації, коли могутній лицар мечем кохання розширює їм отвір Венери, пищать і кричать. З цією маскою ми убезпечені від таких неприємних звуків. Рурка створена так, що трансформує всі писки і крики у приємну смішну мелодію. Дуже зручно у таких наметах, як цей. Я буду занурювати цю милу дівчинку у безодню гріха (мені сподобався цей Ваш вислів), а наш господар за ковдрами почує лише спів флояри. Як можете бачити, мій любий друже, справжній шляхтич має бути несамовито вигадливим задля куртуазного поводження з рівними йому за родоводом і рангом володарями. Особливо якщо перебуває у них в полоні.

— Що робить неабияку честь Вашій милості. Казуман тим часом дефлорував дівчину, і з рурки вилітала хриплива трель.

— Голосніше! — засміявся підкоморій.

— Щось подібне до циганської флейти, — зауважив Ґермаго.

— Флейта темнонародженої Ліліт!

— Але чи не занадто профанічне тіло ми вибрали для Ритуалу, Ваша милосте? Мені згадується вірш великого Горація:

—  Ми ще нічого не вибрали, мій любий Ґермаго. Тіло юної наложниці, як шляхетне золото, розтягується під Довбнею Роблення у прозору й придатну до розгладження найсубтильніших бганок і зморщок сухозлітну плівку…

— Мушу зауважити, Ваша милосте, що такої ж радикальної й небезпідставної думки притримувався відомий серед Посвячених Маґус Одилон, котрий був Магістром Ритуалів при Його ексцеленції кардиналі де Рогані. П'ять років тому (у часи спокійної течії енергетичних рік, що з волі Творця еманують руслами астрального світу) Одилон знайшов чергову Королеву у кишлі біля Нельської вежі. Мені розповідали, що більш розпусної, нестримної, несамовито-похітливої і заблуканої на стежках страхітливих збоченств повії світ не бачив з часів Аґрипини й Каліґули. її нечуваною і лютою розпустою Одилон намагався образити (і тим завести на кін Ритуалу) ангела-охоронця дівчини, що грала роль Містичної Імператриці і була досконало цнотливою. Він передбачив, що при замкненні Арканів, коли Королева підніметься разом з Містичною Імператрицею на Шлюбний Вівтар, образа світлих захисників Трансцендентного Чину, обурених таким нечуваним блюзнірством і упослідженням цноти, викличе енергетичний вихор такої незборимої та фундаментохитної сили, що відкриється Брама Посуття! Насправді ж вульгарність, вікова недозрілість і профанна розпусність тої видатної курви все зіпсували. Вона з такою люттю напала на Містичну Імператрицю, що та незайманиця, від переляку й передбачень щодо наслідків ґвалтовного мацання, знепритомніла, вибудувані з нечуваною ретельністю і передбачливістю ієрархії Ритуалу зруйнувались. У залі, де все це відбувалось, матеріалізувався потворний, пріапічний і волохатий демон, котрий відкусив Одилонові голову! Віконтеса Сен Прей, жінка надзвичайно гострого розуму і незалежних від традиційної думки поглядів, яка була присутньою на Ритуалі (в якості Містичної Герцогині Таро), розповідала мені, що бідолашний невдаха Одилон ще якийсь час бігав залою, шукаючи власну голову і обливаючи присутніх вельмож паруючою кров'ю (а серед численних високошляхетних, присутніх на Ритуалі хімічних Заручин, володарів і меценатів був, Ваша милосте, сам найсяйніший принц Конті!). Від цього моторошного і повчального видовища раптового демоноз'явного убезголовлення віконтеса захворіла і відмовилась від світського життя. Тепер мені розповідають люди надійні й перевірені у відсутності спотворюючих істину перебільшень, що вона приймає у своєму маєтку авіньйонських єзуїтів і щонеділі ходить до Святого Причастя…

— О! Мій друже, Ви розповідаєте такі прецікаві й ґраціяльні речі, що я ніяк не можу ощасливити зрошенням це юне тіло…

— Я замовкаю, Ваша милосте…