Bitches Get Everything - Карпа Ирена. Страница 7

Нікіта кудись побіг, а я мямлю його ім'я, слова «тьолка», «ган-дон», «йобаний фестиваль», «поїзд», «Київ», «всіх повбиваю» і «де мама». Ну так, мені себе жалко. А що?

Соня теж кудись пропала. Напевно, з'ясовує стосунки з Нікі-тою. Ну то й що? Дафліш – єдина конструктивна істота з нас усіх, дарма що наймолодший – намутив один на всіх квиток і готовий домовлятися з провідником про комфортний переїзд. Ні, звісно, я вже була мала квиток в СВ, але чи варто казати, що Нікіта десь його проїбав. Таке для цього хлопчика нормально.

Нарешті з'являється Соня і щасливо заявляє:

– Я свій вибір зробила. Їду з вами до Києва. Не лишаюся тут із ним…

Упс. Я ж про таке не просила.

Ми в поїзді, мені погано, навкруги купа якихось письменників, журналістів, перекладачів, прилітературних тусовщиків, всі разом накурюємося, краще мені від цього ажніяк не стає. Соня лежить на нижній полиці і вся дрижить… Як же мені її шкода… Я лягаю поряд, гладжу її, цілую і шепочу купу всього того, що середньоста-тистична баба чує від середньостатистичного п'яного мужика:

– Я дуже люблю тебе, Соню. Ти найкраща. Я не покину тебе. Все буде добре, віриш мені?

Ну і нащо я те все казала? Соня ж не типова баба, а я вже, тим більше, не пересічний мужик.

Соромно, Торнберґ, ой як соромно. Отак на п'яну голову запросто поламала слабке, як весняна квітка, кохання двох прекрасних молодих людей. Ну і навіщо? У-у-у-у. Якби я була вовчиком, то неодмінно вила би від сорому. Алкоголь сакс. Але хіба лише в ньому причина?

Наступний ранок холодний, сонячний і мовчазний.

Простіть мені всі.

Я не їду додому, я їду до Дафліша, я їду трахатися з Дафлішем.

Shortcut. Монтажна склейка:

Життя собі просто йде. Правда, інколи воно просто йде нахуй.

Ну, гаразд. Мабуть, досить вже гратися в єдине і чисте кохання до маленького хлопчика. У мене зовсім скоро буде сім коханців. Різного калібру, віку, національностей і віросповідання. І я не відразу зможу їх усіх перелічити на пальцях. Обов'язково про когось одного забуватиму. Але завжди буду згадувати при повторному перерахунку. Я турботлива все ж таки. Навіть коли мені сниться, як один коханець трахає іншого (при чому обоє мають одне й те саме обличчя), я гладжу його кучеряву голову і втішаю: «Все буде добре». Але далі вже про всіх і НЕ послідовно. І вибачте, якщо когось забуду. Я ненавмисне.

00:00:00:05

Фестивалі переслідують один одного і мене. На цьому купа коротких презентацій коротких метрів. Як водиться – поквапливі покази чогось потенційно цікавого та задовге піар-мусолення гарантовано претензійного. Кураторів останніх імпрез я так і називаю – мусоліні. Володарі престижних кінопремій рідко бувають цікавішими за зелених дебютантів. Журналісти бігають, куди їх посилають, лише кілька найхитріших просто купчаться собі в барі з шаровим інтернетом і посилають усіх самі. Ввечері всі дружно напиваються й обіцяють одне одному контракти, проекти, ролі, гроші, почуття, дітей…

Якийсь зовсім крихітний павільйончик, сюди разом з нами запхали зі своїми фільмами поляків, румунів та опальних у себе вдома білорусів. Декотрі з них просто не зможуть дозволити собі розкоші повернутися – бацька не по-біблійному обходиться з блудними синами, а сам живучий. Довгенько їм ще стирчати у цій Європі до настання ліпших часів, творити тут, їсти, топтати північно-західний ряст.

Характерність таких-от вавилонських зібрань полягає ще й у тому, що на якомусь їх етапі тобі дико хочеться когось витрахати. Потяг до культурного аншлюсу, чи що? «Дєвок і кокаїну!» Насправді тут і пива важко купити після одинадцятої вечора, а кіномист-кині й дєвки навколо крутяться самі якісь афтер 35. Не те, щоб мені не подобалися зрілі жінки, зовсім ні. Щось би і з кимось із таких певне могло зростися, якби я не вирішила зайнятися коханням із Діонісієм у дзеркалі, а вже потім прибув Його Величність Інтер-нешнл Селебріті Маестро Кройб, логічний наступник Діонісія.

В якийсь момент розумієш, що твоя власна краса тебе вбиває. Треба швидко щось робити. Бо навіть коли слухаєш якогось дуже серйозного теоретика актуального кіно, котрий розповідає уважним слухачам про жахливі речі штибу геноцидів чи смертей від наркотиків та інших хвороб, картинка у твоєму мозку домінує зовсім інша.

Мгм, я тут і справді візитерка. Гастролерка. Я не зовсім розумію, про що делікатно сперечаються всі ці люди, я не розумію, що я тут роблю, в цій цілковитій атмосфері серйозної поважності. Мене тут поки що ніхто не знає, і мені це до дули. Я маю невід'ємне право на свої картинки в голові. На руки, язики і щупальця, що проникають в усі мої отвори просто тут, поки я начебто слухаю цього респектабельного, з ефектною сивиною, кінематографіста. Я відчуваю своє голе тіло під одягом, я відчуваю його доторки і множинні проникнення. Він облизує мене, зв'язує і розв'язує, заповнює і лоскоче, запущеними досередини мацаками піднімає в повітря, змушує кінчати знову і знову. Він прекрасний.

Вибачте, але я не дослухаю вашої напрочуд інтелектуальної лекції. Мені страшенно треба до готелю, навідати себе і Діонісія. Ми там чекаємо на мене… Я чекаю в дзеркалі, він – усередині мене. Треба швидко донести його до безпечного місця. Замкнутого дзеркалами.

Кімната в готелі така собі, але мені то байдуже. Головне, що тут вистачає дзеркал. Ванна, двері ванної, дзеркало над раковиною, дзеркало навпроти дверей до ванної… Я бачу своє тіло будь-звідки. Я повільно роздягаюся, я пещу свою шию пальцями, піднімаю своє волосся. Скидаю тісний корсет. Гладжу шию і живіт. Запускаю пальці під бюстгальтер. Розстібаю його, але не знімаю… Розщібую ремінь. Важкі мілітарі-штани падають долі. Шарф хай залишається на шиї. Я дряпаю собі живіт, ковзаю пальцями під трусики, я дивлюся собі в очі в дзеркалі. Я як він. Я дивлюся йому в очі у своїх очах. Коханий мій, ти все так вправно робиш… Ти вбиваєш мене. Я трохи стягую трусики, пещу собі кісточку і внутрішню сторону стегон. Другою рукою зминаю собі груди. Я так люблю тебе, убий мене. Просто зараз убий.

Я наслинюю палець. Ковзаю ним собі між ноги, воджу ним по набухлому клітору… Відтак я знімаю трусики зовсім, знімаю ліфчик, не знімаю шарфа. Мейк-ап на моїх очах розмастився, і тепер у мої очі влізає ще більше його очей. Мій середній палець вже глибоко в мені, там тепло і підземно, як же я заздрю тобі, коханий, ти можеш відчувати цей Уроборос повнішою мірою, ніж я.

Я слиню вказівний палець лівої руки. Його я спершу ніжно, відтак трохи сильніше засовую собі в анус. Так, коханий, бери мене водночас звідусіль. Я труся грудьми об стіну, я не відвертаю лиця від дзеркала, обидві мої руки всередині мене. О, так,

роби це.

Я роздивляюся на себе в дзеркалах. Я розводжу ноги, те, що мені відкривається – дивовижно звабливе. Як же тобі пощастило, любове моя. Ти маєш змогу бачити мене там набагато частіше, ніж я. Мені подобається ця моя нова стрижка. Мені подобається засмаглість і колір там, унизу. Мені подобається те, що ти зі мною робиш.

Нагло мені дико хочеться, щоби ти виріс і повністю зайшов у мене, щоби зробив мені боляче, просто розірвав. Я скрикую. Переміщуюся на ліжко. Жодного предмета, котрий би пасував моїй середині. Жодного. Я дочекаюся тебе, я дочекаюся його, мого Мефістофеля…

Я пришвидшую свої рухи, роблю їх сильнішими, надсаднішими. Я здригаюся, вульва пожирає чотири моїх пальці, б'ється в судомах, анус також стискається і розтискається, тіло вигинається напруженою дугою, відтак вибух. Дуже-дуже довгий вибух. Серія вибухів. Впритул один за одним. Із цього мусить народитися планета. Але зринає Порожнява…