ГулІвер І Друг-ВІконтесу - Рыбаченко Олег Павлович. Страница 9

  Не знає, противник наскільки сильний,

  Дух ельфів, прекрасного у вірі народу...

  Ворогів неодмінно в бою розіб'ємо,

  Отримаємо нагороду святу свободу!

  Так знайте у Вітчизні щастя та мир,

  Його принесли на багнетах ельфімолки...

  Тепер найсильніший у нас херувім,

  А наші хлопці ударом так спритні!

  Минуть століття, прийде ельфінізм,

  Усі загиблі у боротьбі воскреснуть тілесно...

  І шлях вічно вгору ні миті вниз,

  Нам навіть без краю всесвіт тісний!

  Ось так гарно віконтеса заспівала, тупотіючи своїми дуже витонченими, дитячими ніжками. Гулівер навіть пошкодував, що вона дівчинка. Доросла дівчина була б набагато привабливішою. Особливо вигин п'яточки на підошві.

  Ну хай навіть і так. Хлопчик-капітан відповів:

  - Ми так нічого не робимо, а тільки співаємо та розважаємось!

  Дівчинка буркнула:

  - Чий би голос співав, а твій би сопів!

  І настала пауза. Хлопчики, на які перетворилися матроси, тепер гострими каменями ступали майже без болю. Дуже швидко босі підошви дітей грубіють. Це справді факт позитивний. І настрій очевидно піднімається у висоту.

  Хлопчаки-раби навіть заспівали;

  У променях денного сонця вогнем горить спина,

  Наглядач не дрімає, і батіг йому вірна.

  Я, цукор добуючи все життя з тростини,Не знав іншої нагороди, як палицею тумака.

  Як злодій біжу і ховаюся, трава не висока,

  Собак ще не чую, але це поки що.

  На ранок мене схоплять, підвісять у стовпа, А хлопчики-брати будуть дивитись з-під чола.

  Вже від спраги гину, води мені не бачити, Але цілий день свободи хто зможе відібрати!

  Пісня, звичайно ж, не Бог знає яка. І оптимізму не додає.

  Гулівер з дитячою посмішкою помітив:

  - Ось такі повороти бувають у долі! Ось я йду і сам не знаю, куди. А попереду чекає... Ну, у своїх колишніх пригодах якось більше було динаміки та інтересу. А тут тільки пісеньки, і тупаєш собі наче робот заводний.

  Віконтеса згідно кивнула:

  - Тобі потрібна динаміка? А що ж це можна!

  І дівчинка дістала з-за пояса батіг і давай їм лупцювати Гулівера. Хлопчик завив від болю, і прохрипів:

  - Я зовсім не це мав на увазі!

  Віконтеса засміялася і відповіла:

  - А тебе ж виховувати треба! Може, розкажеш якусь веселу історію?

  Хлопчик-капітан кивнув і почав плести розповідь:

  Імператор Діоклетіан відмовився від відходу від влади, бо розумів, що без нього Римська Імперія не встоїть. Тим більше у Діолектана з'явився Син і спадкоємець прозваний Юлієм, як Цезар. Імператор про правил ще до 320 року, зумівши зміцнити колишню віру Риму, модернізувавши язичництво. Головним Богом став Юпітер, які виявляється ще й творив всесвіт.

  Також виникло і було зміцнено вчення і про рай, і про пекло. Тобто замість похмурого царства Аїда - було введено вчення про казкову імперію, де душі померлих одержують тіла, і живуть знову. Герої-воїни, зрозуміло, ще мають і наложниць і бенкетують. А імператори мають там власні держави. Ну і звісно ж раби залишаються рабами. Але ті, які слухаються панів і себе добре ведуть - їм життя легше і краще і тіла дають молоді та здорові після смерті. А неслухняних рабів і християн, дуже жорстоко мучать, і так катують по-звірячому, що їм залишається тільки плакати і каятися.

  Після смерті Діоклетіана його син Юлій продовжив традиції батька. І навіть зробив кілька завойовницьких походів - довівши південний кордон імперії до самої Індії.

  Так навіть виникла нова династія Діоклетіанів. Яка забезпечила Риму стабільність та процвітання. Християнство поступово згасало і зійшло нанівець. Справді, казка про Христа поступово вийшла із моди. Та й християни не могли довести, що вони хоч щось можуть і чогось варті. І ось все йшло до забуття того, що багато хто вважав відгалуженням від Юдаїзму. Але в арабів, які ще були підкорені Великим Римом, з'явився Магомед.

  На той час римляни підкорили вже Індію. Їхня імперія стала такою величезною, що їй важко керувати. У Європі римляни дійшли до Вісли. І підкорили майже всю Німеччину. І на півдні просуваючись уздовж Нілу, підпорядкували Судан та Ефіопію. Але науковий прогрес розвивався повільно.

  І контролювати такі території із єдиного центру виявилося дуже складно.

  Ну і арабів тому, які були бідні та жили в пустелі дали спокій.

  Так само як римляни не стали завойовувати слов'ян, які надто далеко й у суворому кліматі живуть. І Китай, до якого теж повно і гір, і річок, і пустель, а велике населення. І так Римська імперія велика і населенням, і територією. І особливо в Китай не хочеться імператорам і лізти.