Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович. Страница 15

Ганс наче підіймався на повітряній кулі. Перед його очима знову постав увесь Стормер-Сіті. Незабаром з-за гірського пасма показався океан. На півночі, сході і півдні височіли Анди.

Ліфт зупинився. Ганс вийшов з кабіни на відкритий майданчик. Ух! Тут ще холодніше. І який злючий вітер! Зате орлиний кругозір. На широкому майданчику, який знизу здавався ниточкою, що з’єднує “ніжки” велетенського камертона, було встановлено флюгери, анемометри, барометри, термометри… Вітер жалить обличчя. Швидше в будку! Зустрічає товстун. Киває головою, наче давньому знайомому. Вінклер уже попередив по телефону. Звичайно, можна оглянути і спуститись униз.

Посеред кімнати стоїть вагонетка над люком, готова до падіння. Двері відчинені. Ганс заглядає всередину, входить. Двері за ним зачиняються.

Тут було тепліше. На стелі — електрична лампочка. Вікон нема. Підлога вкрита лінолеумом. Стіна біля дверей заставлена ящиками, в яких сиділи піддослідні маленькі тварини, птахи, комахи. Такі самі ящики стояли біля стіни ліворуч.

Коло стіни напроти дверей містились апарати — ваги, шафка. До четвертої стіни був прикріплений гамак. Поряд з гамаком стояли три пригвинчені до підлоги глибокі, зручні крісла з ремінцями, як на літаках, в кутку — пружинні ваги особливої конструкції на залізному стрижні — циферблат з стрілкою, що показувала зміну ваги.

“Ваги пружинні, — відзначив Ганс. — Зрозуміло: шальки звичайних терезів не змінять свого положення, який би вантаж не лежав на них, бо обидва тіла однаковою мірою втрачають свою вагу. Тільки такий пружинний прилад може фіксувати втрату ваги під час падіння”.

В глибокому кріслі, ледве вміщаючись у ньому, сидів гладкий чоловік з блискучою лисиною. Перед ним стояв високий, вгодований, голений лікар. Лисий товстун дихав важко і дивився на лікаря зляканими очима, як пацієнт, що чекає операції.

Фінгер привітався з лікарем і показав синій квиток.

— Ви дозволите мені взяти участь у досліді? — спитав Фінгер.

— Будь ласка, — відповів лікар і знову почав переконувати товстуна, що політ цілком безпечний і нешкідливий. — Ви ляжете в гамак, так вам буде зручніше. Я сяду біля вас у крісло і стежитиму за вашим пульсом, тиском крові і так далі. О ні, зовсім не для того, щоб попередити якусь небезпеку. Просто ми провадимо різні наукові спостереження, щоб потім зробити з них свої висновки. Ми узагальнюємо наукові спостереження і передаємо їх головному інженерові, який зважає на них, роблячи свої технічні розрахунки і конструкції: яке можливе прискорення під час зльоту, як найкраще запобігти поштовхам і таке інше.

— Отже, поштовхи можливі? Може, навіть дуже сильні? — злякано спитав товстун.

— Не більші, ніж у трамваї, — поспішив заспокоїти його лікар.

З допомогою Фінгера лікар поклав товстуна в гамак і міцно прив’язав його важке тіло ременями.

Ганс сів у крісло, пристебнув ремені, скоса поглядаючи на свого сусіду. Товстун важко дихав, нервував, щось бурмотів. Лікар також пристебнув себе ременями до крісла і взявся за важіль.

— Приготуйтесь! Летимо!

— Ні! Підождіть! Я не хочу!.. — кричав товстун.

Але було вже пізно. Ганс відчув, як у нього завмирає серце. Небувала легкість розливається по всьому тілу. Ганс підняв руку. Ні найменшого зусилля, наче він не піднімав, а опускав руку. Навіть ще легше, бо і для опускання все-таки треба напружувати м’язи. Наче у воді. Ні, мовби у невагомому ефірі, ніби і саме тіло стало ефіром. Секунда линула за секундою… Лікар перевіряв пульс товстуна. Ганс прислухався до биття свого серця. Трохи нібито уповільнено б’ється, а загалом — усе гаразд. Шкода, що нема вікна… Стрілка великого секундоміра наближалася до п’ятнадцяти.

— Зараз буде закруглення. Тримайтесь міцніше! — попередив лікар.

І раптом тіло почало наливатись наче свинцем від ніг до спини і голови. Воно обважніло так, що Ганс ледве дихав. Руки, ноги наче скуті, неможливо підвести голови… Товстун репетує… Але ось свинець виливається з тіла. Мить нормального стану. І знову секунди невагомості. Вагонетка спускається з другої смуги — і знову невидимий тягар давить на тіло і груди. Неприємне відчуття! Добре, що з кожним розмахом “маятника” це відчуття триває все менше і слабне. Ось і кінець. Стоп. Зупинились. Товстун хрипко лається. На його лобі виступив холодний піт. Двері кабіни відчиняються. Лікар поспішає відв’язати товстуна. Той такий осатанілий, що не може й слова вимовити, тільки витріщає очі і робить такі страшні гримаси, наче хоче з’їсти лікаря живцем. Бомбою вилітає з дверей.

Біля кабіни стовпилися негри та індійці. Вони чекали недарма. Товстун потішив їх. Свіже повітря повернуло йому мову — і він кричав, лаявся, комічно розмахував руками. Кольорові глядачі реготали, мов діти в балагані, і цим ще більше сердили товстуна.

Він проклинав і “Ноїв ковчег”, і самого Ноя, і всіх, хто видумав цю чортову штуку. Нехай його засмажать живцем, але він не переступить порога “Ковчега”.

— Гроші назад! — кричав він.

— Ви знаєте статут товариства: гроші ні в якому разі не повертаються. Ви можете тільки продати свої акції, якщо знайдете покупця, — сказав комерційний директор Коллінз, який невідомо звідки взявся.

— Не хочу я шукати покупців! Хай тоді пропадають. Пропали б і ви всі тут разом з “Ковчегом”. Де мій літак?

І він попрямував до аеродрому. Коллінз не затримував його.

— Що з ним сталося? — запитав Коллінз лікаря.

— Нічого особливого, — відповів лікар. — Ці мільярдери, хай мені пробачать, стали нервові, як істеричні панночки. Ось його таблиця. Робота серця: перед дослідом — 74, після досліду — 72. Тиск в артеріях: перед дослідом — 130, після досліду — 160. Невелике падіння пульсу і деяке збільшення артеріального кров’яного тиску. Якби встановити за ним спостереження в кабінеті банку, то протягом дня під час біржової гарячки такі відхилення в роботі його серця можна було б відзначити не раз.

Коллінз над чимось розмірковував, не слухаючи лікаря, потім сказав:

— А знаєте, нам доведеться відмовитись од цих експериментів над нашими акціонерами і майбутніми учасниками польоту. Адже отакий індивідуум не тільки сам втече, але й іншим розплеще. Годі. Для Цандера у нас уже є досить матеріалу. Ви лікар і самі зможете визначити, оглянувши людину, чи придатна вона для подорожі.

— Боюсь, що сюди наїдуть такі трухляві пани, які більше придатні для крематорію, ніж для польотів на ракетах.

— Не кажіть дурниць! — суворо зауважив Коллінз. — Абсолютна безпека ракетних польотів для нас не тільки реклама, але й мета. Справа Цандера — зробити ракету зручною й безпечною, як дитяча колиска. І він зробить це. Інакше він не був би вартий тих грошей, які ми витрачаємо на всі ці досліди.

Рвучко повернувшись, Коллінз поплив у своїй довгополій досі до контори.

Того ж дня Ганс покатався на всіх каруселях, випробував на собі “атракціони” незвичайного луна-парку. Він вивчав ефекти головокружіння на Сен-Сірській каруселі, переживаючи відчуття зльоту, спуску, крену, повороту. Фінгер вирішив побити рекорд витривалості при збільшенні ваги і примушував себе крутитися з скаженою швидкістю. Багато хто пробував змагатися з ним, але він переміг усіх своїх кольорових і білих суперників. Правда, Ганс дуже хитався, сходячи з каруселі.

Особливо здивувала його кімната, схожа на обертовий циліндр. Вона крутилася навколо своєї осі і рухалась по колу. Тут вивчалось так зване “коріолісове прискорення”. Коли Ганс підходив до стін кімнати, де відцентровий ефект був сильніший, все його тіло наче наливалось свинцем. Він ледве піднімав руки і повертав голову. Досить було повернути голову набік, і здавалося, вся кімната падає вниз або летить угору, мов стіни каюти під час великого шторму. Це було дуже неприємне відчуття. Воно залежало від того, як пояснив йому потім лікар, що центр, який міститься в головному мозку людини, під час тривалого обертання кімнати дає відчуття рівноваги. Людина ніби забуває про обертання, і коли повертає голову, в неї виникає відчуття нового обертання.