Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович. Страница 19

У Ганса спочатку справді паморочилась голова, причому так сильно, що він уже хотів просити Вінклера випустити його з обертової тюрми. Але Ганс був “зроблений з доброго матеріалу”. “Ще не таке доведеться пережити в ракеті! Треба звикати до всього”.

І він звик. Головне — не дивитись крізь стіни кулі на вулицю, щоб не помічати руху. Міцний організм юнака швидко пристосувався до незвичайних умов існування. Понад місяць прожив Ганс у кулі, харчуючись фруктами й овочами оранжереї. І рослини, і він сам, і тварини були в доброму стані. Правда, для молодого організму самої лише рослинної їжі було обмаль, і юнак добре-таки схуд за цей час. Але нездужання не відчував. Добре йшли і його заняття. Фінгер набагато просунув уперед свої математичні знання, ретельно вів запис усяких спостережень, зробив багато цікавих висновків. Вінклер і кілька разів Цандер відвідували його, підходили до кулі, заглядали в неї зовні і розмовляли по телефону. Але все ж Гансові страшенно набридло це добровільне ув’язнення. Він був молодий, йому хотілось рухатись, хотілось різноманітних вражень, живої практичної роботи.

І Вінклер учора порадував його, сповістивши, що сьогодні цьому ув’язненню настане кінець. Кругообіг речовин виправдав себе, все йшло так, як передбачали і обчислили Ціолковський та Цандер. Нелегкий дослід можна було закінчити. Вчора Вінклер сповістив Ганса про те, що в Стормер-Сіті вже їдуть пасажири — учасники польоту, який має відбутись. Будівництво ракети за цей місяць значно посунулось уперед, хоч до закінчення ще було далеко.

— Яку роботу ви тепер мені доручите? — спитав Ганс Вінклера.

Фінгеру дуже кортіло працювати “ближче до ракети”, але Вінклер розчарував його.

— Працюватимеш на будівництві радіостанції. Це дуже відповідальна ділянка.

— Доведеться стати радистом, — не дуже весело відповів Ганс.

— Тебе чекає набагато цікавіша робота, ніж ти думаєш, — утішив його Вінклер.

Що б там не було, Ганс незабаром залишить цю кулю.

До дівчини підходить Вінклер і, про щось розмовляючи з нею, показує на Ганса. Вона сміється. Ось Вінклер прямує до важеля і повертає його. Куля обертається все повільніше. І, дивна річ, у Ганса починається сильне запаморочення. Коли куля зупинилась, Гансові здалося, що він швидко обертається. Приступ головокружіння був настільки сильний, що юнак мусив узятися за стіл, щоб не впасти.

— От до чого закрутився, бідолаха! — почув він над собою голос Вінклера.

Механік поклав руку на плече свого помічника.

Але Ганс уже отямився і спробував підвестись, хоч у ту ж мить похитнувся.

— Зараз минеться, — промовив він, дивлячись на Амелі і всміхаючись до неї.

— Ану, покажи нам, як ти тут жив, — сказав Вінклер і, повернувши важіль, примусив кулю знову обертатись.

Не тільки Ганс почував себе погано, коли припинився рух. Усі тварини впали з бічної стіни на “підлогу” і, лежачи на боку чи на спині, почали судорожно дриґати ногами. Птахи лопотіли крильми і відчайдушно кричали. Рослини одразу обвисли, опустили стебла і гілки, наче вмить зів’яли. Зупинка руху для жителів кулі була справжньою катастрофою.

Але як тільки Вінклер знову почав обертати кулю, все ожило і стало на місце. Горизонтально простяглися рослини, тварини залізли на бічну стіну І сиділи спокійно, як їхні друзі в звичайних крільчатниках і курниках. Запаморочення в Ганса минулося. Зате тільки що прибулі почували себе не дуже добре, особливо Амелі. Вона ледве переборювала запаморочення, але все-таки пішла до центра кулі. Правда, її так відхиляло вбік, що, якби не допоміг Вінклер, дівчина, мабуть, упала б. Вона йшла наче проти сильного вітру, перемагаючи невидиму перешкоду. І та сама невидима сила вже підганяла її, коли вона поверталася від центра до стіни кулі.

— Це дуже цікаво, — промовила Амелі, — але я не витримала б гут і години.

Вінклер зупинив кулю і, коли всі вийшли, знову примусив її обертатись.

— Куля зробила свою справу, і її, по суті, можна було б зупинити. Але нехай обертається — показуватимемо її новим акціонерам. А тобі, Гансе, доведеться пройти через нове випробування, якщо, звичайно, ти погодишся. Правління товариства рішуче заборонило мені й Цандерові особисто брати участь у дослідах, що хоч в якійсь мірі небезпечні для життя. Правда, Цандер запевняв, що ніякої небезпеки нема, проте йому все одно заборонили піддавати самого себе випробуванням. А добровільно ніхто інший не погоджується; охочих не знайшлося ні серед службовців, ні серед індійців та інших кольорових робітників. Навіть ті з них, яким доводиться літати на “чортовій підкові”, дуже рідко погоджуються на ризиковані досліди.

— І ти пропонуєш цю небезпечну справу мені? — спитав Ганс.

— Найменш небезпечну. Річ у тому, що за час твого перебування в кулі виготовлено апарати, які оберігатимуть тіло від ударів, і нам треба випробувати їх!

— Отже, мені першому доведеться випробувати їх! — сказав Фінгер.

Разом з Вінклером вони пішли вулицями Стормер-Сіті. На майдані вони побачили дивну споруду. Вузькоколійка впиралась у перешкоду з піску. На рейках стояла вагонетка, на ній — щось схоже на металеву домовину з отвором у кришці. Біля вагонетки лежав костюм, подібний до водолазного. Вузькоколійка йшла під нахилом градусів десять і мала довжину метрів сто.

Перед самим тупиком вагонетка повинна була розвинути досить велику швидкість і вдаритись у піщаний насип.

Поряд височіла інша споруда — вузькоколійка, що полого підіймалась на міст. Міст цей на висоті десяти метрів від землі обривався.

— Розумію, — сказав Ганс. — Вагонетка, виїхавши на міст, повинна впасти вниз на пісок разом з “домовиною”, в якій я лежатиму.

— Але ви справді розіб’єтесь, це самогубство! — вигукнула дівчина.

— Це не так уже страшно, як вам здається, — відповів Вінклер. — Зараз спробуємо.

Вінклер подзвонив Цандерові з найближчої телефонної будки. Незабаром до місця випробування прийшли Цандер, Блоттон, Маршаль, Стормер, єпископ і Текер. Останньому, як майбутньому лікареві міжпланетної експедиції, доводилося вивчати вплив на організм різних умов польоту.

— Жінок я не запрошував би на перший дослід, — сказав Цандер. — Хоч я і розраховую на цілковитий успіх, але можуть бути всякі випадковості. Дами ще перелякаються і відмовляться “лягати в домовину”. А якщо не погодиться хоч одна людина, вся наша праця пропаде марно.

— Чому, якщо не погодиться хоч одна людина, то все пропало? — спитав Стормер.

— Розумієте, в чому справа? — пояснив Цандер. — На цих апаратах ми заощаджуємо багато пального. Коли вони виправдають мої надії, то ми зможемо розвинути набагато більшу початкову швидкість. Значне прискорення, коли не вжити певних захисних заходів, може викликати ряд хворобливих явищ і навіть призвести до смерті. Під час одного досліду, коли вага перевищила нормальну в десять разів, пілот зазнав такої травми, що йому довелося пролежати цілий місяць у лікарні. В нього був загальний кон’юнктивіт обох очей, нервовий розлад через струс мозку і капілярний крововилив у мозок; причина — відцентровий ефект при різкому зльоті. Ціолковський, а пізніше Ринін проводили досліди над комахами і тваринами. Комахи витримують без шкоди для себе збільшення ваги до трьохсот разів, курчата, на думку Ціолковського, можуть витримати збільшення ваги в сто разів, хоч під час досліду він збільшував її тільки до п’яти разів. Людина на коротку мить може витримати збільшення своєї ваги приблизно у двадцять разів. Таким чином, сама фізіологія ніби обмежує величину прискорення при польоті. Але якщо людина перебуватиме в середовищі однакової густини, то можна набагато збільшити прискорення без шкоди для здоров’я. І ось, здійснюючи ідеї того ж геніального Ціолковського, ми збудували ящик, який можна наглухо закрити. Він наповнений солоною водою, питома вага якої однакова з середньою питомою вагою людського тіла. Людина лягає у водяне ложе. Кришку щільно закривають! Назовні виводять від рота трубу, через яку можна дихати. Кілька ящиків матимуть особливу конструкцію. І люди, що перебуватимуть у них, зможуть робити деякі рухи, потрібні для управління ракетою в перші хвилини зльоту. В цих особливих ящиках полечу я, Вінклер, Фінгер, а решта спокійно відлежуватимуться ось в таких ящиках. Це дасть можливість прискорити набирання швидкості ракети при зльоті і, отже, швидше покинути Землю. Але якщо хоч один пасажир відмовиться од гідроамортизатора, то, звичайно, ми не зможемо збільшити прискорення зверх того, яке витримує людина. Інакше цей пасажир умре від мозкового крововиливу.