Тінь аспида - Гнатко Дарина. Страница 55

Хасан кинув на неї швидкий погляд.

— І тобі не шкода вбивати таку красуню?

Фатіна поглянула холодко.

— Я шкодую лиш одну красу. Власну.

Хасан розсміявся.

— Ти просто неперевершена! Я, зізнатися, хотів привчити Еллу до наркотиків, є в мене один безцінний засіб з моєї лабораторії, котрий міг зробити її безнадійно залежною. — Він нахмурився. — Елла, на жаль, виявилася досить до нього стійкою, чи я вже не знаю. Шкода…

— Навіщо тобі її залежність?

— Гадав, що Мурату наркоманкою вона буде не потрібною, — поморщився Хасан з таким виглядом, мов зізнавався у власній слабкості. — А я б залюбки забрав її назад. Не сперечайся, бо вона й справді дуже гарна.

Фатіна покривила лице.

— Хітливі собаки! — кинула вона зверхньо й гордовито вийшла геть, виймаючи важкий гребінець із волосся. Вона стояла у вбиральні, знімаючи сукню, коли там з’явився Хасан.

За три години на яхту прибув гість.

Фатіна, утомлена після раптового спалаху пристрасті у Хасана, відпочивала на верхній палубі яхти й ніжилася в променях ласкавого сонця, що сідалося. Поряд лежав Хасан, чомусь мовчазний та похмурий, про щось замислившись, він роздивлявся спокійне море, котре почало набувати рожевого відтінку. Раптом він напружився, піднявся на ліктях. Фатіна поглянула й собі, помітивши невеликий швидкохідний човен, що досить стрімко наближався до яхти, зоставляючи за собою на воді пінистий білий слід.

Вона поглянула на Хасана.

— Ти на когось чекаєш?

Він спохмурнів ще більше.

— Нікого я не чекаю, — відгукнувся дещо роздратовано й легко підвівся на міцні, засмаглі ноги. Одягнений у короткі шорти й сорочку, він зараз видавався звичайним чоловіком, а не володарем могутньої імперії зла.

Він підійшов до охоронця, щось неголосно проказав і застиг велично на місці, не спускаючи погляду з човна, що вже майже наблизився.

Нарешті човен підійшов упритул, і Фатіна з подивом впізнала у невисокому чоловікові, котрий нерухомо застиг там… Рашида Раяда.

Хасан теж упізнав несподіваного гостя.

— Що йому тут потрібно? — кинув він, ледь помітно кивнувши охоронцю.

Той уклонився й поспіхом пішов униз. Почулися голоси, й за декілька хвилин на палубу піднявся Рашид. Набулий за останні роки декотрої величності, він зупинився навпроти Хасана, кинувши короткий, незрозумілий погляд на роздягнену Фатіну, котра на яхті завжди ходила в купальнику, й вона помітила, як у його темних очах майнула й швидко зникла тінь.

Хасан зіщулився.

— Рашид? Яка несподіванка, та ще без попередження…

Гість прохолодно всміхнувся.

— Невже старі друзі мають про таке попереджати?

Хасан на усміх не відповів.

— Проблеми?

Рашид перенизав плечима.

— Ні, просто потрібно поговорити.

— Говори!

Рашид кинув погляд на Фатіну.

— А…

Хасан напівобернувся й цього разу усміхнувся до Фатіни.

— У мене від Фатіни майже немає таємниць.

Рашид кинув на неї ще один погляд, і майнуло в його очах щось таке, що було схожим з тим виразом, коли він ледь не зарізав її, не бажаючи віддавати Хасану, він навіть оглянув її гарне тіло, котрим колись володів.

— Зрозуміло, — тільки й сказав похмуро.

Фатіна збагнула, що він зневажає її за це повернення до Хасана, але лише кинула на нього байдужий погляд і знову лягла.

— Ну, я слухаю, — озвався Хасан тоном владного господаря.

Рашид трохи помовчав.

— Я хочу викупити твою справу в Каїрі.

— Що?

Фатіна опустила журнал, котрий читала, здивовано піднявши чорні брови ідеальної форми. Спина аль-Садіба напружилася. Рашид не зводив з нього прохолодного погляду.

— Ти добре мене розчув.

— Ти збожеволів?

— Ні, чого ж? Просто давно зрозумів, що вже переріс бути твоїм прислужником, Хасане.

— Чи не надто зухвало, Рашиде?

— Зухвалість — то твоя головна риса характеру.

Хасан коротко всміхнувся.

— Мені це дозволено.

Рашид трохи помовчав.

— Я набув досить значної могутності в Єгипті, не забувай про це, Хасане. Ти гадаєш, що всюди маєш владу, але…

Господар роздратовано його обірвав:

— Ти смієш мені погрожувати?

— Я поки лише прошу продати мені справу.

Аль-Садіб реготнув.

— У тебе не вистачить грошей.

— Вистачить, не хвилюйся.

Фатіна позіхнула й знову почала гортати лінькувато журнал. Сварка двох коханців — колишнього й теперішнього — почала її втомлювати. Краще було помріяти про майбутнє, коли вб’є вона білявку й Мурат повернеться.

Солодкі мрії обірвав Хасан, гарикнувши:

— Забирайся геть, Рашиде. Й запам’ятай — за цю зухвалість я можу замінити тебе іншою людиною.

Лице Рашида потемніло, він з хвилину дивився на Хасана, потім кинув ще погляд на Фатіну, затримавши його значно довше, ніж спершу, потім різко обернувся й пішов геть, навіть не попрощавшись. За три хвилини двигун човна заревів, і той почав віддалятися від яхти, полишаючи за собою пінистий слід.

Хасан провів його похмурим поглядом.

— Невдячний собака, — процідив крізь зуби, повертаючись до свого лежака, але не вспокоюючись. — Я ж витягнув його з бідноти, зробив людиною. А він? Йому потрібна моя справа…

Фатіна поморщилася.

— Заспокойся, Хасане.

Хасан щось пробурмотів, але заспокоюватися й не намислював, і Фатіна подумала, що завтра ж поїде з цього раю, аби взятися за справу й подбати про своє майбутне.

Майбутнє поряд Мурата.

Посміхнувшись, вона знову взяла до рук журнал.

І це був останній порух у її житті.

За мить пролунав оглушливий вибух, і величезний стовп вогню здійнявся над спокійним, надвечірнім морем.

Яхта Хасана аль-Садіба злетіла у повітря.

Разом з господарем та його коханкою.

Наказавши зупинити човен, Рашид звівся на ноги, випростався на весь зріст і довго дивився на спалахи вогню від яхти свого вже покійного господаря.

Досить вродливе лице Рашида було похмурим.

Він не хотів убивати Фатіну, сам Аллах то бачив, але… Так їй, певне, було вже на роду написано — загинути разом з Хасаном аль-Садібом, коханкою котрого вона була не один рік.

Рашид на мить заплющив очі.

Фатіна.

Він часто згадував її, навіть один час хотів повернути назад, але вона вийшла заміж за небожа Хасана й геть збожеволіла від свого чоловіка, утративши з Рашидом будь-який зв’язок. А потім сама подзвонила з проханням допомогти. Дивна, вродлива, небезпечна й… жадана. Рашид у цей вечір приїздив на яхту аль-Садіба з єдиною метою — підірвати її, убити господаря, звільнивши собі шлях до справжнього життя, але, побачивши на борту Фатіну, ледь не передумав, ледь не піддався спокусі залишити Хасана живим заради неї й вбити його іншим разом. Так, спокуса та була великою. Але ревнощі та байдужий погляд Фатіни знищили ті паростки. Покидаючи яхту, Рашид був майже спокійним, він знав, що за час розмови досвідчені люди, пірнувши під днище яхти, прикріпили до неї декілька потужних вибухівок. Від нього було залежним лиш одне.

Надати наказ висадити яхту в повітря.

І він його надав.

Розкішна морська птаха яскраво палахкотіла на тлі пронизливо-синьої поверхні моря та рожевого проміння призахідного сонця. Рашид ще з хвилину дивився на те видовище, потім прошепотів:

— Прощавай, Фатіно.

І дав наказ рушити човен з місця.

— Пане Мурате, обід?

Господар поглянув на служницю.

— Ні, я не голодний.

Важко зітхнувши, він подався до басейну, де було не так спекотно й до себе мановив глибокий шезлонг. Утомлено опустився в нього, знявши піджак і полишившись у білій сорочці.

Він повернувся з похорону Хасана й Фатіни.

Фактично, ховати вже нічого не полишилося, яхту рознесло в шмаття, й тіла його дядька та колишньої дружини пішли на годівлю рибам. Але жалю він не відчував, зовсім не відчував. Хасана ніколи не любив, дядько був для нього ворогом, а Фатіна… Фатіна виявилася людиною, котра намагалася вбити Еллу, людиною, котра двічі підкидала тій змію.