Карло Сміливий - Скотт Вальтер. Страница 18

Часто розмова перескакувала на що інше, Філіпсонові менше цікаве. Яка буде година, скільки давав урожай останніх років, як краще тримати виноградники, збирати буйне родиво. Цікаві горянам розмови не справляли жодної приємности старшому Філіпсонові. Шановний Цімерман, золурнський громадянин, все жадав зайти з ним у розмову: за промисловість, за вироби різні. Але англієць — він торгував дуже малими на розмір речами та дуже коштовними, долаючи далекі моря, безконечні краї, — мало мав матеріялу для такої розмови. Швайцарський крамар торгував із місцевостями бїля Бургундії та Німеччини, — грубим сукном, ремінням та футром.

Але раз-у-раз, скоро хто з мандрівників почне мову за маленькі торговельні справи, за хліборобство, за падіж худоби, кожною дрібничкою слухачів повільно стомлюючи, — от мов на ярмаркові, — якесь відоме місце зразу нагадає їм назву та історію битви. Хтось неодмінно брав у ній участь — не було жодного в каравані, хто б свойого часу не мав зброї в руках.

І на воєнні теми запальна точилась розмова. Таке по інших країнах чути тільки між лицарів та військових людей, або хіба ще між вчених. І це — улюблюна тема в казковій країні, між мирних хліборобів-ловців!

І згадався англійцеві давній Рим, де плуг так часто міняли на меча, хліборобство — на керівництво державними справами.

Він почав казати за це старому Арнольдові. Той запишався з такого порівняння його батьківщини. Але сказав:

— Хай збережемо ми цю особливість, але хай боронить нас доля від римської жадоби розкошів.

Мандрівники йшли дуже повільно, їм довелося перед Базелем через те двічі дорогою переночувати. Де спинялись вони, їх приймали привітно, вітали дуже гостинно, їхнє прибуття брали за привід влаштовувати свята.

Старі діди із сіл приймали уповноважених Союзу, а сторожу з молодиків вітали їхні юнаки. В стравах зайвих розкошів не було, хоч усе смачне й добірне. За найбільші ласощі — молоді козлята, баранці та підстрелена в горах дичина.

Але Артур Філіпсон та його батько зауважили, що більшу охоту до їжі виявляли бернський хорунжий та золурнський громадянин, аніж ляндаман із швайцарським депутатом. Ті брали собі найкращі шматки й смакували вином, надто чужоземним, що його не абияк уміли хильнути. Арнольд надто був мудрий лаяти їх, коли запобігти цьому несила йому. Але сам їв стримано, заживав самих овочів, запиваючи їх чистою водою. Так само робив і сивий Микола Бонштєтен.

Був третій день їхньої подорожі. Швайцарська депутація наближалась до базельських околиць. Базель тоді — одне з найбільших міст південно-західньої Німеччини. Мандрівники мали на увазі перебути тут ніч, цілком певні дружньої зустрічі. Місто, щоправда, не було ще тоді те, як тридцять літ пізніше, частина Швайцарського Союзу, що до нього воно приєдналось 1501-го року. Але то було вільне імперське місто, і завжди підтримувало зв'язок з Берном, Золурном, Люцерном та іншими швайцарськими городами. А мета посольства, по змозі підтримати мир, мала всміхатись однаково: й швайцарським кантонам, і вільному Безелю. Мир забезпечить торгівлю, яка безперечно припиниться, якщо між кантонами й Карлом Бургундським зайде на відверту борню; а що місто лежить між двох ворожих держав, його вигоди потребують додержувати невтралітету й поготів.

І посольство сподівалося від базельської міської влади такої дружньої зустрічі, як досі по всіх містах власного Союзу. Бо ж місту багато залежить на тому, чого прагнуть посли.

Як справдяться їхні сподіванки, побачимо далі.

VIII

І вгледіли вони велике місто

На узбережжі Райну. Відтіля

Колись Орґеторікс самонадійний

Завоювати прагнув низину

Врожайну Гальську…

(Helvetia),

Очі англійцям-мандрівникам, стомлені від безконечних швайцарських гір, весело спочивали тепер на країні, ще також нерівній та горбкуватій, де, проте, придатні ґрунта, де буйні лани… Райн, широка велична ріка, мчав зелені води серед широких просторів, і обабіч його, на дві частині поділений, розкинувся Базель. У південній частині міста, де прямували депутати, височів славетний катедральний собор, і чарівна тераса, що його обігала навколо, ніби нагадувала подорожнім, що вони наближаються до іншої країни; утвори людських рук уже відрізняються від творень природи. Не те, що досі: найбільші зусилля, найтяжча, найпекельніша праця непомітно ховалась серед страшенних швайцарських гір.

За милю від міської брами вони побачили вершників. То їх зустріли базельські представники. Попереду — один з членів міської влади, поруч верхи троє громадян, їхнє оксамитове вбрання показувало на заможність та приналежність до вищої кляси.

Шанобливо вклонились унтервальдекському ляндаманові та його супутникам, і ті охоче спинились вислухати гостинні запросини, що їх, природно, могли сподіватись.

Базельське посольство, однак, по-інакшому мислило. Висланий назустріч представник був дуже збентежений, і вже, певна річ, не мав свого доручення за краще з тих, що йому досі траплялися.

Він почав свою мову з численних запевнень про глибоку пошану й братерські почуття його уряду до Швайцарського Союзу. Але закінчив — категоричним твердженням, що з деяких поважних, дуже поважних причин, — їх з'ясується іншим разом, — вільне місто Базель не може прийняти на цю ніч до своїх мурів високоповажних депутатів, відряджених від Швайцарського Союзу до двору бургундського герцога.

Філіпсон приглядався дуже зацікавлено, який ефект справить ця найменш сподівана звістка на членів посольства. Рудольф, що приєднався до них, коли наближались до міста, здивувався менше, ніж його товариші. Ні пари з вуст, він, здавалось, більше намагався відгадати їхні почуття, аніж виявити власні. І це не вперше Філіпсон помітив: зухвалий і запальний молодик уміє тамувати природну палку свою вдачу. А інші — хорунжий насупився, обличчя золурнському громадянинові зашарілось, мов місяць, що сходить на північному заході; сивобородий швайцарський депутат занепокоєно поглядав на Бідермана, і сам ляндаман видавався трохи стривожений.

По хвилевій мовчанці, нарешті, відповів базельському післанцеві голосом трохи схвильованим:

— Досить дивна зустріч депутатам Швайцарського Союзу, які їдуть з мирною місією, що від неї також залежать інтереси й добрих базельських громадян. З ними завсіди мали приятельські стосунки, вони й тепер запевняють, що є наші друзі. Притулок під покрівлею, захист за мурами та звичайна гостинність — цього жодний дружній уряд не може відмовити людям з іншого краю!

— Не своєю волею базельський уряд відмовляє вам, шановний ляндамане! — відповів післанець. — Не то вас та ваших гідних товаришів, а й сторожу та лошаків якнайгостиннішє прийняли б базельські громадяни… Але ми мусимо чинити так з примусу…

— Хто вас примушує? — скричав, запалившись, хорунжий. — Хіба імператор Зіґізмунд так мало скористувався з прикладу своїх попередників?..

— Імператор, — на те йому базелець, — такий самий добрий та миролюбний державець, як був і завжди. Але бургундське військо вступило до Сунґау, і до нашого міста прибув післанець від графа Арчібальда фон Гаґенбаха.

— Годі! — спокійно сказав ляндаман. — Не виявляйте своєї слабо-духости, що її сами ви соромитесь. Я цілком вас розумію. Базель надто близько від Ля-Феретської фортеці, щоб громадяни його могли чинити, як хочеться їм. Брате! Ми бачимо, що ви так поводитесь з примусу, — жаль дуже вас, і ми пробачаєм вашу негостинність.

— Але зачекайте! — провадив далі післанець. — Тут неподалік — старий мисливський будинок графів Фалькенштейнів. Графслуст його називають. Він старий і давезний, але там буде кращий притулок, ніж під голим небом. Навіть у ньому боронитися можна, — хоч ніхто не наважиться порушити аам спокій. І ось що: коли знайдете там у старій будівлі які напої, вино, пиво та інше, — призволяйтеся! То від щирого серця вам наготовлено.