Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 106

— І яким чином це зупинить звинувачення жертви?

— Так оч’видно,— голосно заявила Кортні,— це змінить спр... глибинне сприйняття...

— Ти думаєш, що ґвалтівники побачать вас т’ких на тому марші, і такі: ну все, більше нікого не ґвалтуємо,— чи що?

Кортні й Кайл почали разом кричати на Страйка. Джонатан кинув занепокоєний погляд на сестру, а в Робін знову все упало всередині.

— Йдеться про дестигматизацію...

— Ні, зроз’мій мене прально, купа чоловіків радісно поди’иться, як дівчата марш’рують у ліфчиках,— кивнув Страйк, сьорбнувши бренді,— класні фотки будуть в «Інстаграмі»...

— Та до чого тут «Інстаграм»! — уже мало не плакала Кортні.— Ми хочемо зробити серйозну заяву про...

— Про чоловіків, які наз’вають жінок лярвами, ти к’зала,— знову перебив її Страйк.— Оце буде їм прочухан, коли вони побачать, як ти така прош... прошкуєш у мініспідниці.

— Та до чого тут прочухан,— заговорив Кайл,— ти не розумієш...

— Та розумію я цю вашу супергеніальну суть,— огризнувся Страйк.— Я нам’аюся пояснити, що в реальному світі цей ваш «Марш повій»...

— «Марш лярв»,— разом виправили Кайл і Кортні.

— ...хріна лисого щось змінить. Типи, які наз’вають жінок лярвами, подивляться на ваше дурне шоу й подумають — о, лярви пішли. Робіть свої рекламації мови, хоч усріться. Ви не зміните реальне ставл... ставлення, ’кщо оголосите, що лайка більше не прн... не принижує.

Вольфганг, який так і трусився біля ніг Робін, сподіваючись отримати ще м’яса, голосно заскавчав, і Страйк озирнувся. Він побачив Робін, яка сиділа за столом бліда й відсторонена.

— А ти що д’маєш пр’ це? — голосно спитав у неї Страйк, махнувши склянкою у бік студентів; трохи бренді плеснуло через край на килим.

— Я думаю, що слід змінити тему,— відповіла Робін, у якої так калатало серце, що було аж боляче.

— От ти б пішла на якийсь сраний марш лярв...

— Не знаю, можливо,— відповіла Робін. Кров шуміла у вухах, хотілося, щоб ця розмова просто припинилася. Її ґвалтівник раз у раз гарчав їй у вухо «лярва» під час насилля. Якби її можливий убивця стискав її шию на тридцять секунд довше, це було б останнє, що Робін чула в житті.

— Та в’на пр’ст’ ввічлива,— заявив Страйк, розвертаючись до студентів.

— О, тепер ми й за жінок говоримо? — вишкірився Кайл.

— За справжню жертву зґвалтування! — зойкнула Корні.

Кімната попливла. Запала липка тиша. Краєм ока Робін бачила, що Макс тепер дивиться на неї.

Страйк підвівся з другої спроби. Робін бачила, що він щось їй говорить, але чула якийсь шум; вуха ніби заклало. Страйк кинувся до дверей; він ішов. Вдарившись об раму, він зник з очей.

Усі дивилися на Робін.

— О Боже, мені так прикро, я не мала цього казати,— прошепотіла Кортні крізь притиснуті до вуст пальці. В очах у неї стояли сльози. Внизу ляснули двері.

— Все нормально,— почула Робін якийсь голос, схожий на її власний.— Даруйте, я на хвилинку.

Вона підвелася і вийшла за Страйком.

41

Незнайома темна вулиця стала для винятково п’яного Страйка сюрпризом. Дощ і шалений вітер хльостали його, а він стояв, хитався і намагався зрозуміти, в який тут бік метро. Зазвичай непомильне відчуття напрямку підказувало, що треба йти праворуч, тож він пошкандибав туди, обмацуючи кишені в пошуках цигарок і насолоджуючись посмаком від вивільнення напруги й гніву. Спогади про нещодавні події розпадалися на окремі фрагменти: сердите червоне обличчя Кайла. Чмошник. Кляті студенти. Макс сміється з якогось Страйкового жарту. Купа їжі. Ще більше алкоголю.

Дощ блищав у світлі ліхтарів і не давав нормально бачити. Предмети навколо то зменшувалися, то збільшувалися; припаркована машина кинулася під ноги, хоча Страйк ніби йшов прямо. Грубі пальці марно перебирали кишені. Цигарок він не знаходив.

Останнє бренді, мабуть, було зайве. Страйк і досі відчував його смак. Він не любив бренді, а з Ніком раніше випив силу-силенну «Дум бару».

Важко було йти крізь цей шалений вітер. Задоволеність життям уже ледве жевріла, але принаймні його не нудило, попри м’ясну запіканку й величезний шмат чізкейка... хоч думати не хотілося ані про цю їжу, ані про штук сорок цигарок, викурених за останню добу, ані про бренді, смак якого він досі відчував...

Шлунок без попередження скрутило. Страйк кинувся в проміжок між двома машинами, зігнувся і виблював так само рясно, як на Різдво,— раз, другий, і блював кілька хвилин, а тоді завмер, впершись руками в коліна, досі засапаний, але більше не відчуваючи нудоти.

Весь спітнілий, він випростався й витер рукою губи. У голові вибухали пістони. Минуло кілька секунд, і тільки тоді Страйк зрозумів, що поруч стоїть якась бліда фігура і вітер роздмухує її біляве волосся.

— Що за... А,— сказав він, коли очі сфокусувалися і впізнали Робін.— Це ти.

Спало на думку, що це вона пішла за ним, щоб віддати забуті цигарки. Страйк з надією подивився на її руки, але вони були порожні. Відсунувшись від калюжі блювотиння, Страйк сперся задом на запарковану машину.

— Я вдень посидів з Ніком у пабі,— нерозбірливо повідомив він, подумавши, що Робін переймається його добробутом.

У сідницю щось впиралося. Страйк зрозумів, що цигарки при ньому, і зрадів, бо краще смак тютюну, ніж блювоти. Він витягнув пачку з задньої кишені й по кількох фальстартах зумів підкурити.

Тут до його свідомості нарешті достукався той факт, що Робін якось дивно тримається. Зосередившись на її обличчі, Страйк відзначив, яке воно біле й дивно напружене.

— Що? — спитав він.

— «Що?»,— повторила Робін.— Бляха, «що»?

Лаялася вона значно рідше, ніж Страйк. Вологе нічне повітря, яке морозило пітне обличчя Страйка, хутко протверезило його. Здається, Робін сердиться; власне, він її такою сердитою ще не бачив. Але через алкоголь усі реакції вповільнилися, і Страйк не вигадав нічого кращого, ніж ще раз спитати:

— Що?

— Ти запізнився,— почала Робін,— але чого тут дивуватися, наче ти колись, бляха, обтяжував себе елементарною ввічливістю і приходив вчасно...

— Що? — знову повторив Страйк, цього разу не так питаючи, як щиро не вірячи власним вухам. Робін була єдиною жінкою в його житті, яка ніколи не намагалася його змінити. А це була не та Робін, яку він знав.

— Ти припхався п’янючий як не знаю що, бо ж чого ні, хіба до мене не байдуже? То всього-на-всього Робін буде соромно, а ще моєму сусіді, і моїм род...

— Та він оком не змигнув,— спромігся вимовити Страйк. Він не дуже добре пам’ятав цей вечір, але Макс точно не був проти, що він прийшов п’яний. Макс йому ще й підливав. Макс сміявся з якогось його жарту, якого сам Страйк навіть не пам’ятав. Макс класний.

— Тоді ти накинувся на моїх гостей. А тоді,— провадила Робін,— виставив мене усім напоказ, і те, що я хотіла лишити... лишити...

Їй на очі раптом набігли сльози, долоні стиснулися в кулаки, все тіло напружилося.

— ...лишити в секреті, вивалили в якійсь кінченій суперечці з чужими людьми. Тобі хоч на думку спадало...

— Зажди,— почав Страйк,— я ніколи...

— ...хоч раз спадало на думку, що я не хочу розмов про зґвалтування перед людьми, яких уперше бачу?

— Та я ніколи...

— Нащо ти в мене спитав, чи вважаю я марш лярв класною ідеєю?

— Та я пр’ст...

— Нащо за вечерею говорити про зґвалтування дитини?

— Я просто навів арг...

— А тоді такий підвівся й вийшов, а я мушу...

— Ну,— сказав Страйк,— ти таке розповідаєш, що чим швидше я б пішов, тим краще...

— Було для тебе! — ступила до нього Робін, вищиривши зуби; Страйк ніколи ще її такою не бачив.— Бо ти, бачте, спустив агресію у мене вдома, а тоді пішов собі, а я мушу прибирати за тобою лайно, як завжди!