Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 142

— Живий, Діду? — спитав Полворт, коли вони потиснули руки й поплескали один одного по спині, бо зі Страйковим пакетом було не пообніматися.

— Дякую, що погодився підвезти, Живчику, я це дуже ціную.

До Сент-Моса доїхали в Полвортовій «дачі-дастер», обговорюючи плани на завтра. Полворта з родиною запросили на церемонію розвіювання праху разом з медсестрою Керензою.

— Тільки це буде не зовсім розвіювання,— розповів Полворт, спрямовуючи бездоріжник між полями, а на горизонті догоряло сонце,— радше затоплення.

— Тобто?

— Люсі купила урну,— пояснив Полворт.— Водорозчинну, з бавовни і глини. Вчора мені показувала. На вигляд ніби квітка. Треба покласти попіл усередину, пустити по хвилях, і воно розчиниться і потоне.

— Гарна ідея,— сказав Страйк.

— І не буде дурної аварії,— практично зауважив Полворт.— Пам’ятаєш Ієна Рестарика зі школи? Його дідо хотів, щоб його прах розвіяли з мису Лендз-Енд. То ті йолопи висипали його проти вітру й отримали повні роти стариганя. Рестарик мені розповідав, що потім ще тиждень висякував попіл.

Страйк засміявся і відчув, що в кишені дзижчить мобільний. Він дістав його, сподіваючись, що то Робін уже щось дізналася про Бетті Фуллер. Натомість побачив незнайомий номер.

Я так сильно тебе ненавиділа, бо сильно кохала. Моє кохання не змерхло — а твоє змерхло. Воно виснажилося. Я його виснажила

Полворт усе просторікував, але Страйк не слухав. Він перечитав повідомлення кілька разів, суплячись, а тоді повернув телефон у кишеню та спробував зосередитися на оповідках давнього друга.

У будинку Теда його привітали радісні зойки й обійми від дядька, Люсі та Джека. Страйк старався вдавати радість, попри втому й розуміння, що спати він ляже не раніше, ніж ляжуть усі інші. Люсі приготувала на всіх макарони, але весь час, коли вона не обслуговувала інших, не казала Люкові не бити Адама під столом і не колупала свою порцію, Люсі мало не плакала.

— Так дивно, правда? — прошепотіла вона до брата після вечері, коли Грег наполіг, що зі столу приберуть вони з хлопчиками.— Ми тут, а її немає...— А тоді без жодної паузи заговорила: — Ми вирішили розвіяти прах уранці, бо прогноз гарний, а тоді повернемося сюди на великодній обід.

— Чудовий план,— озвався Страйк.

Він знав, наскільки важливі для Люсі домовленості та плани і щоб усе було зроблено як годиться. Вона принесла урну й замилувалася стилізованою білою лілеєю. Тед уже помістив туди попіл Джоан.

— Просто чудово, Джоан вона дуже сподобалася б,— сказав Страйк, не знаючи, правда це чи ні.

— І ще я купила рожеві троянди, щоб ми їх пустили по воді разом з урною,— сказала Люсі, в якої знову потекли сльози.

— Дуже гарно,— мовив Страйк, придушивши позіхання. Він страшенно хотів прийняти душ, лягти й заснути.— Дякую, що все зробила, Люс. О, і я привіз великодні яйця для хлопчиків, де їх покласти?

— Мабуть, на кухні. А для Роз і Мел ти не забув купити ?

— Для кого?

— Для дочок Дейва й Пенні, вони ж теж завтра прийдуть.

«От бляха-муха».

— Я не подумав...

— Ой, Ломако,— сказала Люсі,— ти хіба не їхній хрещений?

— Ні,— відповів Страйк, стараючись, щоб тон не здавався роздратованим,— але нічого, я завтра зранку вийду й куплю.

Пізніше, лишившись на самоті в темній вітальні, поставивши протез біля журнального столика й лежачи на дивані, до якого мимохіть звик за минулий рік, Страйк ще раз зазирнув у телефон. З радістю побачивши, що повідомлень з незнайомого номера більше немає, він — мертвий від утоми — швидко заснув.

Однак близько четвертої ранку телефон задзвонив. Піднятий з глибокого сну, Страйк намацав мобільний і побачив, котра година, коли підносив його до вуха.

— Алло?

На тому кінці не відповідали, тільки чулося дихання.

— Хто це? — спитав Страйк, уже здогадуючись, якою буде відповідь.

— Блуї,— долинув тихенький шепіт,— це я.

— Шарлотто, четверта ранку.

— Я знаю,— відповіла вона й чи то захихотіла, чи то схлипнула. Голос був дивний; мабуть, маніакальний стан. Страйк дивився в темну стелю. Зовсім неподалік лежала урна з попелом його тітки.

— Де ти?

— У пеклі.

— Шарлотто...

Вона поклала слухавку.

Страйк почув зловісно сильне калатання власного серця — ніби гупотів барабан зсередини печери. Його протинали розпечені розряди паніки й жаху.

Та скільки ж тягарів він мусить нести? Невже він мало заплатив, мало віддав, мало жертвував... мало кохав? Джоан здавалася дивно близькою тут і тепер, у темряві її власної вітальні серед її розписних тарілок і засушених квітів, навіть ближчою за свій власний прах у тій дурній білій лілеї, яка, відпливаючи в широке море, здаватиметься такою дрібного і сміховинною — наче хтось викинув паперову тарілку. Страйк ніби чув її слова: «Ти добра людина... людям допомагаєш... я тобою пишаюся...»

Шарлотта подзвонила з того самого невідомого номера, з якого раніше надіслала есемеску. Виснажений мозок Страйка перебирав відомі йому факти: в минулому Шарлотта вже намагалася вкоротити собі віку, вона заміжня і має дітей, нещодавно її поклали до психіатричного закладу. Він згадав своє минуле рішення: подзвонити її чоловікові, якщо від Шарлотти будуть ще поривання до саморуйнації. От тільки Яго Росса не буде на роботі о четвертій ранку Великодньої неділі. Якщо Страйк нічого не зробить — жорстокість то буде чи милість? Як він почуватиметься, якщо не відповість, а вона ковтне ліки? Минуло десять хвилин, протягом яких Страйк чекав, що вона передзвонить, а тоді він сів і написав повідомлення.

Я у Корнволлі. У мене померла тітка. Здається, тобі потрібна допомога, але я не можу допомогти. Якщо ти сама, знайди когось і розкажи, як почуваєшся.

Жахливо було те, наскільки добре вони з Шарлоттою знають одне одного. Страйк розумів, наскільки малодушною, наскільки лукавою Шарлотта знайде цю байдужу відповідь. Вона знатиме, що якась часточка його душі (яка зсохлася від довгої абстиненції, але так і не загинула) тягнеться до неї, надто в цій екстремальній ситуації,— не лише тому, що Страйк багато років дбав про її щастя, а й тому, що він ніколи не забуде, як вона прийшла до нього в його найтемнішу ніч, коли він лежав у шпиталі зі свіжоампутованою ногою і не знав, як тепер жити. Страйк досі пам’ятав, як вона з’явилася в дверях — найвродливіша жінка в його житті, як вона підійшла до нього й без слів поцілувала в губи; і в ту мить, як ніколи більше, Шарлотта сказала йому, що життя триватиме, що в житті будуть чудові миті, задоволення, краса, що тепер Страйк не сам і що жінці, яку він не зміг забути, байдуже, чи є в нього нога.

Сидячи в темряві Страйк, якого лихоманило від виснаження, додав ще три слова:

Тобі стане легше.

І відіслав повідомлення. А тоді ліг і чекав, що телефон знову завібрує, але мобільний лежав тихо, і врешті-решт Страйк заснув.

Прокинувся він, звісно, від того, що у вітальню прибіг Люк. Слухаючи, як він грюкає на кухні, Страйк потягнувся по телефон. Шарлотта надіслала два повідомлення: одне — годину тому, а друге — півгодини.

Блуї, я так співчуваю. Це та тітка, з якою я знайома?

А тоді, оскільки Страйк не відповів, вона додала:

Я порочна? Яго каже, що так. Я раніше думала, що це неможливо, бо ти мене кохав.

Принаймні Шарлотта жива. Всередині щось стиснулося; Страйк сів, пристебнув протез і спробував викинути Шарлотту з голови.

Сніданок був непростий. На столі було стільки великодніх яєць, що він був схожий на гніздо з мультфільму. Страйк їв, поставивши тарілку собі на коліна. Люсі купила йому й Тедові по яйцю, і тепер до детектива дійшло, що сестрі він теж би мав купити яйце. У хлопчиків яєць були прости гори.