Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 154

— Попереджаю вас,— гучніше повторив Страйк,— саме це станеться, якщо заважатимете розслідуванню. А за свій сандвіч самі платіть.

Страйк підвівся, і Робін, заскочена цим зненацька, схопила плащ і собі підхопилася.

— Корморане, вийдемо через чорний хід,— сказала вона, згадавши про пару фотографів, що чатують на центральному вході, але вони і двох кроків не пройшли, як почули голос Оукдена.

— Думаєш, я боюся твоєї довбаної агенції? Детективи, бляха, знайшлися! — гукнув він, і голови людей навколо повернулися в його бік. Робін озирнулася і побачила, що Оукден теж підвівся з-за столу; обійшовши його, він став посеред бару і явно націлився влаштувати скандал.

— Страйку, прошу, ходімо звідси,— попросила Робін, відчуваючи, що буде біда. Оукден явно намірився вийти з зустрічі з історією, яку зможе продати,— чи принаймні зможе розказувати, що взяв гору над детективом. Але Страйк уже розвернувся в бік свідка.

— Ти навіть не знаєш, що твій татко за рогом святкує,— голосно сказав Оукден, показуючи в бік Спенсер-Гаузу.— Не хочеш зайти й подякувати, що він трахнув твою мати десь на мішках, а півсотні людей дивилося?

На очах у Робін сталося — ніби в сповільненій зйомці — те, чого вона боялася: Страйк кинувся на Оукдена. Вона була схопила Страйка за руку, занесену для удару, але запізно: його лікоть врізався Робін у чоло й розбив їй окуляри навпіл. Перед очима в Робін вибухнули темні плями, а тоді вона раптом опинилася на підлозі.

Невдале втручання Робін дало шахраєві кілька секунд, щоб ухилитися, і замість лягти в нокаут він просто отримав кулаком по краю вуха. Тим часом розлючений Страйк, який навіть не помітив, що йому хтось завадив, зрозумів, що накоїв щось, бо всі гості бару попідхоплювалися на ноги, дивлячись на підлогу за його спиною. Озирнувшись, він побачив, що Робін лежить на долівці, затуливши обличчя руками, і з носа в неї стікає кров.

— Чорт! — закричав Страйк.

З-за шинкваса вибіг молодий бармен. Оукден щось кричав про побиття. Принижена Робін, у якої паморочилося в голові, а з очей лилися сльози болю, зіп’ялася на ноги завдяки допомозі двох літніх американців, які питали, чи не покликати лікаря.

— Зі мною все гаразд,— почула вона власний голос. Страйк з усієї сили вгатив їй ліктем між очі, і про те, що з носа цебенить кров, Робін здогадалася лише тоді, коли та бризнула на білу сорочку доброго американця.

— Робін, чорт забирай...— зронив Страйк.

— Сер, я мушу попросити вас...

— Так, ми абсолютно точно негайно підемо,— сказала офіціанту Робін з абсурдною ввічливістю, а з очей лилися сльози, і вона намагалася зупинити кровотечу з носа.— Мені тільки треба... о, дуже вам дякую,— мовила вона до американки, яка подала Робін її плащ.

— Дзвоніть у поліцію! — гукнув Оукден. Завдяки втручанню Робін він лишився неушкодженим.— Викличте хтось поліцію!

— Я не висуватиму претензії,— сказала Робін у повітря.

— Робін... мені так...

Схопивши Страйка за рукав,— з підборіддя досі скрапувала кров,— Робін пробурмотіла:

— Просто ходімо звідси.

Вона пройшла по розбитому склу з власних окулярів, і вони покинули бар, де всі замовкли й дивилися їм услід.

58

— Робін...

— Тільки не кажи, що не треба було тебе спинити,— крізь зціплені зуби відповіла Робін. Вони швидко йшли через внутрішній двір. Очі в неї туманилися від сліз. Курці пороззявляли на них роти, а вона намагалася заткати ніздрі, з яких цебеніла кров.— Якби ти його вдарив, ми б там сиділи й чекали на поліцію.

На полегшення Робін, на виході на Ґрін-Парк папараці не чатували, але лячно було, що після влаштованої Страйком сцени вони знову насядуть на агенцію.

— Спіймаємо таксі,— сказав Страйк, охоплений жахом і злістю на Оукдена, батька, пресу й самого себе.— Слухай, ти права...

— Я знаю, що права, дякую! — трохи ошаліло відповіла Робін.

У неї боліло обличчя, а ще незрозуміло було, чому Страйк не попередив її про вечірку Рокбі й чому він узагалі дозволив такому другокласному персонажу, як Оукден, заманити себе туди, не подумавши про наслідки для справи і для агенції.

— ТАКСІ! — загорлав Страйк таким голосом, що Робін аж підскочила. Неподалік почувся тупіт: хтось біг до них.

Під’їхав чорний кеб, і Страйк штовхнув Робін усередину.

— Денмарк-стріт,— гукнув він до водія, і Робін почула крики фотографів. Таксі помчало геть.

— Усе гаразд,— сказав Страйк, визираючи з заднього вікна.— Вони пішки. Робін... вибач, мені так прикро.

Робін дістала з сумочки дзеркало, щоб привести до ладу обличчя, яке сіпав пекельний біль; на верхній губі й підборідді була кров. Схоже, матиме два підбиті ока: обидва швидко набрякали.

— Завезти тебе додому? — спитав Страйк.

Робін злилася на нього й боролася з бажанням кричати від болю; вона уявила, як здивується Макс, коли побачить її в такому стані; знову доведеться жартувати про травми, які вона отримала на роботі в агенції. Також Робін згадала, що давно не купувала харчі.

— Ні, хочу, щоб ти мене нагодував і пригостив якимсь міцним алкоголем.

— Домовилися,— відповів Страйк, радий нагоді надати сяку-таку компенсацію.— Вулична їжа підійде?

— Ні,— саркастично відповіла Робін, вказуючи на свіжі синці під очима,— вези мене в такому вигляді до «Ритцу»!

Страйк почав сміятися, але перестав, шокований станом її обличчя.

— Може, краще в травму поїхати?

— Та що ти верзеш!

— Робін, мені...

— Тобі дуже прикро. Я знаю. Ти казав.

У Страйка задзвонив телефон. Він глянув на екран, вирішив, що Барклей може почекати, і вимкнув звук.

За три чверті години таксі висадило їх у кінці Денмарк-стріт з індійською їжею і парою пляшок. Нагорі Робін одразу пішла до туалету на сходах, де за допомогою туалетного паперу відмила засохлу кров з ніздрів і підборіддя. З потрісканого дзеркала на неї дивилися два червоно-пурпурові пухирі, які виросли навколо очей. На лобі набрякав синець.

Тим часом в офісі Страйк, який зазвичай їв каррі просто з одноразових коробок, приніс різношерсті тарілки, ножі й виделки, а потім, оскільки Робін попросила чогось міцного, піднявся до квартири, де мав пляшку свого улюбленого віскі. У холодильнику була маленька морозильна камера, де він тримав охолоджувальні пакети для кукси й кубики льоду. Останні він заморозив, мабуть, з рік тому: Страйк хоч і любив іноді випити міцного, але загалом надавав перевагу пиву. Вже виходячи з квартири з льодом, він подумав і повернувся ще й по охолоджувальний пакет.

— Дякую,— пробурмотіла Робін, коли Страйк повернувся, і взяла в нього крижаний пакет. Вона сиділа за столом Пат, на місці, з якого колись сама відповідала на дзвінки; Страйк розклав на столі їжу й тарілки.

— Треба переписати графіки на той тиждень,— сказала Робін, обережно прикладаючи пакет до лівого ока,— бо цей кошмар ніяким консилером не замастити. З двома підбитими очима я не зможу стежити непомітно.

— Робін,— знову почав Страйк,— мені просто капець як прикро. Я такий ідіот, я просто... Що будеш — горілку чи віскі?

— Віскі,— відповіла вона,— з льодом.

Страйк налив їм обом по потрійній порції.

— Вибач,— почав він знову, а Робін із задоволенням ковтнула шотландського віскі й узялася до каррі. Страйк сів на псевдо-шкіряний диван з того боку столу.— Менше за все я хотів заподіяти шкоду тобі... Я втратив самовладання, зірвався. Інші діти мого батька кілька місяців дошкуляли мені тією чортовою вечіркою,— додав він, проводячи рукою по густих кучерях, вічно неохайних. Він вирішив, що Робін має право почути це: пояснення якщо не виправдання, чому він так напартачив.— Вони хотіли спільне групове фото як подарунок батькові. Тоді Ал мені сказав, що в Рокбі рак простати... але це йому нітрохи не завадило зібрати чотириста друзів на гульки... Я порвав запрошення і навіть не подивився, де воно все буде. Мав би здогадатися, що Оукден щось задумав, я був неуважний, і...