Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 163

— Так-так! — дико закивала Робін.— Ой, а вам гарно відпочити у Флориді!

Він помахав їй рукою і, насвистуючи, пішов геть. Робін рушила у протилежний бік. У голові паморочилося від полегшення. Вона ледве змусила себе не бігти.

Вийшовши на майдан, Робін сховалася за бузком і ще півгодини стежила за домом опіки. А коли напевно пересвідчилася, що Лука Риччі справді поїхав, розвернулася і пішла туди.

62

Робін готувалася до скандалу, але такої сварки зі Страйком у неї ще не було. Того вечора в офісі вони сперечалися цілу годину, але гнів Страйка на те, ще вона пішла до Гнійного Риччі, коли він прямо й чітко заборонив це робити, не вщухав; урешті-решт Робін просто схопила сумку, не дослухавши Страйка, вибігла й ляснула по собі скляними дверима. Страйк дивився на них і жалкував, що Робін не розбила скло, бо тоді можна було б виставити їй рахунок.

Нічний сон хіба що зовсім трохи пом’якшив гнів Страйка. Так, між нинішніми діями Робін і тим учинком, за який три роки тому він вигнав її з роботи, були серйозні розбіжності: наприклад, вона не сполохала об’єкт, він не втік і не сховався. Також за двадцять чотири години не з’явилося жодних натяків на те, що родина Риччі чи персонал дому опіки запідозрили у Ванессі Джоне не ту, за кого вона себе видавала. І найголовніше (але цей факт більше ятрив, ніж заспокоював): Робін тепер партнер у фірмі, а не підрядниця на контракті. Це вперше Страйк глянув у вічі твердому факту: якщо їхні шляхи розійдуться, він матиме купу юридичних і фінансових труднощів. Це буде практично розлучення.

Страйк і не хотів розставатися з Робін, але відкривши, що сам ускладнив цей варіант, тільки ще більше розлютився. Стосунки між ними лишалися напруженими протягом двох тижнів після її візиту до Дому опіки Святого Петра, аж поки вранці першого серпня Робін не отримала повідомлення, в якому Страйк просив її облишити спроби подружитися з секретаркою Мутного й повертатися до офісу.

Увійшовши до кабінету, Робін побачила, що Страйк сидить за партнерським столом, обклавшись матеріалами справи Бамборо з архіву поліції. Страйк звів на неї очі, відзначив, що сьогодні волосся й очі в Робін власні, і коротко пояснив:

— Дзвонили клієнти щодо Мутного. Вони закривають справу за браком результатів.

— О ні,— сказала Робін, опустившись у крісло навпроти.— Вибач, я так старалася достукатися до цієї...

— А ще з нами хочуть говорити Анна й Кім. Я домовився про конференц-дзвінок на четверту.

— Вони не...

— Згортають справу? — без емоцій спитав Страйк.— Можливо. Як я зрозумів, друзі запросили їх на спонтанний відпочинок у Тоскані. Вони хочуть поговорити з нами перед від’їздом, бо до п’ятнадцятого ще не повернуться.

Запала довга мовчанка. Страйк ніби більше не мав що сказати й почав перекладати папери у справі Бамборо.

— Корморане,— покликала Робін.

— Що?

— Прошу, поговорімо про Дім Святого Петра.

— Я уже сказав усе, що мав на цю тему,— відповів Страйк, беручи аркуш зі свідченнями Рубі Елліот про двох жінок, які вовтузилися під дощем, і вдаючи, що читає.

— Та не про те, що я туди пішла. Я вже сказала...

— Ти обіцяла не наближатися до Риччі.

— Я «погодилася» не наближатися до Риччі,— заперечила Робін і намалювала в повітрі лапки,— точно так само, як ти «погодився», що не скажеш поліції, де взяв плівку з горища Грегорі Талбота.

Чудово знаючи, що за дверима працює Пат, Робін говорила тихо.

— Я пішла не для того, щоб тобі щось довести: я взагалі лишила його тобі, пам’ятаєш? Але це треба було зробити, а ти не міг. Може, ти не помітив, але я маскуюся значно краще за тебе.

— До цього питань немає,— відповів Страйк, відкидаючи свідчення Рубі Елліот і беручи опис Тео від Глорії.— Мене зачепило, і ти це збіса добре знаєш, що ти мені не сказала, коли зібралася...

— А ти мені дзвониш що три секунди й радишся, як діяти далі? Ти зовсім не проти, щоб я виявляла ініціативу, коли це зручно...

— Лука Риччі відсидів за те, що пускав струм людям через геніталії, Робін! — не витримав Страйк і вже не вдавав, ніби його цікавить опис Тео.

— Скільки ще разів ми будемо це обговорювати? Ти думаєш, я зраділа, коли він зайшов? Та я б ніколи в житті туди не пішла, якби думала, що він припхається! Але факт такий...

— ...це не факт...

— ...якби я не...

— ...це теорія...

— Яка це в біса теорія, Страйку, це реальність, а ти просто вперся, мов баран!

Робін дістала з кишені джинсів телефон і відкрила фото, яке зробила під час другого візиту в дім опіки, коли вона пробула там дві хвилини й потай зробила фото почерку Луки Риччі в журналі відвідувачів.

— Дай сюди анонімку,— сказала вона Страйкові та простягнула руку по зім’ятий синій папірець, який дали їм сестри Бейліс.— Ось!

Робін поклала аркуш і мобільний поряд, розвернувши до Страйка. Робін бачила невідпорну схожість: та сама суміш великих і малих літер, усі написані окремо, розбірливі, але з недоречними прикрасами й завитками — ніби несподівана шепелявість у небезпечного здоровила з обличчям, мов напівочищений помаранч.

— Неможливо по фото довести, що це один і той самий почерк,— заявив Страйк. Він знав, що поводиться негарно, але досі злився на неї.— Спеціалісти аналізують натиск ручки, серед іншого.

— Гаразд,— відповіла Робін, у якої в горлі стояв твердий злий клубок.

Вона підвелася і вийшла, не до кінця зачинивши по собі двері. Крізь цю щілину Страйк чув, як вона розмовляє з Пат і дзвенить чашками. Він сердився, але сподівався, що Робін і йому принесе чай.

Хмурячи брови, Страйк підтягнув до себе записку й мобільний Робін і дивився то на те, то на те. Вона мала рацію, і Страйк зрозумів це (але не зізнавався), щойно вона показала йому фото, повернувшись із Дому Святого Петра. Страйк не казав цього Робін, але він переслав фото анонімки й фото почерку Луки Риччі з журналу відвідувачів графологині, з якою зв’язався через знайомих у поліції. Жінка попередила, що не зможе зробити точного висновку, не маючи на руках оригіналів, але на основі фото «з сімдесяти-вісімдесятивідсотковою впевненістю» припустила, що обидва зразки написала одна людина.

«І що, за сорок років почерк не змінюється?» — спитав Страйк.

«Не завжди,— відповіла графологиня.— Як правило, зміни бувають. Як правило, з віком у людей псується почерк через фізіологічні фактори. Також на почерк впливає настрій. Мої розвідки показують, що в тих, хто пише нечасто, почерк міняється менше в порівнянні з тими, хто пише багато. Ті, хто пише мало, зберігають стиль, який засвоїли в юному віці, Незрідка у школі. У випадку цих двох зразків я бачу деякі чіткі елементи, які майже напевно збереглися зі шкільних років».

«Думаю, можна впевнено сказати, що цей персонаж по роботі не дуже багато пише»,— сказав Страйк.

Шпеник розповів, що останній термін Лука отримав за організацію замаху на вбивство з застосуванням холодної зброї. Жертву вдарили ножем у яйця. Чоловік дивом вижив.

«...але дітей уже не матиме, сердега,— поінформував Страйка Шпеник два дні тому.— Як встане — так болить, мов ріжуть. І нашо те життя? Я чув, шо йому праве яйце ножем навпіл чикнули — і не дивно, вони ж його тримали...»

«Не треба подробиць»,— попросив Страйк, який відчув, як дискомфорт піднімається вгору від його власних геніталій.

Страйк подзвонив Шпенику з надуманого приводу, а сам просто хотів дізнатися, чи не дійшли до давнього приятеля чутки, ніби Лука Риччі шукає жінку-детектива, яка прийшла до його батька в дім опіки. Шпеник ні про що таке не сказав, тож Страйк виснував, що ніяких чуток не ходить.

Це було полегшення, але нітрохи не диво. Заспокоївшись, Страйк був змушений визнати, що не сумнівався — Робін не впіймають. Усе, що він знав про Луку Риччі, вказувало на те, що той у житті не випустив би її з притулку неушкодженою, якби думав, що вона прийшла туди збирати дані про його рідних. Люди, чиї найтемніші поривання стримує совість, диктат закону, соціальні норми чи здоровий глузд, часто не вірять, що хтось може виявитися настільки необачним, аж вирішить напасти на Робін у будинку для літніх чи вивести її звідти, погрожуючи ножем. Вони скажуть: «Та він такого не зробить серед білого дня. Не наважиться, там же всюди свідки!» Але грізна репутація Луки базувалася на його здатності до найзухвалішого насильства, без огляду на те, де він і хто його бачить. Він діяв з вірою у свою безкарність — і небезпідставно. На кожен термін у в’язниці припадали численні випадки, коли він уникав правосуддя, залякавши свідків чи змусивши іншого взяти провину на себе.