Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 39

— Здурів,— погодився Страйк.— Власне, як я казав по телефону, я хотів би поговорити про вашого батька.

— Так,— кивнув Грегорі й якось принишкнув.— Я... е-е-е... не знаю, чи багато вам відомо.

— Що в нього був зрив, а тоді передчасна відставка.

— Коротко кажучи, так,— підтвердив Грегорі.— Причина — щитоподібна залоза. Гормональний дисбаланс, який дуже довго не діагностували... Він утрачав вагу, не спав... Батько працював під сильним тиском, щоб ви знали. Начальство, ще й преса. Люди були незадоволень Ну знаєте, зникла лікарка... мама думала, що він так дивно поводиться через стрес.

— У чому саме виражалася дивна поведінка?

— Він забрав собі гостьову кімнату й нікого туди не пускав,— відповів Грегорі, і не встиг Страйк нічого спитати, як він почав розповідати.— Коли встановили, що є проблема зі щитоподібною залозою, і прописали йому ліки, батько повернувся до норми, але кар’єру вже пізно було відновлювати. Він мав пенсію, але багато років карався через справу Бамборо. Винуватив себе, вважав, що якби не захворів, то спіймав би його. Марго Бамборо була не останньою жертвою Кріда — ви, мабуть, знаєте... Після Бамборо він викрав ще Андрею Гутон. Коли його арештували та спустилися в той підвал, знайшли там знаряддя тортур і фотографії жінок... він визнав, що по кілька місяців утримував там жертв, перш ніж убити. Тата це все дуже вразило. Він усе думав і думав про те, що якби спіймав Кріда раніше, Бамборо й Гутон могли б лишитися живі. Він лаяв себе за те, що був такий зациклений...

Грегорі осікся.

— ...такий збентежений, розумієте.

— Тож навіть коли ваш батько одужав, він усе одно вважав, що Марго стала жертвою Кріда?

— О так, звісно,— кивнув Грегорі, ніби здивувавшись, що в цьому можуть бути сумніви.— Всі інші варіанти відкинули, так? Колишній коханець і підозрілий пацієнт, який волочився за нею, обидва мали алібі.

Страйк не став ділитися своєю чесною думкою: невчасна хвороба Талбота дала всім підозрюваним (включно з Крідом) час сховати тіло, знищити докази й організувати алібі. Натомість він дістав з кишені папірець, на якому Талбот написав загадкові рядки скорописом Пітмана, і показав Грегорі.

— Хотів спитати у вас от що. Я правильно розумію, що це почерк вашого батька?

— Де ви це взяли? — спитав Грегорі, сторожко беручи папірець.

— З поліційної справи. Тут написано: «І це остання з них, кома, дванадцята, кома, і коло замкнеться, коли знайдуть десяту, кома... далі невідоме слово... Бафомет, пиши в істинній книзі»,— пояснив Страйк,— і я хотів спитати, ви щось із цього розумієте?

Тут нагорі гупнуло особливо гучно. Поспішно вибачившись, Грегорі поклав аркуш на тацю з чаєм і вибіг з кімнати. Страйк почув, як він піднімається сходами, а тоді сварить близнючок. Схоже, вони перекинули комод. Два тонкі голоски в унісон виправдовувалися і звинувачували одна одну.

Крізь тюль на вікні Страйк побачив, як до будинку під'їхало старе «вольво». З нього вийшла пухка немолода брюнетка в синьому дощовику, а за нею — двоє хлопчиків років чотирнадцятьох чи п’ятнадцятьох. Жінка обійшла машину й дістала з багажника дві спортивні сумки й кілька пакетів із супермаркету. Хлопці були вже почимчикували до будинку; довелося їх кликати, щоб допомогли.

Грегорі спустився до вітальні одночасно з тим, як його дружина зайшла до будинку. Один з підлітків проліз перед Грегорі й вирячився на незнайомця з таким подивом, ніби Страйк був твариною, яка втекла з зоопарку.

— Привіт,— сказав Страйк.

Хлопець шоковано глянув на Грегорі.

— Це хто? — спитав він, показуючи на Страйка пальцем.

Поруч з першим хлопцем з’явився другий і витріщився на Страйка з такою ж самою сумішшю подиву й підозріливості.

— Це містер Страйк,— пояснив Грегорі.

Між хлопчиками стала його дружина, поклала руки їм на плечі й вивела геть, усміхаючись до Страйка.

Грегорі причинив по собі двері та знову сів у крісло. Він ніби забув, про що вони зі Страйком говорили до того, як він пішов нагору, аж ось йому на очі потрапив аркуш, списаний батьковою рукою, з пентаграмами й таємничими знаками скоропису Пітмана.

— А знаєте, звідки тато знав скоропис Пітмана? — спитав Грегорі з силуваною бадьорістю.— Мама вчилася на секретарку, а він і собі навчився, щоб її екзаменувати. Він був хорошим чоловіком... і хорошим батьком,— додав він трохи войовничим тоном.

— Дуже схоже на те,— погодився Страйк.

Знову виникла пауза.

— Слухайте,— сказав Грегорі,— свого часу специфіку татової хвороби... приховали від преси. Він був добрим копом і не винний у тому, що захворів. Моя мама ще жива. Якщо воно відкриється зараз, це буде для неї тяжкий удар.

— Я чудово розумію...

— Я не певний, чи ви розумієте,— мовив Грегорі, червоніючи. Він здавався м’якою і ввічливою людиною, і видно було, що таке категоричне твердження вийшло в нього не без зусилля.— Рідні жертв Кріда... Багато хто тримав на мого батька зло. Його винуватили, що не спіймав Кріда, що все зіпсував. Люди писали на домашню адресу, що сором йому, ганьба. Врешті-решт тато з мамою переїхали... З того, що ви сказали по телефону, я вирішив, що вас цікавлять татові теорії, а не... не отаке,— закінчив він, показуючи на розмальований пентаграмами аркуш.

— Мене дуже цікавлять теорії вашого батька,— запевнив Страйк. Вирішивши, що можна й покривити душею і трохи перекрутити факти, детектив додав: — Здебільшого ваш батько писав цілком адекватні речі. Він ставив правильні питання, звернув увагу на...

— На фургон,— швидко підказав Грегорі.

— Саме так,— кивнув Страйк.

— Був вечір, дощ — точно як коли він схопив Веру Кенні й Ґейл Райтман.

— Авжеж,— погодився Страйк, киваючи.

— Ті дві жінки біля таксофонів,— провадив Грегорі.— Остання пацієнтка — жінка, більше схожа на чоловіка. Ви маєте визнати, якщо скласти все це докупи...

— Я про це й кажу,— кивнув Страйк.— Ваш батько був хворий, однак помічав усі зачіпки. Я тільки хочу знати, чи цей скоропис означає щось важливе.

Збудження на обличчі Грегорі змерхло.

— Ні,— сказав він,— нічого важливого. Це просто хвороба взяла своє.

— Знаєте,— повагом мовив Страйк,— не тільки ваш батько бачив у Кріді сатанинські риси. Найкраща його біографія називається...

— «Демон з Райського парку».

— Саме так. Між Крідом і Бафометом чимало спільного,— сказав Страйк.

Запала мовчанка. Стало чути, як близнючки збігають сходами й питають у прийомної матері, чи вона купила шоколадний мус.

— Слухайте... я б хотів, щоб ви довели, що то Крід,— нарешті вимовив Грегорі.— Довели, що тато таки мав рацію. То не сором, що Крід його перехитрував; він і Лосона перехитрував, усіх перехитрував. Я знаю, що в підвалі не було жодного сліду Марго Бамборо, але він також не зізнався, куди подів прикраси й одяг Андреї Гутон. Під кінець він уже ховав тіла різними способами. З Гутон, яку він скинув зі скелі, не пощастило... в тому плані, що її надто скоро знайшли.

— Це правда,— погодився Страйк.

Він пив собі чай, поки Грегорі неуважно відгриз задирку на пальці. Минула ціла хвилина, і Страйк вирішив, що час натиснути.

— Мені цікаво, чи ваш батько не вів записів, окрім офіційних,— сказав він, а коли Грегорі не відповів, додав: — І якщо так, чи вони ще існують.

Неуважний погляд Грегорі нарешті зупинився на Страйкові.

— Так, так,— промовив він,— тато вважав, що має справу з чимось надприродним. Ми до самого кінця цього не знали, тільки потім зрозуміли, наскільки він був хворий. Він щовечора посипав пороги сіллю, щоб не прийшов Бафомет. Мама думала, що він улаштував собі в гостьовій кімнаті домашній кабінет, але тато завжди тримав двері замкненими.

— Того вечора, коли його забрали до лікарні,— додав Грегорі з нещасним виглядом,— він вибіг звідти з криком. Усіх нас побудив. Ми з братом вибігли з кімнати. Тато лишив двері відчиненими, і ми побачила пентаграми на стінах, свічки. Він прибрав з підлоги ковролін, намалював магічне коло та провів якийсь ритуал... і думав, що викликав демонічну істоту... Мама викликала «швидку», і... далі ви знаєте.