Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 50

Страйк рушив до бару, досі трохи зляканий, ще й сварив себе, що взагалі таке подумав — ніби Робін могла влаштувати вечірку-сюрприз. Навіть Шарлотта, з якою він мав найближчі й найдовші стосунки за своє життя, такого не робила. Власне, Шарлотта взагалі не дозволяла таким банальним речам, як його день народження, заважати її власним примхам і фанаберіям. На двадцять сьомий день народження Страйка — вона тоді якраз перебувала у фазі чи то нестримних ревнощів, чи то гніву через його відмову піти з армії (конкретні причини численних скандалів і сварок просто перемішалися в Страйкових спогадах) — Шарлотта викинула пакунок з подарунком для нього у вікно третього поверху в нього на очах.

Були, звісно, інакші спогади. Наприклад, його тридцять третій день народження. Страйка тоді щойно виписали з Селлі-Оуку, він учився ходити з протезом, і Шарлотта забрала його до своєї квартири в Ноттинг-Гіллі, приготувала вечерю, а після вечері пішла на кухню по каву й повернулася з двома чашками й абсолютно гола — найпрекрасніша з жінок, що Страйк колись бачив. Він ахнув і засміявся. Страйк не мав сексу два роки, і ту ніч, мабуть, ніколи не забуде... і не забуде, як Шарлотта потім схлипувала в його обіймах, казала, що він для неї єдиний, що вона боїться власних почуттів, що, мабуть, вона лиха жінка, бо не жалкує про його втрачену ногу — адже через це він повернувся до неї, і тепер вона може дбати про нього так, як він завжди дбав про неї. Близько опівночі Страйк зробив Шарлотті пропозицію, вони знову кохалися, а тоді до світанку розмовляли про його плани на власну детективну агенцію. Шарлотта сказала, що їй не треба заручної каблучки, що краще відкласти гроші на нову професію, у якій Страйк покаже себе.

Купивши напої і закуски, Страйк повернувся до Робін, яка сиділа надворі з руками в кишенях і похмурим обличчям.

— Усміхнися,— мовив Страйк, звертаючись і до себе, і до неї.

— Вибач,— відповіла Робін, сама не знаючи, за що вибачається.

Страйк сів поруч, тож вони разом дивилися на річку. Внизу був маленький рінистий пляж, хвилі набігали на холодну гальку. На тому березі підносилися сірі офісні споруди Кенері-Ворфу, лівіше височів хмарочос Шард. У холодний листопадовий день вода в Темзі мала колір свинцю. Страйк розірвав посередині пакет з чипсами. Робін пожалкувала, що не попросила кави замість холодного напою, але відпила содової з лаймом, з’їла кілька чипсин, а тоді знову сховала руки в кишені й сказала:

— Знаю, що так себе налаштовувати не можна, але... якщо чесно, я думаю, ми не дізнаємося, що сталося з Марго Бамборо.

— Звідки такі думки?

— Айрін неправильно пам’ятає імена... Дженіс підігрує їй, не каже, що насправді сталося на те Різдво... і все це було так давно. Ніхто не зобов’язаний розповідати нам правду, навіть якщо не забув її. А ще люди тримаються за старі теорії, як ота історія про Глорію і пігулку в чаї доктора Бреннера, люди хочуть видаватися більш значущими, ніж є насправді, прикидаються, що багато знають, і... словом, мені починає здаватися, що ми замахнулися на неможливе.

Поки Робін сиділа на холоді, чекаючи на Страйка, її накрила втома, а за втомою прийшла безнадія.

— Зберися,— підбадьорив її Страйк.— Ми вже дізналися два важливі факти, про які не знала поліція.

Він дістав цигарки, закурив, а тоді провадив:

— Перше: там, де працювала Марго, зберігався великий запас барбітуратів. Друге: є вірогідність, що Марго Бамборо зробила аборт. Спочатку про барбітурати. Чи ми не випускаємо з уваги той факт, що просто в клініці був засіб, щоб приспати людину?

— Але Марго не заснула,— відповіла Робін, похмуро хрумтячи чипсами.— Вона вийшла з клініки на власних ногах.

— Проте можна припустити...

— ...що Глорія збрехала. Так, знаю,— кивнула Робін.— Але як вони з Тео... бо Тео таки була там, правильно? Як Глорія і Тео могли згодувати Марго потрібну дозу? Зваж, якщо Айрін каже правду, то Марго на той час нікому не дозволяла готувати їй напої. А виходячи з того, що сказала Дженіс про дозу, треба було багато пігулок, щоб людина справді заснула.

— Справедливо. Та повернімося до тієї дивної історії про пігулку в чаї...

— Ти ж у неї наче повірив?

— Повірив,— відповів Страйк,— бо брехати про таке просто безглуздо. З однієї пігулки навіть захопливої історії не зліпити. Але питання про те, чи Марго знала або здогадувалася про наркозалежність Бреннера, знову відкрите. Вона могла звернути увагу на дивну поведінку. Через заспокійливе виникає сонливість, Марго могла звернути увагу на сповільнену реакцію. Все, що ми знаємо про Марго, дозволяє думати, що якби вона вважала Бреннера небезпечним для пацієнтів, вона викликала б його на пряму розмову. А ще ми щойно почули цікаві відомості про Бреннера: вочевидь, це був травмований, нещасний і самотній чоловік. Що коли Марго погрожувала викрити його? Що таке втрата статусу та престижу для чоловіка, який більше нічого не має в житті? Люди вбивають і за менше.

— Того вечора Бреннер вийшов з клініки раніше за Марго.

— Він міг на неї чекати. Міг запропонувати підвезти її.

— Якби таке сталося, думаю, Марго щось запідозрила б,— заперечила Робін.— Не насильство, але що він накричить на неї — таке цілком у характері Бреннера, наскільки нам відомо. Я особисто краще пішла 6 під дощем пішки. А ще Марго була значно молодша, висока на зріст, у добрій фізичній формі. Не пригадаю тільки зараз, де він мешкав...

— Бреннер проживав з незаміжньою сестрою, від клініки — двадцять хвилин машиною. За словами сестри, додому він повернувся в звичайний час. Хтось із сусідів вигулював собаку й каже, що бачив його у вікні близько одинадцятої... Але спадає на думку ще одна імовірність у зв’язку з барбітуратами,— додав Страйк.— За словами Дженіс, ними торгували на вулиці, а Бреннер тримав у себе чималий запас. Треба розглянути можливість, що про них дізнався хтось чужий, спробував украсти, а Марго стала на заваді.

— Тоді ми повертаємося до варіанту, що Марго померла в клініці, а отже...

— ...на сцену знову виходять Глорія і Тео. Вони могли спланувати крадіжку ліків. А ми оце саме дізналися...

— ...про брата, який торгував наркотиками,— кивнула Робін.

— А чого так скептично?

— Айрін дуже хотіла скубнути Глорію, хіба ні?

— Так, хотіла, але той факт, що Глорія мала брата-наркоторговця, варто знати — так само, як і той факт, що в клініці зберігалася чимала кількість барбітуратів, які можна було вкрасти. Бреннер навряд чи захотів би визнавати, що мав їх, і навряд чи повідомив би про крадіжку, тож ситуацією було гріх не скористатися.

— Наявність брата-злочинця не робить людину теж злочинцем.

— Погоджуюся, але тепер я ще більше хочу знайти Глорію. Оце справді «особа, в якій зацікавлене слідство»... Плюс ще той аборт,— додав Страйк.— Якщо Айрін каже правду про дзвінок з пологового щодо підтвердження процедури...

— Якщо! — наголосила Робін.

— Думаю, вона не збрехала,— відповів Страйк.— Але причина протилежна історії про пігулку в Бреннера в чаї. Ця брехня була б завелика. Люди не вигадують таких речей. Плюс Айрін ще тоді розповіла про аборт Дженіс, і їхня суперечка про конфіденційність теж схожа на правду. Та й К. Б. Оукден не міг узяти аборт зі стелі. Я не здивуюся, якщо йому підказала Айрін. Вона схожа на жінку, яка не проґавить шансу попліткувати.

Робін не відповіла. З можливою вагітністю вона зіткнулася всього один раз і досі пам’ятала, яке полегшення відчула, коли виявилося, що вагітності немає — і не доведеться мати справу з чужими людьми, витримувати нові інтимні процедури, знову терпіти біль і кров.

Як воно — зробити аборт від власного чоловіка? Чи могла Марго піти на це, вже маючи вдома сестру тієї ненародженої дитини? Які думки роїлися в її голові за місяць до зникнення? Може, вона, подібно до Талбота, тихо з’їжджала з глузду? За останні кілька років Робін дізналася, що люди можуть бути загадкою навіть для тих, хто нібито добре їх знає. Подружня зрада і двоєженство, збочення і фетиші, крадіжки і шахрайство, переслідування і домагання: Робін втратила лік таємним життям, у які встигла зазирнути. При тому вона не почувалася вищою за тих обдурених і підозріливих, що приходили до агенції, жадаючи правди. Хіба вона сама не думала, що знає свого чоловіка мов облупленого? Сотні ночей вони лежали переплетені, мов сіамські близнюки, шепотіли зізнання, сміялися в темряві. Робін прожила поруч з Метью мало не половину життя — і тільки знайшовши в ліжку тверду й сяйливу діамантову сережку, зрозуміла, що Метью мав ще й інше життя і не був — можливо, не був ніколи — тим, за кого вона його мала.