Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 58

— Ви з Марго часто бачилися? — спитала Робін.

— Часто,— кивнула Уна.— Ми старалися обов’язково зустрічатися що кілька тижнів. Ми так дружили! Навіть коли Марго вийшла заміж за Роя, вона не кинула мене. Звісно, вони мали друзів родини з середнього класу, але я гадаю,— Унина мова стала трохи нерозбірливою,— я гадаю, що Марго розуміла: я завжди буду на її боці. Вона оберталася в колах, де почувалася самотньою.

— Тільки вдома чи на роботі теж? — спитала Робін.

— Вдома вона була як і не вдома,— відповіла Уна.— Будинок Роя, рідні Роя, друзі Роя, все — Роєве. Вона багато спілкувалася з власними батьками, але татуся на інвалідному візку важко було привезти до великого будинку. Думаю, Бамборо — її батьки — побоювалися Роя і його матері. Тож Марго їздила до них до Степні й далі підтримувала грошима. Знову розривалася між різними обов’язками.

— А як їй велося на роботі?

— То тяжко, то важко,— відповіла Уна.— Тоді мало було жінок-лікарок, а Марго була ще й зовсім молода, і вийшла з робітничого класу, тож у тій клініці, у клініці Святого Івана, їй теж було самотньо. Не дуже то було щасливе місце,— додала Уна, майже повторюючи слова доктора Ґупти.— Але в Марго була така натура — треба було все покращити. Щоб усе працювало як слід, усім діставалося уваги, щоб усі проблеми вирішувалися. Вона намагалася зробити з того колективу команду, і це при тому, як її цькував дехто.

— Хто саме?

— Старигань,— відповіла Уна.— Тепер уже не пригадаю, як звали. Там було ще два лікарі, правильно? Один — старий, другий — індус. Марго казала, що індус нічого, але теж відчувала несхвалення з його боку. Вони там сперечалися щодо контрацептивів. Вона мені розповідала. Лікарі тоді вже могли виписувати їх незаміжнім на власний розсуд... а доти було дозволено тільки заміжнім... але індус усе одно не давав контрацептиви незаміжнім жінкам. Перші консультації з планування родини почали з’являтися того-таки року, коли Марго зникла. Ми і про це говорили. Марго дякувала Богові, що таке є, бо була впевнена, що інші два лікарі в її клініці не виписують жінкам потрібних пігулок. Але вона не тільки з лікарями не ладнала, з рештою персоналу теж були проблеми. Здається, її ще медсестра не любила.

— Дженіс? — спитала Робін.

— Хіба Дженіс? — насупилася Уна.

— Айрін? — підказав Страйк.

— Така білява,— сказала Уна.— Пам’ятаю, як святкували Різдво...

— Ви теж там були? — здивувалася Робін.

— Марго мене аж умовляла прийти,— відповіла Уна.— Придумала те святкування і боялася, ще все буде дуже погано. Рой був на роботі, тож прийти не міг. Анні було тоді кілька місяців. Марго сиділа в декреті, її підміняв інший лікар... чоловік. Марго боялася, що без неї у клініці все складається краще. Гормони, втома — вона й повертатися боялася... Анні два чи три місяці було. Марго взяла її на святкування, бо годувала грудьми. Вона влаштувала ту вечірку, щоб усі ніби почали з чистої сторінки. Хотіла розбити кригу перед поверненням на роботу.

— Розкажіть про Айрін,— попросила Робін, краєм ока помітивши, що Страйк заніс ручку над записником.

— Ну, якщо ви про білявку, то вона напилася. Привела з собою на святкування якогось типа, а під кінець звинуватила Марго, що та з ним фліртує. Чули колись таку дурницю? Стоїть Марго з немовлям на руках, а та баба їй мало не коси видерти хоче. Чи то не медсестра була? Стільки років минуло...

— Айрін працювала в реєстратурі,— сказала Робін.

— Так наче в реєстратурі в них працювала ота мала італійка?

— їх було дві, Глорія — друга.

— Ой, Марго її обожнювала,— повідомила Уна.— Казала, що дівчина дуже розумна, але в дуже поганій ситуації. Подробиць мені не розповідала. Думаю, дівчина до неї звернулася по консультацію, а Марго, звісно, не патякала про чуже здоров’я. Вона до того ставилася дуже серйозно. Не кожен священик так береже таємницю сповіді, як дбала про чужі таємниці Марго.

— Хочу поставити вам делікатне питання,— несміливо сказала Робін.— У 1985 році вийшла книжка про Марго, і ви...

— І ми разом з Роєм домоглися її вилучення,— кивнула Уна.— Це правда. Не книжка, а суцільна брехня. Ви в курсі, що він написав, так? Про...

Уна, може, і покинула католицизм, але на цьому слові спіткнулася.

— ...аборт. То брудний наклеп. Я ніколи не переривала вагітності, й Марго так само. Вона б мені розповіла, якби про таке думала. Ми були найкращі подруги. Її іменем скористався хтось інший, хто — не знаю. У клініці не впізнали її фото, вона ніколи там не була. Анна була найбільшою радістю її життя; Марго ніколи б не відмовилася від ще однієї дитини. Ніколи. Вона не була релігійна, але такий учинок мала б за гріх, оце точно.

— Вона не ходила до церкви? — спитала Робін.

— Атеїстка до шпику кісток,— кивнула Уна.— Казала, що то все забобони. Мама в неї була свята та божа, а Марго була проти. Вважала, що церква принижує жінок, а ще казала мені таке: «Якщо Бог є, то чому мій тато, хороша людина, впав з тієї драбини? Чого моя родина мусила отак животіти?» Ну, мені Марго нічого нового про релігію і лицемірство не повідомила. Я тоді вже вийшла з католицизму. Непомильність Папи. Контрацепція — зась, народжуй одинадцятого й помирай. Моя власна мамця мала себе за намісницю Божу на землі, а в школі деякі черниці були чисто суки. Сестра Марія-Тереза... ось-о, бачите?

Уна прибрала волосся з очей і показала шрам завбільшки як п’ятипенсова монета.

— Ударила мене металевою лінійкою, кров так і бризнула! А мамця така: «Та ти, мабуть, заслужила». І скажу я вам, дехто мені був дуже схожий на сестру Марію-Терезу,— сказала Уна.— Ото, мабуть, точно була медсестра. Старша жінка з клініки Марго.

— Ви про Дороті?

— Я про ту, що була ще вдовою.

— Так, то Дороті, секретарка.

— Викапана сестра Марія-Тереза,— кивнула Уна.— Напосілася на мене на вечірці. Таких жінок до церкви аж тягне, в усякій парафії таких є кілька. На людях обряд справляє, а всередині спливає отрутою. Промовляє «пробач мені, отче, бо я согрішила», але насправді такі дороті вважають себе безгрішними.

Уна Кеннеді додала:

— Одного життя мене навчило: хто не здатен на радість, той і добрості в серці не має. Ця Дороті аж учепилася в Марго. Почула, що я її найкраща подруга, і насіла з питаннями: а як ми познайомилися, а з ким зустрічалися, а де Марго зустріла Роя. Наче то її справа! А тоді почала говорити про старого лікаря, як же то його звали... Так, то була сестра Марія-Тереза, тільки її бог сидів у сусідньому кабінеті. Потім я розповіла Марго про ту розмову, і Марго все підтвердила. Дороті була недобра.

— Це ж син Дороті написав ту книжку про Марго? — спитала Робін.

— То її син? — ахнула Уна.— Правда? Отакої! Нічого собі сімейка.

— Коли ви востаннє бачили Марго? — спитала Робін.

— Точно за два тижні до зникнення. Ми тоді теж стрілися у «Трьох королях» о шостій — у мене якраз був вихідний у клубі. Біля клініки теж були бари, але Марго не хотіла перестрітися з колегами.

— Пам’ятаєте, про що ви тоді розмовляли?

— Все пам’ятаю,— відповіла Уна.— Може здатися, що я перебільшую, але ні. Спершу я її насварила за те, що вона ходила в бар з Сатчвеллом — вона мені про те розповіла по телефону. Вони випадково зіштовхнулися на вулиці. Марго сказала, що він ніби справді змінився, і я, не брехатиму, стривожилася. Вона б не стала зраджувати, але Марго була нещаслива в шлюбі. В барі вона розповіла мені все. Сатчвелл хотів знову з нею зійтися, але Марго відмовила. Я їй повірила, й ось чому: вона говорила про ту відмову з таким уже нещасним виглядом!

Марго того вечора здалася мені виснаженою. Я її ще не бачила такою нещасною. Сказала, що після зустрічі з Сатчвеллом Рой з нею уже десять днів не розмовляє. Вони посварилися, бо Роєва мамця знову прийшла до них як до себе додому. Марго хотіла зробити ремонт, а Рой їй на те сказав, що не можна чіпати старі речі, бо мамці це розіб’є серце. Марго була чужа у власному домі — навіть чіпати нічого не можна. Вона мені сказала, що в неї у голові постійно крутяться рядки з «Court and Spark»...