Яйцепос. Книга 3 - Брунька Дюк. Страница 51

Тарас. Це виходить, грифони забули пароль?

Варвара. Ні, це були вже інші грифони, які пароля ніколи не чули. Нагадую, що ті двоє, яких видресирував багатій, були самцем і самицею, тому без відриву від охорони вони стали плодитися. Старі грифони навчили молодих вартувати печерку, але не навчили пароля, оскільки були звичайні, не мовлячі. Старші грифони від старості подохли; грифони ж живуть не так довго, як люди; а молоді продовжили вартувати печерку, але вже без усякого пароля. От тому... Коротше кажучи, власник скарбів із цієї причини втратив доступ до свого майна й залишився, як говориться, біля розбитого корита.

Тарас. Ну й сам винуватий, тому що зробив нерозумно. Теж мені охорона. Зловмисники могли тих грифонів просто вбити з рушниці, або там з арбалета; мисливці ж убивають; а постійне чергування грифонів біля печерки могло б навпаки підказати зловмисникам, де саме заховані скарби. Зарити в землю й то було б надійніше, без усякої охорони.

Улян. А потім щоразу копай заради декількох монеток. Ні, закопувати теж незручно.

Тарас. І все-таки він зробив нелогічно, можна було придумати що-небудь більш розумне.

Варвара. Це ж легенда, а суть легенди не в логічності, а в моралі, у повчальності.

Тарас. Ну і яка отут мораль? Громадяни, зберігайте гроші в банку, а не в печерці із грифонами! Так, чи що?

Варвара. Ну, може, у тому, що, мовляв, погано бути занадто багатим і жадібним.

Вільгельм. А що це вже ніхто нічого не їсть?

Варвара. Наїлися вже. На ніч переїдати шкідливо.

Улян. Ну так я наливаю чай. Вода вже кипить.

Варвара. Наливайте.

(Булькіт, плескіт, дзюркіт...)

Наум. Коли в нас пішли розповіді про грифонів, я теж розповім. Один знайомий старий повідав мені якось історію про те, як його обдурили за допомогою грифона.

Цей старий, а кличуть його Альмасоричем, вірніше, коли це трапилося, він був не старим, а хлопцем... отож цей Альмасорич обожнював тварин і постійно тримав у домі й собак, і кішок, і карликових єдинорогів, і рибок в акваріумі, і змій, ящірок, саламандр у тераріумах, і ще хрін зна кого. Одним словом, був колекціонером живих істот, причому віддавав перевагу найбільш рідкісним видам і породам.

Роман. От і ми з Варварою такі. Мало того що самі працюємо в зоопарку, так ще й дома в нас повно і звіряток, і пташок, і рибок, і... От поїхали сюди у відрядження, а самі хвилюємося: як вони там без нас. Втім, колеги доглянуть, нагодують, почистять...

Наум. І от одного разу Альмасорич побачив на пташиному ринку в Жабенятинську, де він жив, дивного грифона, точніше, грифонятка, що приблизно з місяць, як вилупилося з яйця. Його продавав якийсь циган. Це було грифоня небаченого розцвічення: голова в нього була червона, шия жовтогаряча, одне крило жовте, інше зелене, передні лапи блакитні, задні лапи сині, хвіст фіолетовий, а тулуб білий у чорне яблуко. Альмасорич як побачив таке чудо, відразу загорівся бажанням будь-що-будь отримати грифона такої рідкої породи. Запитав у цигана, скільки той хоче за свій товар, а той відповідає, мовляв, ви самі бачите, шановний громадянине, що це не звичайний грифон, а дуже рідкісна порода, тільки що відкрита в Окраїнних Землях, тому він коштує в п'ять разів дорожче за звичайного грифона. Отут до них підкочується ще один покупець і говорить: я беру. Альмасорич злякався, що упустить таку рідкість, і кричить: я беру! Той, другий: мовляв, я перший сказав. А Альмасорич: а я... а я... а я заплачу не в п'ять, а в шість разів більше! Той, другий: а я, мовляв, заплачу в сім разів більше. Альмасорич: а я – у вісім разів... Так цей аукціон тривав доти, поки Альмасорич не запропонував заплатити за грифона у двадцять разів більше, чим за звичайного. Другий покупець відступив, а Альмасорич із циганом ударили по руках. Але в Альмасорича не було стільки грошей, і він, віддавши циганові в заклад ту суму, що в нього була, швидко оббіг рідних і знайомих і назаймав у них грошей. Повернувся до цигана й, вручивши йому досить значну суму, забрав цей райдужний живий раритет.

Він деякий час не міг нарадуватися своїй покупці, поки грифоня не полиняло. Грифони ж періодично линяють, як птахи й деякі звірі: скидають старе пір'я й старе волосся, а замість покриваються новими. Той грифон, полинявши, виявився звичайним грифоном жовтувато-сірувато-коричневого розцвічення!

Тарас. Ясно: грифон був фарбований; я відразу догадався.

Наум. Так, з'ясувалося, що циган просто пофарбував звичайне грифоня різнобарвними фарбами, щоб продати його втридорога.

Едуард. А той другий покупець, що набив ціну, напевно був спільником цигана. Альмасорич став жертвою парочки аферистів.

Наум. Мало того що він переплатив двадцятикратно, так ще й вліз у борги, які віддавав потім пару років.

Тарас. Фарбований грифон – це ще що; а от я бачив у Харкові фарбованих риб!

Ростислав. Ну-бо ну-бо, цікаво.

Тарас. Так, риб, покритих фарбою. Я захоплююся аквариумістикою, у мене в лицарському гуртожитку є три акваріуми з декоративними тропічними рибками... Шкода, невеликий габарит гуртожитського приміщення не дозволяє мені як слід розвернутися. Якщо в мене буде власний замок, я в ньому заведу набагато більше акваріумів, набагато більших розмірів... Отож я іноді навідуюся у Великий Світ, а конкретніше – у Харків, а ще конкретніше – на харківський пташиний ринок, щоб придбати іхтіологічні новинки – акваріумних рибок, яких ще не розводять у Терентопії. І одного разу, будучи там, дивлюся – якийсь мужик продає рибок з дуже яскравими смужками: червоними, жовтогарячими, зеленими, блакитними, бузковими... Дуже ефектно! Смужки так і горять, начебто електрична реклама! Важко пройти повз. Аж гаманець свербить скоріше придбати таких яскравих тварин! Я придивився й здивувався: та це ж риби виду ктенобрікон спілюрус, або, простіше виражаючись, так звані рибки-монетки; мені вони добре знайомі, тримав в акваріумі. Але звичайні рибки-монетки суцільно сріблисті, за що й одержали таку назву, без усяких барвистих смуг; а в цих – барвисті смуги уздовж спини й живота, причому різного кольору. Придивившись ще пильніше, я зрозумів: яскраві смуги не природні, а фарба! Дуже яскрава, що б'є в очі фарба, яку використовують для оформлення шкільних плакатів і стінгазет, змішана, очевидно, з лаком, котрий моментально сохне. Технологія цієї афери, очевидно, наступна: перед тим, як відвезти цих рибок на базар, торговець виловлює рибку з акваріума, насухо протирає ганчірочкою й швидко наносить на луску фарбу, яка в лічені секунди висихає, після чого пускає рибку назад в акваріум. І це робиться так швидко, що рибка не встигає задихнутися без води. Розфарбувавши рибок, торговець доставляє їх на пташиний ринок і продає за цінами більш високим, чим коштують звичайні рибки цього виду. Ну, знавці на кшталт мене, звичайно, відразу розкусять обман і не попадуться на цю вудку. Але на пташиному ринку завжди повно простаків, що не мають досвіду, на яких цей обман і розрахований...

Що ж до грифонів, то я теж знаю одну історію. Років сто або більш тому один алхімік на імення Сидір Гольденхрін, що жив чи то в Замийську-на-Замийці, чи то в іншому місті, вирішив створити еліксир, що є універсальною протиотрутою, тобто засіб, що анулює дію будь-яких отрут. Із прадавніх книг він довідався, що отрути втрачають свої отруйні властивості, будучи налитими в кубок, виготовлений з пазура грифона. Алхімік із цього зробив висновок, що в пазурі грифона присутні особливі речовини, що вступають у хімічну реакцію з будь-якими отрутами, у результаті чого отрути перестають бути отрутами. Правда Сидір засумнівався в тому, що з пазура грифона можна виготовити кубок, як з рога бика: пазурі в грифона занадто малі для цього, з них хіба тільки наперстки можна виточувати. А може, у книгах йшлося не про звичайних грифонів, а про якихось особливих гігантських, яких у Терентопії немає. Причому в книгах говорилося, що такий кубок повинен бути з пазура, який грифон віддав добровільно, а не добутого за допомогою насильства. Коротше кажучи, алхімік Сидір Гольденхрін зав'язав дружбу з мовлячим грифоном Гризунофаговим. Грифон Гризунофагов, звичайно, не захотів би, щоб йому виривали або відрізали пазур, та цього, на думку алхіміка, і не було потрібно, а погодився, щоб Гольденхрін трішки обробив його пазурі напилком і забрав кістяну тирсу. Цієї тирси, на думку алхіміка, було цілком достатньо для виготовлення еліксиру.