Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв. Страница 68

Звістка про розгром ватаги відразу ж розійшлася над Озе-рищем. Її переказували одне одному люди в туристських таборах, в селищах наметів і кемпінгових будиночків. І, як це звичайно буває з такими звістками, вона невдовзі стала легендою, у якій група гарцерів, Марта і я грали не останню роль. Перебільшено наші пригоди, а нас наділено незвичайними засобами пересування. У мене нібито був автомобіль на повітряній подушці, що злітав над водою і землею, а таємничий Капітан Немо користувався чимось схожим на малий підводний човен.

Ми сміялися, слухаючи ці розповіді. Але водночас вони були дуже приємні для нас. Видно було, що туристи й дачники біля озера полегшено зітхнули. Нарешті могли спокійно кидати вночі на березі човни й байдарки, а, випливаючи на озеро, не тривожитись про намети з газовими плитками, постіллю і запасами харчів. В прибережних кущах і на диких острівцях уже не ховалися злодюжки, і це створювало гарний настрій. Обрана з-поміж туристів делегація принесла в гарцерський табір письмову подяку й кілька величезних пакунків цукерок. І так, як того домагався старший вожатий Гонсеровський, моторні байдарки гарцерських патрулів усюди викликали симпатію, а нерідко туристи вітали гарцерів оплесками.

Настали чудові погожі дні. Гаряче сонце і безхмарне небо робило приємним і наше перебування на мисі Судака. Щодня зранку до нас припливала Марта на своїй старій посудині (відколи розгромлено ватагу, вона вже не плавала глісером) і вчила Франека ловити рибу. Я не брав у цьому участі. Звичайно я або засмагав біля води, або прогулювався в лісі, все ще сподіваючись зустріти Чоловіка з рубцем. Але найчастіше під час тих прогулянок я натрапляв на Орнітолога, який, забравшись у прибережні зарості, стежив через підзорну трубу за птахами.

Іноді я обходив берегом затоку Красноперів, а там ішов зарослою дорогою, аж туди, де колись переправлялись поромом на той бік затоки. Там тепер отаборились пан Анатоль і пан Казик зі своїми дружинами, за кільканадцять метрів від берега стояла на якорі біла яхта Вацека Краватика. Я непомітно сідав на невисокому пагорбі й стежив крізь бінокль за життям на палубі яхти. Однак ті спостереження були нецікаві, бо там нічого незвичайного не відбувалося. Вацек Крава-тик і пан Анатоль з ранку до вечора ловили спінінгом, Бородань і Едіта засмагали на лежаках на палубі або купалися поблизу яхти. Розум підказував мені, що сидіти на пагорбі й стомлювати очі скельцями бінокля немає ніякого сенсу, але інтуїція шукача пригод щоранку гнала мене на пагорб, і я просиджував там годинами.

Може, зрештою, це була не тільки інтуїція? Мене весь час гнітило двоє нез'ясованих питань: чому Вацек Краватик, здобувши свою карту, надовго засів у затоці, замість шастати по озері, і що криється за дружбою Вацека Краватика й пана Анатоля, до якого раніше князь спінінгу ставився з поблажливою зневагою. Пан Анатоль був нестерпним навіть для друзів, і Вацек Краватик мав би втекти від нього на той край озера. До того ж, як я помітив, князеві спінінгу не дуже таланило в рибальстві, і ця обставина могла б пригасити захоплення пана Анатоля його світлістю.

Через кілька днів я сказав Марті, щоб вона зацікавилася паном Казиком.

— Пан Анатоль зовсім позбавив його своєї ласки. Не може пробачити, що Казик спіймав тоді з вами більше красноперів, ніж він. Тепер Анатоль забрав їхнього спільного човна і ловить з нього рибу разом з Вацеком Краватиком. А пан Казик сумно дивиться на них з берега і марно закидає свою вудку. Чи ви не могли б допомогти йому? А при нагоді спробуйте дізнатись, що криється за раптовою дружбою Анатоля і Краватика.

— Знову якась підозра? — спитала Марта. Але відразу ж засміялася. Вона, певно, тішилась від думки, що встругне щось Краватикові й панові Анатолю.

— Пливімо до затоки, — звеліла вона Чорному Франекові, який тепер був її слухняним зброєносцем.

Обоє сіли в човен, не вмикаючи мотора. Франек узявся за весла, і вони попливли до мису Судака.

А я, замкнувши автомобіль на ключ, поволі пішов через лісок, знаючи, що й так на березі затоки буду одночасно з ними.

Уже з самого ранку було незвичайно жарко. Пан Анатоль і Казик переставили свої машини в холодок під дерева. Дружини лицарів спінінгу засмагали на ковдрі біля самої води, тож я міг знову непомітно сісти на своєму спостережному пагорбі. Той пагорб був так близько від берега, що я навіть чув, як ходили на палубі яхти.

Там, як завжди о цій порі, вже засмагала на лежаку Едіта, а Бородань, повернувшись спиною до сонця, захопився якоюсь книжкою. Вацек Краватик сидів на лавці в човні пана Ана-толя і намагався натягненим на дроті сачком спіймати живця.

Саме тоді в затоку вплив човен з Мартою і Чорним Фра-неком.

Бородань кинув читати і довго приглядався до них. Пан Анатоль гнівно пирхнув і щось буркнув під ніс. Вацек Краватик рвучко висмикнув сачка з води. Пересвідчився, що в ньому немає живця, і зі злістю викинув на берег, кажучи:

— Як немає принади, будемо ловити спінінгом.

Марта була вже дуже близько від яхти й почула його слова. Вдала, що дуже зраділа:

— Можна подивитись, як ви закидаєте?

Не чекаючи запрошення, дівчина підпливла до берега, вискочила на пісок. Підійшла до пана Казика.

— Як ловиться? — спитала ввічливо. — Чи ви пробували ще ловити красноперів?

Пан Казик безпорадно розвів руками.

— Намагався, але марно. У вас тоді були чудові черв'яки. Такі рухливі, червоні, трохи інші, ніж дощовики, яких ми тут копаємо. І я гадаю, що краснопери більше люблять вашу принаду, аніж мою. Чи немає у вас зараз трошки тих чудових черв'яків?

Пан Анатоль не втримався:

— Таємниця рибальських успіхів, — промовив він поважно, — звичайно криється у вдало підібраній принаді. Цікаво, що то за черв'ячки?

Марта аж здригнулася з удаваної огиди:

— Гидкі черв'ячки. Я збираю їх у купі гною.