Гаррi Поттер i фiлософський камiнь - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 27

— Голодний, мабуть?

— Як вовк, — признався Гаррі, надкусивши гарбузовий пиріжок.

Рон дістав великий згорток і розгорнув його. Там були чотири сендвічі. Він узяв один зі словами:

— Завжди вона забуває, що я не люблю копченого.

— Міняємось, — запропонував Гаррі, простягаючи пиріжок. — Ну?

— Та ти не захочеш його їсти, він такий сухий, — заперечив Рон. — Знаєш, — квапливо додав він, — їй завжди не вистачає часу: адже нас аж п'ятеро.

— Давай, бери пиріжок, — наполягав Гаррі, який раніше ще ніколи нічим не ділився, бо, по суті, й не мав чим і з ким ділитися.

Яка втіха — сидіти з Роном і ласувати всіма купленими пиріжками та тістечками (про сендвічі вони й забули).

— Що це? — запитав Рона Гаррі, взявши пакетик із шоколадними жабками. — Це ж не справжні жаби, правда? — Він уже починав відчувати, що його ніщо не здивує.

— Ні, — відповів Рон. — Але глянь, яка там картка, мені бракує Аґриппи.

— Що?

— Ой, звичайно, ти ж не знаєш! У шоколадних жабках є картки, — ну, щоб збирати, — із зображеннями відомих чарівниць і чаклунів. Я вже назбирав майже п'ятсот, але досі не маю Аґриппи і Птолемея.

Гаррі розгорнув одну шоколадну жабку й дістав звідти картку. На ній було обличчя чоловіка в серпастих окулярах, з довгим кривим носом, хвилястим срібним волоссям, бородою та вусами. Під портретом стояв напис: "Албус Дамблдор".

— Тож оце Дамблдор! — скрикнув Гаррі.

— Тільки не кажи, що ти ніколи не чув про Дамблдора! — засміявся Рон. — Можна мені взяти жабку? Раптом там є Аґриппа… Дякую.

Гаррі перевернув картку і прочитав:

Гаррі знову перевернув картку й ошелешено побачив, що обличчя Дамблдора вже немає.

— Він щез!

— А ти гадав, він тут цілий день сидітиме? — здивувався Рон. — Ще повернеться!.. Ні, знову Морґана, а я вже маю аж шість таких. Хочеш собі? Можна почати колекцію.

Рон глянув на купку ще не розгорнутих шоколадних жабок.

— Пригощайся, — заохотив його Гаррі. — Слухай, але ж у маґлівському світі люди лишаються на фотках.

— Справді? Що, взагалі не рухаються? — Рон був приголомшений. —Дива!

Гаррі побачив, як Дамблдор з легенькою усмішкою нишком повернувся на фото. Рон так захоплено ласував жабками, що майже не зважав на картки з відомими чарівницями й чаклунами, зате Гаррі не спускав з них очей. Невдовзі він уже мав не тільки Дамблдора й Морґану, а й Генґіста Вудкрофтського, Альберика Ґраньона, Цирцею, Парацельса й Мерліна. Зрештою він відвернувся від друїдської Кліодни, що чухала собі ніс, і відкрив пакетик горошку на кожен смак "Берті Бот".

— Будь обережний з ним, — застеріг Рон. — "На кожен смак" означає, що його смак може бути якам завгодно. Тобто якісь горошинки будуть цілком звичайні — шоколадні, м'ятні чи мармеладні, — зате можуть трапитися такі, що смакуватимуть як шпинат, печінка чи фляки. Джорджеві здається, ніби одного разу йому потрапила горошинка зі смаком шмарків.

Рон узяв зелену горошинку, пильно на неї подивився і надкусив з одного боку.

— Бе-е-е! Бачиш? Капуста!

Вони добре розважилися, ласуючи горошком на кожен смак. Гаррі натрапив на грінки, кокосовий горіх, варену квасолю, полуницю, карі, траву, каву, сардину й навіть відважився надгризти краєчок дивної сірої горошинки, якої б ніколи не торкнувся Рон і яка виявилася перцем.

Краєвид за вікном ставав щораз дикішим. Зникли охайні лани й луки і натомість з'явилися ліси, звивисті річки й темно-зелені пагорби.

Хтось постукав, і до купе увійшов заплаканий кругловидий хлопець, якого Гаррі бачив на платформі номер дев'ять і три чверті.

— Перепрошую, — вибачився він, — ви не бачили мою жабку?

Коли вони заперечно похитали головами, він захлипав:

— Я загубив її! Вона завжди тікає від мене!

— Ще знайдеться, — заспокоїв Гаррі.

— Може. Гаразд, якщо десь побачите… — простогнав бідолаха й пішов далі.

— Не знаю, навіщо так перейматися, — здивувався Рон. — Якби я мав жабу, то загубив би її якнайшвидше. Хоча я маю Скеберса, тож краще помовчу.

Пацюк і далі дрімав у Рона на колінах.

— Що живий, що здохлий — однаково! — роздратовано поскаржився Рон. — Вчора я спробував трохи його прикрасити і зробити жовтим, але замовляння не подіяло. Ось зараз покажу, дивись…

Понишпоривши у своїй валізі, він дістав пошарпану чарівну паличку. Подекуди вона була пощерблена, а з одного краю виблискувало щось біле.

— Уже вилазить єдинорогова волосина. Гаразд!.. Тільки-но він підняв паличку, як прочинилися двері купе. Знову прийшов хлопець, від якого втекла жабка, та цього разу з ним була дівчинка, вже одягнута в нову гоґвортську мантію.

— Ви не бачили жабки? Невіл загубив жабку, — сказала дівчинка. Вона мала командирський голос, густе каштанове волосся й трохи завеликі передні зуби.

— Ми вже йому казали, що не бачили, — відповів Рон, але дівчинка не слухала, бо помітила в його руці паличку.

Ох, ти насилаєш чари? Ану ж поглянемо!

Вона сіла, а Рон геть збентежився:

— Е-е… Ну, добре… — Кахикнув і промовив:

Він махнув паличкою, але нічого не сталося. Скеберс і далі був заспаний і сірий.

— Ти певен, що це справжнє замовляння? — запитала дівчинка. — Бачиш, щось не виходить, правда? А я випробувала кілька простих замовлянь — просто так, і вони всі спрацювали. У моїй родині зовсім нема чарівників, і я так здивувалася, отримавши листа! Мені було так приємно! Це, звичайно, найкраща школа чарів, я чула про неї… я вже знаю напам'ять всі основні підручники… звичайно, сподіваюся, що цього мені вистачить… до речі, я Герміона Ґрейнджер, а ви?

Все це вона випалила, мов з кулемета, і Гаррі аж розгубився. Але глянувши на не менш збентеженоного Рона, він зрозумів, що не тільки він не вивчив підручників напам'ять, тож полегшено зітхнув.