Гаррi Поттер i фiлософський камiнь - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 45

— Дуже добре! — вигукнув професор Флитвік, заплескавши в долоні. — Дивіться сюди, міс Ґрейнджер це зробила!

Під кінець уроку Рон був у кепському настрої.

— Не диво, що всі її не терплять, — скаржився він Гаррі, коли вони пробиралися крізь юрбу дітей у коридорі. — Це не дівчина, а якесь жахіття, чесно тобі кажу!

Обганяючи якогось учня, Гаррі ненароком його зачепив. То була Герміона. Гаррі глянув на неї і здивувався — вона плакала.

— Мабуть, почула.

— Ну, то й що? — не дуже впевнено відповів Рон. — Могла б уже помітити, що не має жодних друзів.

Герміона не прийшла на наступний урок і того вечора взагалі ніде не з'являлася. Дорогою до Великої зали, де мав відбутися бенкет на честь Гелловіну, Гаррі й Рон почули, як Парваті Патіл розповідала своїй подрузі Лаванді, що Герміона плакала в дівочій убиральні й хотіла, щоб її лишили саму. Ронові після цього стало ще прикріше, але за мить вони вже увійшли до Великої зали, святкове оздоблення якої змусило їх забути про Герміону.

Зі стін і стелі тріпотіли крильцями сотні живих кажанчиків, а ще сотні чорними хмарками ширяли понад столами, мало не задмухуючи свічки в гарбузах. Несподівано, як і на бенкеті на початку навчального року, на золотих тарелях з'явилася страва.

Гаррі саме накладав собі картоплі в лушпинні, коли до зали в перехнябленому тюрбані увірвався переляканий на смерть професор Квірел. Усі розгублено дивилися, як він підбіг до Дамблдорового крісла, сперся на стіл і, насилу зводячи дух, вимовив:

— Троль!.. У підвалах… Думаю, ви повинні знати!.. — Знепритомнівши, він сповз на підлогу.

Відразу знявся гамір. Професорові Дамблдору довелося вистрелити зі своєї палички кількома пурпуровими ракетами, перше ніж настала тиша.

— Старости! — вигукнув він. — Негайно відведіть своїх учнів до спалень!

Персі був у своїй стихії.

— За мною! Першокласники, тримайтеся купи!

Троль не страшний, якщо виконувати мої накази! Не відставайте від мене! Дорогу першокласникам! Перепрошую, я староста!

— Як сюди міг потрапити троль? — дивувася Гаррі, підіймаючись сходами вгору.

— Не знаю, кажуть, вони досить дурні, — відповів Рон. — Може, його впустив Півз, пожартувавши на честь Гелловіну.

Вони проминули кілька груп учнів, що поспішали в різні боки. Пропихаючись крізь юрбу розгублених гафелпафців, Гаррі зненацька вхопив Рона за руку.

— Я тільки тепер згадав — Герміона!

— Що з нею?

— Вона ж не знає про троля!

— Ага! — закусив губу Рон. — Але треба, щоб нас не побачив Персі.

Пригнувшись, вони приєдналися до гафелпафців, що бігли в іншому напрямку, прослизнули в безлюдний бічний коридор і помчали до дівочих убиралень. Тільки-но завернули за ріг, як почули ззаду швидкі кроки.

— Персі! — зашипів Рон, ховаючись разом із Гаррі за великого кам'яного грифона.

Визираючи звідти, вони помітили, однак, не Персі, а Снейпа, який дійшов до кінця коридору і зник.

— Що він тут робить? — прошепотів Гаррі. — Чому він не в підвалах разом з рештою вчителів?

— Звідки я знаю?

Вони якнайтихіше прокралися наступним коридором, дослухаючись до дедалі тихішої ходи Снейпа.

— Він пішов на четвертий поверх, — сказав Гаррі, але тут Рон підняв руку.

— Чуєш цей запах?

Гаррі принюхався і відчув страхітливий сморід— суміш старих шкарпеток і громадського туалету, який ніколи не прибирають.

А тоді вони щось почули — низьке рохкання й човгання здоровезних ніг. Рон показав пальцем: з кінця коридору, що вів ліворуч, до них наближалося щось величезне. Хлопці сховалися в тінь, спостерігаючи, як та потвора з'являється в смузі місячного світла.

То було жахливе видовище. Велетенське, заввишки майже з чотири метри, незграбне тіло в темно-сірій шкурі скидалося на кам'яну брилу, на верхівці якої стирчала, мов кокосовий горіх, маленька лиса голова. Короткі ноги, товстезні, наче стовбури, й пласкі зашкарублі ступні. Сморід стояв неймовірний. У довжелезних руках потвора тримала величезну дерев'яну довбню, що волочилася по землі.

Троль зупинився біля дверей і зазирнув усередину. Поворушив довгими вухами, щось міркуючи своєю крихітною головою, а тоді повільно зачовгав до кімнати.

— У замку є ключ, — пробурмотів Гаррі. — Його можна замкнути.

— Чудова думка! — нервово озвався Рон.

Хлопці навшпиньки, з пересохлими горлянками, молячись, щоб не вийшов несподівано троль, підкралися до відчинених дверей. Стрибнувши, Гаррі відразу схопив ключ, грюкнув дверима і замкнув їх.

— Ура!

Розчервонілі від перемоги, хлопці кинулися бігти коридором назад, але на розі почули таке, від чого їхні серця завмерли — пронизливий, сповнений жаху крик, і долинав він саме з тієї кімнати, яку вони щойно замкнули.

— Ой, ні! — простогнав Рон, збліднувши, немов Кривавий Барон.

— Це дівоча вбиральня! — заціпенів Гаррі.

— Герміона ! — скрикнули вони одночасно.

Повертатись їм хотілося якнайменше, але що робити? Вони миттю помчали назад до дверей і, тремтячи від страху, повернули ключа, Гаррі потягнув двері — і ось вони вже всередині. Герміона Ґрейнджер тулилася до протилежної стіни і, здавалося, от-от зомліє. Троль підступав до неї, збиваючи зі стіни умивальники.

— Відволікай його! — у відчаї гукнув Гаррі Ронові і, схопивши відламаний кран, жбурнув його Щосили в стіну.

Троль зупинився за кілька кроків від Герміони. Розвернувся, безтямно кліпаючи, щоб побачити, звідки той грюкіт. Його тупі маленькі очиці натрапили на Гаррі. Троль завагався, а тоді рушив Уже на нього, піднімаючи довбню.

— Дебіле! — заверещав Рон з іншого краю кімнати и кинув у троля якусь металеву трубку. Троль, здається, й не відчув удару, але почув вереск і знову зупинився, повертаючи тепер своє жахливе рило До Рона й даючи Гаррі змогу оббігти навколо нього.

— Тікай, тікай ! — крикнув Гаррі Герміоні, намагаючись потягнути її до дверей, але дівчинка й ворухнутися не могла — вона й далі тулилася до стіни з роззявленим від переляку ротом.

Від криків і гамору троль, здається, почав скаженіти. Він знову заревів і рушив на Рона, що стояв найближче й не мав куди тікати.

І тут Гаррі зробив водночас щось дуже відважне і вкрай нерозумне: розігнався, підскочив і схопив троля ззаду за шию. Троль не відчув, що Гаррі повис на ньому, але навіть троль зреагував би, якби хто запхав йому до носа довгий дрючок, а Гаррі, стрибнувши, й далі тримав у руці паличку, — і ось вона залізла тролеві просто в ніздрю.