Гаррi Поттер i фiлософський камiнь - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 61

Повільно минув ще один тиждень. У середу ввечері Герміона й Гаррі ще довго сиділи разом у вітальні після того, як усі пішли спати. Годинник на стіні щойно пробамкав північ, коли це раптом відкрився отвір у портреті. Ще мить — і нізвідки з'явився Рон, стягнувши з себе плаща-невидимку.

Він повертався з Геґрідової халупи — допомагав годувати Норберта, що тепер пожирав цілі ящики дохлих щурів.

— Він мене вкусив! — поскаржився Рон, показуючи руку, обмотану закривавленою хустинкою. — Я тепер цілий тиждень не зможу тримати пера. Кажу вам, цей дракон — найжахливіша тварюка, а Геґрід панькається з ним, як з маленьким пухнастим кроликом! Коли той мене вкусив, Геґрід ще мене й вилаяв, бо я його, бачте, налякав. А коли я вже йшов, він почав співати драконові колискову.

Щось стукнуло в темну шибку.

— Це Гедвіґа! — вигукнув Гаррі й підбіг до вікна, щоб її впустити. — Принесла відповідь від Чарлі!

Усі троє притислися головами й почали читати.

Діти перезирнулися.

— Ми маємо плаща-невидимку, — сказав Гаррі. — Навряд чи це буде надто складно. Мені здається, плащ досить великий, щоб заховати нас удвох разом з Норбертом.

Рон та Герміона відразу схвалили такий план, і це свідчило, що минулий тиждень був і справді важким. За всяку ціну треба було позбутися Норберта — і Мелфоя.

Проте виникла перешкода. Наступного ранку покусана Ронова рука розпухла так, що стала вдвічі товщою, ніж звичайно. Він не знав, чи безпечно йому звертатися до мадам Помфрі: а що, як вона розпізнає драконів укус? Але ближче до обіду стало ясно, що іншого виходу немає. Вкушене місце лиховісно позеленіло. Отже, здається, Норбертові ікла могли бути й отруйні.

Після уроків Гаррі з Герміоною відразу побігли до лікарні, де побачили Рона в ліжку в жахливому стані.

— Справа не тільки в руці, — прошепотів він, — хоч я й маю таке відчуття, ніби вона зараз відпаде. Мелфой сказав мадам Помфрі, що хоче позичити одну з моїх книжок, і то лише для того, щоб прийти й поглузувати з мене. Він погрожував, що розповість їй, хто насправді вкусив мене. Я їй казав, що вкусив собака, але вона, здається, не повірила. Не треба було мені чіпати його під час квідичу, бо він тепер хоче помститися.

Гаррі й Герміона спробували його заспокоїти.

— Усе це скінчиться в суботу опівночі, — сказала Герміона, але ці слова нітрохи не втішили Рона. Навпаки, він підвівся на ліжку і вкрився рясним потом.

— У суботу опівночі! — хрипко вигукнув він. — Ой ні!.. Ой ні!.. Я згадав!.. Лист від Чарлі лежав У тій книжці, яку взяв Мелфой! Тепер він знатиме, Що ми хочемо позбутися Норберта!

Гаррі з Герміоною не встигли нічого відповісти. Увійшла мадам Помфрі й примусила їх піти, бо Рон мав уже спати.

— Тепер занадто пізно щось міняти, — сказав Гаррі Герміоні. — Ми вже не маємо часу відправити Чарлі іншу сову, а це — єдина нагода позбутися Норберта. Мусимо ризикувати. До того ж ми маємо плаща-невидимку, а Мелфой про це не знає.

Коли вони прийшли до Геґріда, то побачили біля хатини вовкодава Ікланя, що сидів з перев'язаним хвостом, а сам Геґрід замість дверей відчинив їм вікно.

— Не можу вас пустити! — засапано мовив він. — У Норберта важкий період — я не можу з ним нічого вдіяти!

Коли вони розповіли Геґрідові про лист від Чарлі, на його очах виступили сльози, проте це могло статися й тому, що Норберт саме тієї миті вкусив Геґріда за ногу.

— Йой!.. Ти шибенику малий!.. Е-е… Всьо файно, він просто схопив мій чобіт! Просто забавляється, він ще дитинка…

Дитинка гупнула хвостом по стіні, від чого забряжчали шибки. Гаррі з Герміоною рушили назад до замку, хвилюючись, що діждатися суботи буде нелегко.

Коли настав час прощатися з Норбертом, Гаррі й Герміона, може, й поспівчували б Геґрідові, якби не були такі стурбовані тим, що мали зробити. Була дуже темна, хмарна ніч, і вони прибули до Геґрідової халупи трохи запізно — мусили перечекати, поки Півз у вестибюлі досхочу награється тенісним м'ячиком, відбиваючи його від стіни, і звільнить їм дорогу.

Геґрід уже спакував Норберта у великий ящик з отворами.

— Він там має на дорогу повно щурів і трохи бренді, — сказав приглушеним голосом Геґрід. — І ще я си поклав там його іграшкового ведмедика, щоб йому не було самотньо.

З ящика долинули дивні звуки, які, на думку Гаррі, означали тільки те, що ведмедик уже без голови.

— Норбертику, бувай!.. Твоя мамуся ніколи тебе не забу-у-де!.. — крізь сльози прощався Геґрід.

Гаррі з Герміоною накрили ящик плащем-не-видимкою, а тоді й самі сховалися під ним.

Як вони спромоглися дотягти того ящика до замку, вони й самі не розуміли. Наближалася північ. Гкррі з Герміоною штовхали Норберта вгору мармуровими сходами у вестибюлі, а тоді ще далі темними коридорами. Ось іще одні сходи, тоді ще одні… навіть заздалегідь вибраний шлях навпростець не надто полегшував справу.

— Ще трохи! — важко дихаючи, сказав Гаррі, коли вони досягли коридору під найвищою вежею.

Тут раптом щось промайнуло попереду, і вони мало не випустили ящика. Забувши, що їх і так не видно, сховалися в тінь і стежили за темними обрисами двох людей, які зчепилися неподалік. Спалахнула лампа.

Професорка Макґонеґел, у картатому халаті й сітці для волосся, тримала за вухо Мелфоя.

— Попався! — крикнула вона. — Знімаю зі Слизерину двадцять очок! Блукати тут серед ночі, як ти смієш!..

— Ви не розумієте, пані професорко! Сюди йде Гаррі Поттер! У нього дракон!..

— Що за нісенітниці! Як ти смієш мені брехати! Чекай, Мелфою, я ще поговорю про тебе з професором Снейпом!..

Круті гвинтові сходи на верхівку вежі здалися після цього чи не найкоротшими в світі. Лише вибравшись на холодне нічне повітря, вони нарешті скинули плаща, і були втішені, що знову можуть нормально дихати. Герміона аж затанцювала.