Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 14

— Німфадора Тонкс, яка воліє, щоб її називали тільки на прізвище, — підсумував Люпин.

— Кожна б так воліла, якби хвора на голову мама назвала її Німфадорою, — буркнула Тонкс.

— А це Кінґслі Шеклболт. — Він вказав на високого чорнобрового чарівника, і той уклонився. — Елфаєс Додж. — Хриплоголосий чаклун кивнув головою. — Дідалус Діґл...

— Ми вже бачились, — пискнув схвильований Діґл, випустивши з рук фіолетового циліндра.

— Емеліна Венс. — Величава відьма у смарагдово-зеленій шалі з гідністю схилила голову. — Стержис Подмор. — Чаклун з квадратною щелепою й густим солом'яним волоссям у відповідь підморгнув. — І Гестія Джонс. — Рожевощока чорнява чарівниця, що стояла біля тостера, помахала рукою.

Гаррі незграбно кланявся кожному. Краще б вони замість нього розглядали щось інше. Було таке враження, ніби його несподівано випхали на сцену. Та й дивно, чому їх аж стільки навалило.

— На диво багато людей викликалось добровольцями, щоб прийти по тебе, — сказав Люпин, мовби прочитавши Гарріні думки. Кутики його вуст легенько сіпнулися.

— Ну так, але що більше, то краще, — похмуро додав Муді. — Ми, Поттере, — твоя охорона.

— Чекаємо лише на сигнал, що вже безпечно вирушати, — пояснив Люпин, визираючи з кухонного вікна. — Це буде хвилин за п'ятнадцять.

— Такі чистюлі цімаґли, правда? — зацікавлено оглядала кухню чаклунка на прізвище Тонкс. — Мій тато маґлівського роду, але він страшенний нехлюй. Мабуть, маґли теж усі різні, як і чарівники?

— Е-е... ну, так, — озвався Гаррі. — Послухайте... — звернувся він знову до Люпина, — що відбувається, я досі не знаю, чи Вол...

Кілька чаклунів і чарівниць химерно засичали. Дідалус Діґл знову впустив циліндра, а Муді гаркнув: — Цить!

— Чому? — здивувався Гаррі.

— Ми тут нічого не обговорюємо, це надто ризиковано, — поглянув на Гаррі своїм нормальним оком Муді. Його магічне око досі було втуплене у стелю. — Зараза! — сердито вилаявся він, піднявши руку до магічного ока, — весь час застрягає... відколи той мерзотник його носив.

І він вийняв око з бридким чваканням, мовби прочищав забитий унітаз.

— Дикозоре, ти що, не розумієш, як це бридко? — озвалася Тонкс.

— Гаррі, подай-но скляночку води, — попросив Муді. Гаррі підійшов до мийки, взяв чисту склянку і наповнив її водою з крана, а натовп чаклунів усе ще невідривно стежив за ним. Це розглядання почало вже його дратувати.

— Чудово, — зрадів Муді, коли Гаррі подав йому склянку. Він кинув магічне око у воду і притопив пальцем. Око закрутилося, позираючи на всіх по черзі. — Щоб як будемо вертатись, я бачив усе навкруги на триста шістдесят градусів.

— А як ми виберемося звідси... куди нам потрібно? — поцікавився Гаррі.

— На мітлах, — відповів Люпин. — Єдиний варіант. Ти ще замолодий, щоб являтися; за мережею порошку флу будуть стежити; а недозволене встановлення летиключа може коштувати нам життя.

— Ремус казав, що ти добре літаєш, — низьким голосом промовив Кінґслі Шеклболт.

— Він чудовий літун, — додав Люпин, зиркаючи на годинника. — Гаррі, ти краще йди збирайся, щоб був готовий, коли дадуть сигнал.

— Я тобі допоможу, — жваво запропонувала Тонкс. Вона пішла слідом за Гаррі в коридор і, піднімаючись по сходах, з цікавістю роззиралася довкола.

— Тут кумедно, — мовила Тонкс. — Аж надто чисто, правда? Якось неприродно. О, тут уже ліпше, — додала вона, коли Гаррі увімкнув у своїй кімнаті світло.

Тут, на відміну від усього будинку, панував безлад. Гаррі чотири дні перебував у кепському настрої, і йому зовсім не хотілося прибирати. Щоб забутися, він намагався читати, але це не допомагало, і тепер книжки валялися на підлозі.

Давно не чищена Гедвіжина клітка вже посмерджувала, а з відкритої валізи повивалювався маґлівський одяг і чаклунські мантії.

Гаррі почав збирати книжки й поспіхом кидав їх у валізу. Тонкс зупинилася біля відчиненої шафи й критично глянула на своє відображення у дзеркалі з внутрішнього боку дверцят.

— Знаєш, мені, мабуть, не дуже личить фіолетовий колір, — замислено сказала вона, смикнувши себе за наїжачене волосся. — Тобі не здається, що він робить мене надто блідою?

— Е-е... — Гаррі визирнув з-за книги "Квідичні команди Британії та Ірландії".

— Робить, — рішуче сказала Тонкс. Вона міцно заплющила очі, ніби силкуючись щось згадати. За мить її волосся стало рожеве, мов жувальна гумка.

— Як ти це зробила? — здивовано спитав Гаррі, коли вона розплющила очі.

— Я — метаморфомаг, — пояснила вона, розглядаючи своє відображення і крутячи головою, щоб роздивитися волосся. — Тобто за бажанням можу змінювати свій вигляд, — додала, побачивши спантеличений вираз Гаррі. — Така вже вродилася. Коли готувалася стати аврором, завжди без зусиль отримувала найвищі оцінки з маскування й чатування. Це було супер.

— То ти — аврор? — вражено перепитав Гаррі. Він давно мріяв стати ловцем чорних чаклунів після закінчення Гоґвортсу.

— Так, — гордо відповіла Тонкс. — Як і Кінґслі, але в нього вища категорія. Я лише торік склала іспити. Ледь не завалила стеження й підкрадання. Я страшенно незграбна. Чув, як я розбила тарілку, коли ми зайшли в будинок?

— А можна навчитися бути метаморфомагом? — поцікавився Гаррі, що випростався і геть забув про пакування.

Тонкс захихотіла.

— Тобі, мабуть, іноді хочеться сховати свій шрам?

Її погляд зупинився на шрамі у формі блискавки в Гаррі на чолі.

— Та хочеться, — промимрив Гаррі й відвернувся. Йому не подобалося, коли люди розглядали цей шрам.

— Боюся, що тобі доведеться вчитися на власному досвіді. Метаморфомаги трапляються вкрай рідко, причому це вміння вроджене, а не набуте. Більшість чарівників для зміни свого вигляду використовують чарівну паличку або зілля. Та нам уже треба йти, а речей ми не поскладали, — винувато додала вона, дивлячись на розкидані речі.

— А... ну так, — погодився Гаррі, хапаючи ще якісь книжки.

— Чекай, буде швидше, якщо я... пакуйтеся! — крикнула Тонкс, провівши над підлогою чарівною паличкою.

Книжки, одяг, телескоп і терези злетіли в повітря й попадали на купу у валізу.