Гаррі Поттер і орден Фенікса - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 24

— Він корисний, — пробурмотів Сіріус. — Знає всіх пройдисвітів... та це й не дивно, він сам такий. А ще він вірно служить Дамблдорові, бо той колись витяг його з халепи. Іноді вигідно мати у своїх лавах такого, як Данґ, бо він може довідатися таке, про що ми б і не знали. Але Молі вважає, що запрошувати його на вечерю — це вже занадто. Вона не може вибачити йому, що він покинув тоді свій пост.

Три порції ревеневого пирога, а тоді ще заварний крем, і джинси на Гаррі почали тріщати в поясі (а це вже було не абищо, бо ці джинси колись належали Дадлі). Коли він відклав ложку, ніхто вже не мав сили розмовляти: містер Візлі ліниво й пересичено розвалився на стільці; Тонкс позіхала від вуха до вуха, ніс у неї знову став нормальний; а Джіні, виманивши Криволапика з-під буфета, сиділа по-турецьки на підлозі й гралася, кидаючи йому корки з-під маслопива.

— Пора й спати, — позіхнула місіс Візлі.

— Ще ні, Молі, — заперечив Сіріус, відсовуючи порожню тарілку й повертаючись до Гаррі. — Ти мене, до речі, дуже здивував. Я думав, опинившись тут, ти зразу почнеш розпитувати про Волдеморта.

Атмосфера в кімнаті змінилася так блискавично, як бувало при появі дементорів. Ще секунду тому сонна й лінива, тепер вона стала незатишна й напружена. При згадці про Волдеморта майже всі за столом боязко зіщулились. Люпин, який збирався було ковтнути вина, зі стурбованим виглядом поволі відставив келих.

— Я й питав! — обурився Гаррі. — І в Рона, і в Герміони, але вони сказали, що нас не беруть до Ордена, бо...

— І правду казали, — втрутилася місіс Візлі. — Ви ще малі. Вона випросталася у кріслі, вчепившись у поруччя, а на обличчі вже не було й сліду сонливості.

— Відколи це треба належати до Ордену Фенікса, щоб мати право задавати питання? — здивувався Сіріус. — Гаррі цілий місяць пронидів у маґлів. Він має право знати, що відбува...

— Чекайте! — втрутився Джордж.

— Чому це тільки Гаррі має право на запитання? — сердито додав Фред.

— Ми вже місяць намагаємося щось вивідати, але маємо пшик! — вів далі Джордж.

— "Ви ще малі, ви не належите до Ордену", — Фред відверто перекривив материн пронизливий голос. — А Гаррі ж досі неповнолітній!

— Я не винен, що вам не розповідають про діяльність Ордену, — незворушно відповів Сіріус, — це рішення ваших батьків. Гаррі, якщо вже на те пішло...

— Не тобі вирішувати, що добре для Гаррі! — урвала його місіс Візлі. Її зазвичай лагідне лице набрало загрозливого вигляду. — Сподіваюся, ти не забув Дамблдорові слова?

— Які саме? — ввічливо уточнив Сіріус, проте відчувалося, що терпець йому уривається.

— Що Гаррі не можна говорити більше, ніж йому потріб но, — місіс Візлі виразно наголосила на останніх словах.

Рон, Герміона, Фред і Джордж одночасно повертали голови то до Сіріуса, то до місіс Візлі, мовби спостерігали за тенісним м'ячиком. Джіні так і завмерла навколішки серед розкиданих корків від маслопива. Люпин не зводив погляду з Сіріуса.

— Молі, я й не збираюся говорити більше, ніж йому по трібно, — відповів Сіріус. — Але ж він — єдиний свідок повернення Волдеморта... — (і знову за столом усі здригнулися) — тож він має повне право...

— Він не належить до Ордену Фенікса! — вигукнула місіс Візлі. — Йому лише п'ятнадцять років і...

— І йому довелося мати справу з тим, що й решті членів Ордену, — заперечив Сіріус, — якщо не більше.

— Ніхто й не заперечує! — майже кричала місіс Візлі, а її стиснуті в кулаки руки тремтіли. — Але він іще...

— Він — не дитина! — сердився Сіріус.

— Але й не дорослий! — аж розпашілася місіс Візлі. — Він — не Джеймс, Сіріусе!

— Дякую, Молі, але я прекрасно усвідомлюю, хто він, — холодно відрізав Сіріус.

— Сумніваюся! — відрізала вона. — Іноді ти говориш про нього так, ніби це повернувся твій найкращий давній друг!

— А що в цьому поганого? — здивувався Гаррі.

— А те, Гаррі, що ти — не твій батько, хоч і дуже на нього схожий! — відповіла місіс Візлі, свердлячи поглядом Сіріуса. — Ти ще учень, і дорослі, які несуть за тебе відповідальність, не повинні про це забувати!

— Ти хочеш сказати, що я безвідповідальний хрещений батько? — Сіріус ледь не кричав.

— Я хочу сказати, що інколи ти чиниш нерозсудливо, Сіріусе, і саме тому Дамблдор постійно нагадує, щоб ти сидів удома...

— Ми тут не будемо обговорювати Дамблдорові вказівки, якщо твоя ласка! — вигукнув Сіріус.

— Артуре! — обернулася до чоловіка місіс Візлі. — Артуре, ну, допоможи мені!

Містер Візлі озвався не відразу. Він зняв окуляри і поволі протер їх мантією, не дивлячись на дружину. Тоді ретельно припасував їх на носі й нарешті заговорив.

— Молі, Дамблдор усвідомлює, що ситуація змінилася. Він розуміє, що Гаррі повинен знати принаймні дещо, якщо він уже опинився в штаб-квартирі.

— Але це не означає, що треба спонукати його, щоб він запитував про все, що заманеться!

— Як на мене, — неголосно втрутився Люпин, відводячи нарешті погляд від Сіріуса, і місіс Візлі одразу повернулася до нього, сподіваючись знайти спільника, — то буде краще, якщо Гаррі довідається про ці факти — не всі. Молі, але хоч би про основні — від нас, а не почує якусь викривлену версію від... від когось іншого.

І незважаючи на Люпинів незворушний вираз обличчя, Гаррі зрозумів: він підозрює, що під час зачисток місіс Візлі знайшла не всі видовжені вуха.

— Що ж, — важко дихаючи, місіс Візлі оглянула присутніх, але сподіваної підтримки так і не отримала, — бачу, що до моїх слів ніхто не дослухається. Але я скажу так: Дамблдор недарма не хотів, щоб Гаррі забагато знав, і я, як особа, що бере близько до серця все, пов'язане з Гаррі...

— Це ж не твій син, — стиха мовив Сіріус.

— Він мені як рідний, — випалила місіс Візлі. — Кого ще він має?

— Мене!

— Ну так, — процідила місіс Візлі, — проте, погодься, тобі нелегко було пильнувати за ним, коли ти сидів у Азкабані?

Сіріус почав підніматися з крісла.

— Молі, ти тут не єдина дбаєш про Гаррі, — втрутився Люпин. — Сіріусе, сядь.

Нижня губа місіс Візлі затремтіла. Зблідлий Сіріус поволі опустився в крісло.

— Думаю, Гаррі теж повинен висловитися, — вів далі Люпин, — він достатньо дорослий, щоб приймати рішення.