Паразити свідомості - Вілсон Колін. Страница 18

Намагаючись знайти відповідь на питання, що непокоїли мене, я звернувся до історії. А знайшовши відповідь, відчув, що мені хочеться вчинити акт самогубства. Бо згідно з історією, все це було неминуче. Цивілізація обважнювалась і мала врешті-решт занепасти.

Однак у цьому висновку не бралася до уваги сила самооновлення людини. Моцарт, здавалося, мав би вкоротити собі віку саме через те, що його життя було таке нещасливе. А проте він не зробив цього.

Що ж підривало людську силу самооновлення?

Я не можу докладно пояснити, як я дійшов висновку, що тут може бути лише одна причина. На мене щось ніби опускалося поволі, поступово, протягом багатьох років. І я дедалі виразніше й сильніше відчував, що дані стосовно злочинності в промисловому виробництві були дуже непропорційні до так званих "історичних причин". Це можна було порівняти з такою ситуацією, у якій, наприклад, я, бувши власником фірми, почав би інстинктивно відчувати, що мій бухгалтер підробляє рахунки, хоча мені й невідомо, як саме.

Відтак одного дня я почав підозрювати, що існують вампіри свідомості. Відтоді всі наступні події підтверджували мій здогад.

Уперше це сталося тоді, коли я обмірковував застосування мескаліну та лізергінової кислоти з метою лікування неврозу на промисловому виробництві. Дія цих наркотиків по суті нічим не відрізняється від дії алкоголю чи тютюну і полягає в тому, щоб розслабити нас. Людина, що перевтомилася від роботи, перебуває в стані напруження і не може вийти з цього стану зусиллям волі. Чарка віскі або сигарета досягають моторних центрів і послаблюють напруження.

Але ж людина має набагато глибші звички. Протягом мільйонів років еволюції у неї виробилося чимало таких, що допомагають їй вижити. Якщо якась із них виходить з-під контролю, виникає психічна хвороба. Наприклад, у людини є звичка завжди бути готовою до появи ворогів, але якщо ця звичка починає домінувати над усіма іншими, людина захворює на паранойю.

Одна з найглибинніших звичок людини — це готовність до зовнішніх небезпек і труднощів і небажання досліджувати власну свідомість. Тобто людина не може відірвати очей від навколишнього світу. З цієї самої причини випливає ще одна звичка — людина не бажає помічати красу, бо воліє зосереджуватись на практичних проблемах. Ці звички мають таке глибоке коріння, що алкоголь чи тютюн не можуть їх зрушити. А от мескалін може. Він досягає найатавістичніших рівнів і знімає автоматичні напруження, які роблять людей рабами їхньої нудьги і навколишнього світу.

Мушу признатися, що я був схильний вбачати в цих атавістичних звичках причину високого рівня самогубств і злочинності на промислових підприємствах. Людина мусить навчитися розслаблятись, інакше вона стає перевтомленою і небезпечною. Вона мусить навчитися контактувати зі своїми найглибшими рівнями для того, щоб постачати енергію своїй свідомості. Отож мені здавалося, що застосування наркотиків мескалінової групи може допомогти знайти відповідь на поставлене питання.

Застосовувати ці наркотики в промисловій психології досі уникали, бо мескалін розслаблює людину до такого стану, коли вона вже не може і не хоче працювати. У цьому стані людина лише споглядає красу світу і прозирає в таємниці своєї свідомості.

Мені здавалося, що доходити до цієї крайності не варто. Невелика, правильно введена кількість мескаліну здатна вивільнити творчі сили людини, не доводячи її до втрати контролю над своєю поведінкою. Зрештою дві тисячі років тому люди були майже повними дальтоніками через те, що в них виробилася підсвідома звичка не звертати уваги на кольори. Життя було таке важке й небезпечне, що люди не могли дозволити собі розкоші милуватися кольорами. І все-таки сучасна людина зуміла вирватися з лабет цієї звички й позбутися дальтонізму, не втративши своєї енергії й життєвої снаги. Усе тут залежить від урівноваженості багатьох аспектів життєдіяльності.

Отож я й почав низку дослідів з наркотиками мескалінової групи. Перші наслідки виявилися такими жахливими, що мені довелося тут-таки звільнитися з фірми "Трансворлд косметікс". П'ятеро з десятьох моїх піддослідних наклали на себе руки протягом кількох днів. У двох інших стався повний розлад психіки, і їх довелося покласти до психіатричної лікарні.

Усе це спантеличило мене. Колись, ще будучи студентом університету, я робив досліди в мескаліном на собі, але результати виявилися нецікавими. Вихідні з мескаліном дуже приємні, але все залежить від того, чи подобаються вам вихідні. Мені не подобаються — я більше люблю працювати.

Проте результати дослідів змусили мене знову випробувати мескалін на собі. Я прийняв півграма. Наслідок був такий жахливий, що мене й досі обсипає жаром на саму згадку про це.

Спочатку виникли звичайні приємні ефекти — ділянки світла, що легенько розширювалися й крутилися, а тоді — безмірне відчуття утихомирення й спокою, проблиск буддійської нірвани, невимушене й тихе споглядання Всесвіту, який був водночас і відсторожнений і безмежно складний. Через годину я відірвався від цього — мені ж треба було дізнатися про причину самогубств. Я спробував спрямувати свою думку всередину, щоб простежити за станом своїх відчуттів та емоцій. Наслідок був приголомшливий. Так наче я намагався подивитися крізь телескоп, а хтось затуляв його рукою з другого боку. Спроби самоспостереження не вдавалися. Напруживши всі сили, я таки пробився крізь ту стіну темряви. І раптом у мене виникло таке відчуття, ніби щось живе й чуже поспіхом промайнуло й зникло з мого поля зору. Певна річ, я говорю не про фізичний зір. Це було лише "відчуття". Але воно було таке реальне, що я мало не збожеволів із жаху. Можна втекти від видимої фізичної загрози, але ж неможливо втекти від того, що живе всередині тебе.

Протягом майже цілого наступного тижня я був у полоні страху і ближчий до божевілля, ніж будь-коли в своєму житті. І хоч я й вернувся до звичайного фізичного світу, а проте відчуття небезпеки не зникло. Мені здавалося, що, повертаючись до щоденної свідомості, я уподібнююсь до страуса, який ховає голову в пісок. Це означало лише, що я не знав про загрозу, яка нависла наді мною.