Таємниця затоки Здохлого кита - Михановский Владимир Наумович. Страница 6

Через два дні по тому в морг прийшла скромно одягнена жінка з заплаканим обличчям.

– Я з приводу об’яви, – сказала вона і простягла служителеві вирізку з газети.

– Чого ж ви хочете, місіс?

– Де він? – видихнула жінка. В очах у неї було стільки непідробленого горя, що служитель, нічого не питаючи, підвів її до рефрижератора і розсунув шторки екрана. Жінка розпачливо окинула поглядом непорушні, вкриті памороззю тіла.

– Майкл! – крізь сльози покликала вона.

– Даруйте, місіс, – сказав служитель, коли жінка трохи заспокоїлась. – Ким ви йому доводитесь?

– Хто його вбив? – відповіла запитанням на запитання жінка. – Ви чуєте, хто його вбив?

– Заспокойтеся, місіс… Його ніхто не вбивав. Він утопився… Сам. Розумієте?

– Ні, неправда. Це неправда! – сльози на очах у жінки висохли, а голос дзвенів. – Майкла вбито, я знаю. Він заважав комусь, і його прибрали з дороги.

– Але кому це було потрібно?

– Звідки мені знати. Мабуть, його хазяї. Але… – жінка затнулась, – я не знаю вас.

– Можете бути відверті, місіс. Повірте, я ваш щирий доброзичливець.

Служитель моргу провів жінку до бюро розшуку, а там вона розповіла все, що знала.

Вони з Майклом жили на півдні, в невеличкому провінціальному містечку. Майкл працював інженером у науково-дослідній лабораторії. Зводити кінці з кінцями було нелегко – начальство чомусь не симпатизувало Майклові і платило йому за роботу досить мало. А потім у них народилась дитина, і жити стало ще важче. В наукових колах Майкл користувався чималим авторитетом. Тому невдовзі він дістав звабне запрошення перейти на роботу в компанію Уестерн. Компанія зацікавилась його роботами по дослідженню біострумів головного мозку і запропонувала місце начальника лабораторії з солідним утриманням, але за однієї умови: цілковита секретність усіх досліджень. Йому навіть додому заборонили писати. Одначе Майкл тихцем переслав туди кілька листів.

– Про віщо ж він писав? – спитав начальник бюро розшуку.

– Спочатку Майкл повідомляв, що непогано влаштувався і сподівається умовити свого шефа, аби той дозволив приїхати нам із сином до нього. Трохи переказав грошей. Другого листа я дістала за півтора місяця по тому. В ньому було куди менше оптимізму. Майкл писав, що приїхати нам поки не можна, і благав не впадати в розпач. «Я одержу досить грошей, як закінчу роботу, – сповіщав він, – а потім виїду звідсіля, і ми втрьох зможемо жити забезпечено».

– Скажіть, – перебив начальник бюро розшуку, – а ваш Майкл ніколи не писав, яку роботу йому доводилось виконувати в Уестерні?

– Ні, сер, що ви! Майкл був надзвичайно чесний, він не дозволив би собі… Адже він дав підписку… Хоча ні… В одному з листів щось було… Тільки я не пам’ятаю точно. Загалом над чимось таким, що пов’язане з біострумами.

– Листи у вас?

– На жаль, ні… Щойно я прочитала це, – жінка показала на вирізку з газети, – то зразу ж приїхала сюди й зупинилася в готелі. До мене в номер незабаром завітав якийсь чоловік. Він відрекомендувався приятелем і співробітником Майкла. Незнайомець сказав, що для виявлення винуватця смерті мого чоловіка йому потрібні всі Майклові листи…

– І ви віддали? – скрикнув шеф.

– Ні, спочатку я не повірила. Та він показав мені своє службове посвідчення співробітника лабораторії біострумів «Уестерн компані». І тоді я вдовольнила його прохання.

– Чи не могли б ви описати зовнішність цього візитера? – попросив шеф.

– О, я впізнала б його між тисяч людей! – пристрасно сказала жінка. – Він був такий люб’язний, статечний, так співчував моєму горю… Чимось навіть скидався на Майкла.

– А чи не могли б ви назвати щось характерне в його зовнішності?

– Характерне? – жінка замислилась. – Та, мабуть, ні. Хіба брови в нього надзвичайно густі… Коли він хмурнів, вони зливались в одну лінію.

– Он як! – сказав шеф. – Дякую вам, місіс. Ви стали нам у великій пригоді.

– А як же Майкл? – запитала жінка, підводячись. – Ви відшукаєте його вбивць?

– Обов’язково, місіс.

– Запевняю вас, він не міг накласти на себе руки. Майкл так любив мене й сина… Весь час мріяв про майбутнє… Це все проклятий Уестерн… Я знаю.