Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 13

- Гм. Трохи запорошена.

Поставив пляшечку знову на буфет і зітхнув. І тут його погляд упав на Гаррі.

- Ого, - здивувався він, а його великі круглі очі метнулися до схожого на блискавку шраму в Гаррі на лобі. - Ого-го!

- Це, - сказав Дамблдор і ступив крок уперед, щоб зручніше було знайомити, - Гаррі Поттер. Гаррі, це мій давній друг і колега Горацій Слизоріг.

Слизоріг повернувся до Дамблдора і пронизав його проникливим поглядом.

- То он як ти хотів мене переконати? Албусе, я все одно відмовляюся.

Він пройшов повз Гаррі, рішуче відвертаючись із виглядом людини, що з усієї сили протистоїть спокусі.

- То, може, ми хоч вип'ємо по чарочці?- запитав Дамблдор. - За давню дружбу.

Слизоріг завагався.

- Ну, гаразд, по одній, - буркнув він непривітно.

Дамблдор усміхнувся Гаррі і вказав йому на крісло, як дві краплі води схоже на те, що виявилося Слизорогом. Крісло стояло біля заново розпаленого каміна та яскравої гасової лампи. Гаррі сів, виразно відчуваючи, що Дамблдор чомусь хотів посадити його саме на цьому добре освітленому місці. Зрозуміло, що коли Слизоріг, поклопотавшись коло графинів та чарок, знову обернувся лицем до кімнати, то його погляд одразу впав на Гаррі.

- Гм, - гмикнув він і негайно відвернувся, наче боявся ушкодити очі. - На. - Подав чарку Дамблдорові, котрий, не чекаючи запрошення, давно вже сів; потім підштовхнув тацю до Гаррі, а тоді потонув у подушках відремонтованого дивана і напружено замовк. Його ноги були такі короткі, що не діставали до підлоги.

- То як тобі живеться, Горацію? - запитав Дамблдор.

- Не дуже, - відразу відповів Слизоріг. - Слабкість у грудях. Хрипіння. А ще й ревматизм. Не можу рухатися. як колись. Та воно й не дивно. Старість. Утома.

- Хоча ти досить прудко рухався, щоб приготувати нам таку зустріч за такий короткий час, - заперечив Дамблдор. - Ти ж мав на підготовку не більше, ніж три хвилини. Слизоріг то роздратовано, чи то гордо уточнив:

- Дві. Не чув, як спрацювало моє закляття проти непроханих гостей, бо був у ванні. Але, Албусе, - додав він суворо, знову опановуючи себе, - це факт, що я стара людина. Втомлена стара людина, що заслужила право на спокійне життя та дрібку земних благ.

Що-що, а це він має, подумав Гаррі, розглядаючи кімнату. Вона була задушлива й захаращена, одначе ніхто не сказав би, що незатишна; були тут м'які крісла й ослінчики для ніг, напої та книжки, коробки шоколадних цукерок і пухкенькі подушечки. Якби Гаррі не знав, хто тут мешкає, то подумав би про якусь багату й примхливу бабусю. - Ти. Горацію, ще не такий старий, як я, - заперечив Дамблдор.

- То може тобі пора вже подумати про пенсію, - відверто порадив Слизоріг, Його червонуваті очі помітили поранену Дамблдорову руку, - Бачу, не та вже реакція.

- Твоя правда, - спокійно погодився Дамблдор і струснув рукавом, показуючи кінчики обгорілих і почорнілих пальців; від їхнього вигляду Гаррі неприємно закололо в потилиці. - Без сумніву, я повільніший, ніж колись. Та з іншого боку…

Він знизав плечима і широко розвів руками, немовби демонструючи, що кожен вік має свої переваги, і Гаррі помітив на його неушкодженій руці перстень, якого він раніше в Дамблдора не бачив: великий, доволі грубо зроблений з якогось схожого на золото металу, оздоблений важким чорним каменем, тріснутим посередині. Слизорогові очі теж на якусь мить прикипіли до персня, і Гаррі помітив, як його широкий лоб збрижили дрібні зморшки.

- То всі ці запобіжні заходи проти непроханих гостей, Горацію… вони для смертежерів чи для мене? - поцікавився Дамблдор.

- А що треба смертежерам від такого нікчемного старого пенька, як я? - здивувався Слизоріг.

- Гадаю, вони були б не проти використати твої неабиякі здібності для насильства, катування і вбивства, припустив Дамблдор. - Невже ти хочеш сказати, що вони тебе ще не вербували?

Слизоріг злісно зиркнув на Дамблдора, а тоді пробурмотів:

- Я не давав їм такої нагоди. Я цілий рік переїжджав. Ніколи не сидів на одному місці довше тижня. Міняв один маґлівський будинок на інший… господарі цієї хати зараз у відпустці на Канарських островах. Тут приємно, шкода буде покидати. Переселятися легко, досить зачарувати елементарним «Вогнеморозком» ту сміховинну сигналізацію від грабіжників, якою маґли користуються замість стервоскопів, і постаратися, щоб сусіди не бачили, як ти заносиш піаніно.

- Дотепно, - визнав Дамблдор. - Але ж це досить утомливий спосіб життя для нікчемного старого пенька, що прагне спокою. А от якби ти повернувся в Гоґвортс…

- Албусе, якщо ти хочеш сказати, що в тій мерзенній школі моє життя буде спокійніше, то краще помовч! Хоч я і переховуюся, але й до мене долітали деякі незрозумілі чутки, пов'язані з відходом Долорес Амбридж! Якщо ти так ставишся до вчителів…

- Професорка Амбридж посварилася з кентаврами, - урвав його Дамблдор. - Гадаю, що тобі, Горацію, вистачило б клепки не тинятися в Забороненому лісі, називаючи орду розлючених кентаврів «брудними покручами». - Оце вона таке утнула? - перепитав Слизоріг. - Ідіотка. Ніколи її не любив.

Гаррі захихотів, і Дамблдор зі Слизорогом озирнулися на нього.

- Вибачте, - швиденько сказав Гаррі. - Просто… мені вона теж не подобалася. Дамблдор зненацька підвівся.

- Ти вже йдеш? - одразу озвався Слизоріг і в голосі його чулася надія.

- Та ні, хочу спитати, де в тебе туалет,-відповів Дамблдор.

- А-а. - розчаровано протяг Слизоріг. - Другі двері зліва по коридору.

Дамблдор перетнув кімнату. Коли двері за ним зачинилися, запала тиша. За якийсь час Слизоріг устав, але не знав, що робити дальше. Нишком поглянув на Гаррі, а тоді пошкандибав до каміна й повернувся до нього спиною, гріючи свій широченний зад.

- Не думай, що я не знаю, чого він тебе привів, - раптом буркнув він.

Гаррі подивився на Слизорога. Слизорогові водянисті очі ковзнули по шраму, потім оглянули все обличчя Гаррі. -Так дуже схожий на батька.

- Мені вже казали,-погодився Гаррі.

- Крім очей. У тебе…

- Мамині очі, я знаю. - Гаррі так часто все це чув, що йому вже трохи набридло.

- Угу. Ну, так. Учителям, звісно, не можна мати улюбленців, але я її любив найбільше. Твою маму, - додав Слизоріг у відповідь на здивований погляд Гаррі. - Лілі Еванс. Така була розумниця. І жвава, знаєш. Чудова дівчинка. Я ще казав, що її місце в моєму гуртожитку. А вона завжди відповідала дуже зухвало.

- А який був ваш гуртожиток?

- Я був вихователем Слизерину, - пояснив Слизоріг. - О, знов, - швидко додав він, побачивши вираз обличчя Гаррі, і насварив його куцим пальцем, - не треба мати до мене претензій! Ти, мабуть, у Ґрифіндорі, як і вона? Так, це передається у спадок. Хоч і не завжди. Чув коли-небудь про Сіріуса Блека? Мусив чути… про нього писали газети… помер кілька тижнів тому…

Наче якась невидима рука стисла серце Гаррі й міцно тримала.

- Але в школі він був великим другом твого батька. Уся родина Блеків була в моєму гуртожитку, а от Сіріус опинився в Ґрифіндорі! Шкода… здібний же був хлопець. Згодом до мене потрапив його брат Реґулус, але я волів би мати повний комплект.

Слизоріг нагадував завзятого колекціонера, якого випередили на аукціоні. Заглибившись у спогади, він втупився в протилежну стіну, ліниво повертаючись то сюди, то туди, щоб рівномірно обігрівати озаддя.

- Мати твоя народилася маґелкою. Я повірити не міг, коли дізнався. Думав, вона чистокровка, така була обдарована.

- Моя найкраща приятелька теж з родини маґлів, - не втерпів Гаррі,- і вона найкраща в класі.

- Дивно, як воно іноді буває, правда?-сказав Слизоріг.

- Не дуже, - холодно озвався Гаррі.

Слизоріг здивовано на нього глянув. - Не думай, що я упереджений! Ні-ні-ні! Хіба ж я щойно не казав, що твоя мама була моєю найулюбленішою ученицею за всі роки? А ще ж був Дерк Кресвел наступного після неї року - тепер він, звісно, голова служби зв'язку з ґоблінами, - теж з родини маґлів. дуже обдарований учень, і досі постачає мені надійну інформацію про те, що діється в Ґрінґотсі!