Гаррі Поттер і напівкровний принц - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 90
- За дружбу! За щедрість! За десять ґалеонів з кожної волосинки!
І ще якийсь час після цього Геґрід і Слизоріг сиділи, обійнявшись, пліч-о-пліч і співали повільної й тужливої пісні про помираючого чаклуна на ім'я Одо.
- Йой, файні вмирають молодими, - бурмотів захмелілий Геґрід, похилившись на стіл, поки Слизоріг вимучував приспів. - Мій татусьо так рано пішов на той світ… і твої, Гаррі, мамця й татко.
З Геґрідових очей знову рясно потекли величезні сльози; він ухопив Гаррі за руку й почав її трясти.
- … файніших чаруна й чаклівниці їхнього віку я ніколи не знав… йой, яке жахіттє… яке жахіттє…
Слизоріг тужливо завивав:
А Одо-героя принесли додому,
Де батьківська хата стоїть.
Розламану паличку поруч поклали,
Що й досі там сумно лежить.
- …жахіттє, - прохрипів Геґрід, його велика кудлата голова впала на руки й він голосно захропів.
- Даруйте, - гикнув Слизоріг. - Я знаю, що мені слон на вухо наступив.
- Геґрід мав на увазі не ваш спів, - тихенько пояснив Гаррі. - Він казав про те, як помирали мої мама й тато.
- Он як, - ледве стримав могутню відрижку Слизоріг. - Ой, лишенько. Так, це було… це справді було жахіття. Страшне… Жахіттям…
Він явно не знав, що казати далі, тому знову налив у кухлі вина.
- Ти ж, Гаррі… навряд чи це пам'ятаєш?-незграбно запитав він.
- Ні… мені ж був лише рочок, коли вони загинули, - пояснив Гаррі, не зводячи очей з полум'я свічки, що колихалося від могутнього Геґрідового хропіння. - Але опісля я багато довідався про те, що сталося. Тато загинув перший. Ви про це знали?
- Я… я не знав, - ледь чутно озвався Слизоріг.
- Так… Волдеморт його вбив, а тоді переступив через його тіло й пішов до мами, - говорив далі Гаррі.
Слизоріг здригнувся всім тілом, але не зміг відвести переляканого погляду від обличчя Гаррі.
- Він наказав їй забиратися геть, - безжально вів далі Гаррі. - Сказав, що їй не треба вмирати. Йому потрібен був тільки я. Вона могла б урятуватися.
- Ой, лишенько, - белькотів Слизоріг. - Вона могла б… їй не треба було… це жахливо…
- Жахливо, правда? - ледь чи не пошепки перепитав Гаррі. - Та вона не зрушила з місця. Тато був уже мертвий, і вона не хотіла, щоб я теж загинув. Вона почала благати Волдеморта… але той тільки зареготав…
- Годі! - зненацька вигукнув Слизоріг, підводячи тремтячу руку. - Справді, мій любий хлопчику, перестань… я вже старий… мені не треба такого чути… я не хочу цього чути…
- Я забув, - збрехав Гаррі, виконуючи вказівки фелікса-феліціса. - Вона ж вам подобалася, правда?
- Подобалася? - перепитав Слизоріг, і на його очах виступили сльози. - Я просто не можу уявити людину, котра б її знала і котрій вона не подобалася б… така відважна… така весела… яке ж то сталося жахіття…
- Але ви не хочете допомогти її синові, - сказав Гаррі. - Вона віддала за мене своє життя, а ви не хочете віддати навіть свій спогад.
Хату заповнювало могутнє Геґрідове хропіння. Гаррі дивився просто в заплакані очі Слизорога. Учитель настійок, здається, не міг відвести погляду.
- Не кажи так. - прошепотів він. - Питання не в то му… якби це тобі допомогло… але ж це нічого не дасть… - Дасть, - рішуче заперечив Гаррі. - Ця інформація потрібна Дамблдорові. І мені потрібна.
Він знав, що може нічого не остерігатися: фелікс-феліціс підказував йому, що завтра зранку Слизоріг нічого не пам'ятатиме. Дивлячись Слизорогові просто у вічі, Гаррі трохи нахилився до нього.
- Я-Обранець. Я повинен його вбити. Мені потрібен цей спогад.
Слизоріг зблід ще більше; його широкий лоб ще рясніше заблищав потом.
- Ти справді Обранець?
- Авжеж, -спокійно ствердив Гаррі.
- Але ж тоді… мій любий хлопчику… ти забагато вимагаєш… ти просиш мене фактично посприяти твоїй спробі знищити…
- А ви не хочете позбутися чаклуна, який убив Лілі Еванс?
- Гаррі, Гаррі, та я хочу, але…
- Ви боїтеся, що він з'ясує, що це ви мені допомогли? Слизоріг нічого не відповів; він був переляканий.
- Будьте відважні, як моя мама, пане професоре…
Слизоріг підняв пухкеньку руку й приклав до губів тремтячі пальці; у ту мить він нагадував величезну дитину переростка.
- Мені немає чим пишатися… - прошепотів він крізь пальці. - Мені страшенно соромно за те… за те. що є в тому спогаді… мені здається, що в той день я заподіяв непоправної шкоди…
- Ви знімете з себе цей тягар, якщо розкриєте мені свій спогад, - сказав Гаррі. - Це буде відважний і шляхетний вчинок.
Геґрід смикнувся уві сні й знову захропів. Слизоріг і Гаррі дивилися один на одного у світлі пригаслої свічки. Запанувала довга-довга тиша, але фелікс-феліціс підказував Гаррі не порушувати її, а чекати.
І от, страшенно повільно, Слизоріг запхав руку в кишеню і вийняв чарівну паличку. Тоді другою рукою сягнув під плащ і вийняв маленьку порожню пляшечку. Не зводячи очей з Гаррі, Слизоріг торкнувся чарівною паличкою своєї скроні, а тоді відвів її вбік так, що зі скроні виснувалася довга срібляста ниточка спогаду, немовби приклеєна до кінця палички. Спогад усе довшав і довшав, аж нарешті відірвався й завис на паличці біло-срібною ниткою. Слизоріг опустив цю нитку в пляшечку, й вона там спочатку звилася спіраллю, а тоді розгорнулася й завирувала, наче газ. Тремтячою рукою він закоркував пляшечку і передав її понад столом Гаррі.
- Дуже вам дякую, пане професоре.
- Ти добрий хлопчик, - сказав професор Слизоріг, а сльози котилися по його пухких щічках, стікаючи на моржеві вуса. - І в тебе її очі… тільки не думай про мене надто погано, коли це все побачиш…
І він теж схилив голову на руки, важко зітхнув і поринув у сон.
-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ-
Горокракси
Прокрадаючись у замок, Гаррі відчував, як слабшає дія фелікс-феліціса. Вхідні двері були ще незамкнені, але на четвертому поверсі він нарвався на Півза і просто дивом уник покарання, пірнувши бочком в один відомий йому коротший перехід. Коли дістався нарешті до портрета Гладкої Пані і стягнув з себе плащ-невидимку, то нітрохи не здивувався, що вона відмовляється йому допомагати.
- І котра ж зараз, по-твоєму, година?
- Пробачте… я виходив у важливій справі…
- Але опівночі змінився пароль, тож ночуватимеш у коридорі.
- Жартуєте! - вигукнув Гаррі. - Чого це він мав мінятися опівночі?
- А того, - огризнулася Гладка Пані.-Якщо не подобається, то йди сварися з директором, бо це він посилив заходи безпеки.
- Фантастика, - сердито пробурмотів Гаррі, дивлячись на щільно причинені двері. - Вищий клас. Я пішов би сваритися з Дамблдором, якби він тут був, бо це ж він хотів, щоб я…
- Він тут,-пролунав чийсь голос у Гаррі за спиною. - Професор Дамблдор повернувся до школи годину тому.
До Гаррі линув Майже-Безголовий Нік. Його голова, як завжди, хиталася над стоячим коміром.
- Я чув це від Кривавого Барона - він сам бачив, як директор повернувся, - повідомив Нік,-І ще, за словами Барона, директор був нібито в доброму гуморі, хоч і втомлений.
- І де він?-серце в Гаррі закалатало.
- Ой, стогне собі й брязкає ланцюгами на астрономічній вежі, це його улюблена розвага…
- Та не Кривавий Барон, а Дамблдор!
- О… та в себе в кабінеті, - відповів Нік. - Як я пам'ятаю з Баронових слів, він ще мав владнати якусь справу перед тим, як лягати…
- Мав, - підтвердив Гаррі. Груди йому аж розпирало від хвилювання, коли він уявив, як скаже Дамблдорові, що нарешті здобув спогад. Він крутнувся дзиґою й побіг, не зважаючи на Гладку Пані, що кричала йому вслід:
- Вернися! Усе добре, я пожартувала! Просто я була сердита, що ти мене розбудив! Пароль такий самий - «глист»!