Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 28
- Ріта Скітер? Ой, це таке чудо, завжди її читаю!
Гаррі й Додж глянули вгору й побачили тітоньку Мюріель, що стояла з келихом шампанського в руці, а на її капелюшку гойдалося пір’я.
- Вона, до речі, написала книжку про Дамблдора!
- Привіт, Мюріель, - сказав Додж. - Так, ми оце щойно обговорювали...
- Гей, ти там! Дай мені стільця, мені вже сто сім років!
Ще якийсь рудочубий кузин Візлі перелякано зіскочив зі стільця, а тітка Мюріель на диво легко й спритно його схопила й усілася між Доджем та Гаррі.
- Здоров ще раз, Баррі, чи як там тебе звати, - кивнула вона Гаррі. - То що ти там казав про Ріту Скітер, Ельфаєсе? Знаєш, що вона написала Дамблдорову біографію? Ніяк не дочекаюся, щоб її прочитати, треба не забути замовити книжку у «Флоріша й Блотса»!
Додж закляк і спохмурнів, а тітонька осушила свій келих і клацнула кістлявими пальцями офіціантові, щоб подав іще один. Ще раз добряче хильнула шампанського, відригнула, й сказала:
- Чого ви надулись, як дві жаби? Перед тим, як він став шанований і поважний, і все таке, про Албуса ходили дуже цікаві чутки!
- Неперевірені наклепи, - Додж знову став червоний, мов редиска.
- Хто б ото казав, Ельфаєсе, - гигикнула тітонька Мюріель. - Я помітила, як ти у некролозі обминав непевні місця!
- Прикро, що ти так думаєш, - відповів крижаним тоном Ельфаєс. - Запевняю, я писав від щирого серця.
- Ой, та всі ми знаємо, як ти обожнював Дамблдора. Думаю, ти все одно вважатимеш його святим, навіть якщо виявиться, що він позбувся своєї сестри-сквибки!
- Мюріель! - вигукнув Додж.
У грудях у Гаррі похололо - і не через крижане шампанське в його келиху.
- Що ви маєте на увазі? - запитав він Мюріель. - Хто сказав, що його сестра була сквибка? Здається, вона тяжко хворіла?
- Неправильно тобі здається, Баррі! - тітка Мюріель втішалася викликаним її словами ефектом. - Та що ти можеш про це знати? Усе сталося за багато років до того, як тебе задумали, і скажу чесно - навіть ті з нас, що тоді жили, так і не дізналися, що сталося насправді. Ось чому я ніяк не діждуся прочитати, що там накопала Скітер! Дамблдор так довго мовчав про ту свою сестру!
- Неправда! - прохрипів Додж. - Цілковита брехня!
- Він ніколи мені не казав, що його сестра була сквибка, - мимохіть вирвалося в Гаррі.
- А чого б це він мав тобі казати? - верескнула Мюріель, крутнувшись на стільці й придивляючись до Гаррі.
- Причина, що Албус ніколи не говорив про Аріану, - втрутився Ельфаєс заціпенілим од хвилювання голосом, - цілком, мушу сказати, зрозуміла. Він був такий пригнічений її смертю...
- Ельфаєсе, чого її ніхто не бачив? - пронизливо крикнула Мюріель. - Чому половина з нас і не підозрювала про її існування, поки з будинку не винесли труну і не влаштували похорон? Де був святий Дамблдор, коли Аріана сиділа замкнена у підвалі? Сяяв у Гоґвортсі і чхати хотів на те, що діється у нього вдома!
- Як це «замкнена у підвалі»? - перепитав Гаррі. - Що це означає?
Додж мав нещасний вигляд. Тітка Мюріель знову реготнула й відповіла:
- Дамблдорова мати була жахлива жінка, просто жахлива, і в інших вселяла жах. Маґлівського роду, хоч, як я чула, прикидалася іншою...
- Ніким вона не прикидалася! Кендра була чудова жінка, - жалюгідно прошепотів Додж, але тітонька Мюріель не звернула на нього уваги.
- ...зарозуміла й дуже владна, з тих відьом, для яких народити сквибку - смертельне приниження...
- Аріана не була сквибкою! - прохрипів Додж.
- Це ти так кажеш, Ельфаєсе. Поясни тоді, чого вона не вчилася в Гоґвортсі! - вигукнула тітонька Мюріель. Вона глянула на Гаррі. - У наші часи сквибів воліли не згадувати. Але щоб піти на такі крайнощі, як фактично ув’язнити маленьку дівчинку в будинку і вдавати, що її не існує...
- Кажу тобі, такого не було! - обурювався Додж, проте тітка Мюріель не вгавала, і далі звертаючись тільки до Гаррі.
- Сквибів зазвичай віддавали в маґлівські школи й заохочували їх інтегруватися в маґлівську спільноту... це було значно милосердніше, ніж знаходити їм місце в чарівницькому світі, де б вони завжди були людьми другого сорту. Зрозуміло, що Кендрі і в страшному сні не могло наснитися, щоб віддати дочку до маґлівської школи...
- Аріана була хвороблива! - розпачливо втрутився Додж. - її здоров’я було надто слабке, і не дозволяло їй...
- Не дозволяло вийти з дому? - гигикнула Мюріель. - Але її не поклали в лікарню Святого Мунґа і ні разу не викликали до неї цілителів!
- Слухай, Мюріель, ну як ти можеш знати, чи...
- До твого відома, Ельфаєсе - мій кузин Ланселот був у ті часи цілителем у клініці Святого Мунґа, і цілком конфіденційно розповів нашій родині, що Аріани там не бачили. А це, на Ланселотову думку, було вкрай підозріло!
Здавалося, Додж ось-ось розридається. Тітка Мюріель, страшенно собі подобаючись, клацнула пальцями, щоб їй подали ще шампанського. Онімілий Гаррі згадав, як колись його замикали Дурслі, ховали від чужих очей, хоч єдиним його злочином було чаклунське походження. Невже Дамблдорова сестра зазнала такої самої долі, тільки з іншої причини: ув’язнена була за те, що їй бракувало магічних задатків? І невже Дамблдор покинув її напризволяще, подавшись у Гоґвортс, щоб показати там свій талант і геніальність?
- Так от, якби Кендра не померла перша, - підсумувала Мюріель, - то я подумала б, що це вона прикінчила Аріану...
- Та як ти можеш, Мюріель? - застогнав Додж. - Щоб мати вбила рідну дочку? Подумай, що ти говориш!
- Якщо та мати, про яку йдеться, могла рідну дочку на довгі роки ув’язнити, то чом би й ні? - знизала плечима тітка Мюріель. - Але ж я кажу, що тут не сходиться, бо Кендра померла раніше за Аріану... хоч і невідомо, з якої причини...
- Ой, та хто ж її міг убити, як не Аріана, - спробував поглузувати Додж. - Чом би й ні?
- Так, Аріана могла піти на відчайдушний вчинок заради свободи і в бійці вбила Кендру, - задумливо сказала тітка Мюріель. - Заперечуй, заперечуй, крути головою скільки хочеш, Ельфаєсе! Ти ж був на Аріаниному похороні?
- Був, - підтвердив тремтячими вустами Додж. - І я не пам’ятаю сумнішої й трагічнішої події. Албус був убитий горем, з розбитим серцем...
- І не тільки з серцем. Це ж на похороні Еберфорс розквасив Албусові носа?
Додж і до цього мав переляканий вигляд, та то було ніщо проти того, яким він став тепер. Склалося враження, ніби Мюріель проштрикнула його ножем. Тітка голосно зареготала й відсьорбнула черговий ковток шампанського, що потекло їй з підборіддя.
- Як ти?.. - прохрипів Додж.
- Моя мати приятелювала зі старою Батільдою Беґшот, - радісно повідомила тітонька Мюріель. - Я підслухала під дверима, як Батільда все це матері описувала. Бійка біля труни! Еберфорс, казала Батільда, крикнув, що в смерті Аріани винний Дамблдор, а тоді вдарив його в обличчя. За її словами, Албус навіть не захищався, що дуже дивно, бо у двобої Албус міг знищити Еберфорса зі зв’язаними за спиною руками.
Мюріель знову хильнула шампанського. Переказ давніх скандалів захоплював її не менше, ніж лякав Доджа. Гаррі не знав, що й думати і кому вірити. Він хотів знати правду, а Додж тільки те й робив, що сидів і кволо мекав про Аріанину хворобу. Гаррі не вірив, що Дамблдор не втрутився б, якби така жорстокість чинилася в його домі, і все ж таки в усій цій історії було щось дуже дивне.
- І я тобі ще щось скажу, - Мюріель, гикаючи, допила ще один келих. - Думаю, Батільда багато чим поділилася з Рітою Скітер. Усі ці натяки в її інтерв’ю про важливе джерело з Дамблдорового оточення... та всі ж знають, що вона була з ним під час тих подій, пов’язаних з Аріаною - і все стає на свої місця!
- Батільда ніколи б не стала розмовляти з Рітою Скітер! - прошепотів Додж.
- Батільда Беґшот? - перепитав Гаррі. - Авторка «Історії магії»?
Це ім’я й прізвище було на палітурці одного з підручників Гаррі, хоч і не з тих, які він уважно читав.