Казки барда Бідла - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 5

Усі, хто помітив зміну магової поведінки, були здивовані й зізналися панні, що вона досягла успіху там, де ще ніхто не досягав.

Молоду жінку й саму захоплювала і водночас відштовхувала магова увага. Вона відчувала холод, що ховався за теплом його лестощів, — їй ще ніколи не траплявся такий дивний і відлюдний чолов'яга. Її родичі, одначе, вважали їх за чудову пару і, бажаючи розвитку їхніх стосунків, прийняли магове запрошення відвідати велику учту, яку він зібрався влаштувати на честь молодої панни.

Столи, заставлені золотим і срібним посудом, ломилися від рідкісних вин та вишуканих страв. Менестрелі, перебираючи шовкові струни лютень, оспівували кохання, якого їхній господар ніколи не знав. Панна сиділа на троні поруч з магом, а той тихо промовляв до неї запозиченими в поетів словами ніжності, навіть не здогадуючись, що вони означають.

Молода панна слухала, збентежена, і нарешті відповіла:

— Ви так гарно говорите, і я була б рада вашій увазі, але мені чомусь здається, що у вас нема серця!

Маг усміхнувся й сказав, що боятися їй нічого. Запросивши її піти з ним, він повів її з учти в підвал, у якому зберігався під замком його найдорожчий скарб.

Там, у зачарованій кришталевій скриньці, билося магове серце.

Давно вже роз'єднане з очима, вухами й пальцями, воно так ніколи й не стало жертвою чарів краси, мелодійного голосу чи шовковистої шкіри. Молоду панну вжахнуло побачене, адже серце зморщилося й заросло довгим чорним волоссям.

— Ой, що ви накоїли? — заридала вона. — Благаю вас, покладіть його туди, де воно має бути!

Бачачи, що інакше він її не заспокоїть, маг вийняв чарівну паличку, відімкнув кришталеву скриньку, розрізав собі груди й поклав волохате серце в ту порожнину, де воно колись було.

— Тепер ви зцілені й пізнаєте справжнє кохання! — вигукнула панна і пригорнула його до себе.

Доторк її м'яких білих рук, шелестіння її подиху, запах густого золотавого волосся — усе це мов списом пронизало його заново пробуджене серце. Та воно стало якесь дивне за час довгого заслання, осліпло й здичавіло в темряві, до якої було засуджене, жадання його стали потужні й нездорові.

Гості на бенкеті помітили відсутність господаря і панни. Спочатку це їх не стурбувало, однак минали години, їхня тривога росла, і тоді вони вирішили обшукати замок.

За якийсь час вони знайшли підвал, і там перед ними постала жахлива картина.

Панна лежала на підлозі мертва, з розрізаними грудьми, а біля неї стояв навколішки збожеволілий маг, тримаючи в закривавленій руці гарне, гладеньке, осяйне яскраво-червоне серце, яке він облизував і гладив, клянучись обміняти його на своє.

У другій руці він тримав чарівну паличку, намагаючись виманити із власних грудей зіжмакане, волохате серце.

Проте волохате серце виявилось дужче за нього і відмовлялося послабити хватку і владу над його почуттями, бо не бажало повертатися в труну, у якій воно було замкнуте так довго.

Прямо на очах в охоплених жахом гостей маг відкинув чарівну паличку і вихопив срібний кинджал. Волаючи, що не дозволить власному серцю панувати над собою, він вирвав його з грудей.

Коротку мить маг переможно стояв навколішки, стискаючи в кожній руці по серцю, а тоді впав на тіло молодої панни й помер.

Албус Дамблдор коментує «Волохате серце мага»

Як ми вже пересвідчилися, перші дві Бідлові казки зазнавали критики насамперед тому, що в них мовилося про щедрість, терпимість і любов. А от «Волохате серце мага» за сотні років, що минули від його написання, здається, не зазнавало якихось очевидних змін чи особливої критики. Сюжет казки, яку я нарешті перечитав у оригінальному рунічному записі, майже не відрізнявся від того, що розповідала мені в дитинстві мати. Треба однак визнати, що «Волохате серце мага» — найжахливіший Бідлів твір, і багато батьків не читають його дітям, доки ті не підростуть і не перестануть боятися страшних снів [8].

Чому ж тоді ця моторошна казка проіснувала так довго і не змінювалась? Готовий сперечатися, що секрет багатовікового існування «Волохатого серця мага» полягає в тому, що ця казка промовляє до найтемніших закутків наших душ. Зачіпає одну з найбільших і найменш відомих чарівницьких спокус: бажання бути невразливим.

Авжеж, пошук невразливості — звичайна дурна фантазія. Жодному чоловікові, жодній жінці — чарівникам чи ні — ніколи не вдавалося уникати якихось травм або ушкоджень — фізичних, психічних чи емоційних. Зазнавати болю так само природно, як і дихати. Та все ж нам, чарівникам, завжди кортіло силою волі змінювати природу речей. Скажімо, молодий маг [9] у цій казці вирішує, що кохання негативно впливатиме на його комфорт і безпеку. У його розумінні любов — це приниження, слабкість, виснаження емоційних та матеріальних ресурсів людини.

Звичайно, вікові традиції торгівлі любовним зіллям вказують, що наш вигаданий чаклун — далеко не єдиний, хто прагнув керувати непередбачуваним плином кохання. Пошуки рецептів дієвого любовного зілля [10] тривають і досі, однак поки що нікому не вдалося створити такий еліксир, тому провідні зіллєвари сумніваються, що це взагалі можливо.

Героя цієї казки, одначе, не цікавить навіть імітація, подоба любові, яку він може створити чи знищити за власним бажанням. Він прагне назавжди вбезпечити себе від того, що вважає своєрідною хворобою, і саме тому вдається до такого ритуалу темної магії, виконати який можливо тільки в казці: він ховає під замок власне серце.

Схожість цієї процедури на процес створення горокракса помітило багато письменників. І хоч Бідлів герой не намагається уникнути смерті, він розділяє те, що не може бути розділене — тіло й серце, на відміну від душі, — і, виконуючи таку дію, порушує перший фундаментальний закон магії Адальберта Вофлінґа:

І справді, прагнучи стати надлюдиною, цей необачний молодик перетворюється на нелюда. Серце, ув'язнене ним, поступово зморщується і заростає волоссям, символізуючи його власний занепад і здичавіння. Врешті-решт він сам обертається на лютого звіра, що бере все йому потрібне силою, і помирає при марній спробі заволодіти тим, що відтепер йому назавжди недоступне — людським серцем.

Дещо застарілий вислів «мати волохате серце» міцно закріпився в розмовній чаклунській мові для змалювання холодних і бездушних відьом та чарівників. Моя незаміжня тітка Гонорія ніколи не приховувала, що відмовилася від заручин з одним чаклуном з управління нелегального використання чарів, бо вчасно виявила, що «він мав волохате серце». (Ходили, однак, чутки, що насправді вона впіймала його на гарячому, коли він пестив якихось горколумпок [11], і це стало для неї справжнім потрясінням.) Ще недавно книжка-самовчитель «Волохате серце. Посібник для чаклунів-нелюдимів» [12] очолювала списки бестселерів.

4

БЕБІТІ РЕБІТІ ТА ЇЇ РЕГОТЛИВИЙ ПЕНЬОК

Колись давно в одній заморській країні жив дурнуватий король, який вирішив, що тільки йому одному має бути доступна вся сила чарів.