Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин. Страница 30

З кабінету вийшов доктор Кроуфорд, сивочолий і ведмедоподібний. Він приязно помахав рукою Тессі і покликав: «Мейзі Лоуфорд?». Молодій матері було нелегко переконати своє маля залишити старий іграшковий телефон на колесиках. Мама легенько тягла її за руку до доктора Кроуфорда, а дівчинка тужливо озиралася на телефон, таємниці якого вона так уже ніколи й не розкриє.

Коли за ними зачинилися двері, Тесса збагнула, що й досі стовбичить з дурнуватою посмішкою, і квапливо зобразила нейтральний вираз. Вона ставала подібною до тих дивних підстаркуватих пань, які постійно сюсюкали до малих дітей, лякаючи їх. Тесса була б щаслива, якби на додачу до її худющого чорнявого сина мала ще й пухкеньку біляву донечку. «Як це жахливо, — подумала Тесса, пригадуючи маленького Жирка, — коли твоє серце крають крихітні привиди наших живих дітей, що невпинно дорослішають. Діти ніколи не знатимуть, та й, певно, не хотіли б знати, що процес дорослішання постійно пов’язаний з гіркими втратами».

Відчинилися двері кабінету Парміндер, і Тесса глянула в той бік.

— Місіс Відон, — покликала Парміндер, перетнувшись поглядом з Тессою, і скривила посмішку, що й на посмішку не була подібна. Старушенція в домашніх капцях важко звелася на ноги й пошкандибала повз перегородку слідом за Парміндер. Тесса почула, як грюкнули, зачиняючись, двері до кабінету.

Почала читати заголовки до фотографій дружини якогось футболіста в різноманітному вбранні, яке вона одягала останнього тижня. Дивлячись на її довгі стрункі ноги, Тесса замислилась, як змінилося б її життя, якби в неї були такі самі ноги. Було б воно, звичайно, абсолютно інакшим. Тессині ноги були товсті, безформні й короткі. Вона воліла б завжди носити чоботи, приховуючи їх, але нелегко було знайти такі чобітки, на яких замочок застібався б до самого кінця, бо її литки були занадто тлусті. Вона пригадала, як консультувала одну незграбну дівчинку, пояснюючи їй, що зовнішній вигляд не має великого значення, головне — це внутрішній світ людини. «Які дурниці ми втовкмачуємо дітям», — подумала Тесса, гортаючи сторінки журналу.

Рвучко відчинилися невидимі за перегородкою двері, за якими хтось кричав надтріснутим голосом.

— Мені тепер ше гірше, холєра ясна. Так не робиться. Я прийшла до тебе по допомогу. Це твоя робота… твоя…

Тесса з реєстраторкою перезирнулись і глянули в той бік, звідки долинав крик. Тесса почула, як заговорила Парміндер, чий бірмінґемський акцент і досі вчувався, незважаючи на всі ці роки, прожиті в Пеґфорді.

— Місіс Відон, ви й досі курите, а це впливає на ту дозу, яку я вам призначаю. Якби ви відмовились від сигарет… у курців процес метаболізму стосовно теофіліну відбувається швидше, тому цигарки не тільки погіршують вашу емфізему, а й безпосередньо впливають на властивість ліків…

— Ти на мене не кричи! Ти вже мені сидиш отут-во! Я напишу скаргу! Ти дала мені погані ліки! Я хочу, шоб мене прийняв хтось інший! Я хочу бачити доктора Кроуфорда!

З-за перегородки вигулькнула розчервоніла стара, що хрипко дихала й ледве трималася на ногах.

— Вона зажене мене в могилу, ця пакистанська корова! Не йди до неї! — крикнула вона Тессі. — Ця пакистанська сука закатрупить тебе своїми сраними ліками!

Вона подріботіла хиткою ходою до виходу, човгаючи капцями, важко дихаючи й не припиняючи гучно лаятись на всю потугу своїх понищених легенів. Виходячи, щосили грюкнула дверима. Реєстраторка знову перезирнулася з Тессою. Було чутно, як зачинилися двері до кабінету Парміндер.

Парміндер з’явилася лише через п’ять хвилин. Реєстраторка демонстративно втупилася в екран комп’ютера.

— Місіс Вол, — покликала Парміндер, зціпивши вуста у своїй антипосмішці.

— Що тут таке сталося? — поцікавилася Тесса, займаючи місце біля стола Парміндер.

— У місіс Відон від нових піґулок розлад шлунку, — спокійно пояснила Парміндер. — То ми сьогодні беремо аналіз крові, так?

— Так, — підтвердила Тесса, котру неприємно вразила і навіть налякала холодна й підкреслено ділова манера поведінки Парміндер. — Як твої справи, Міндо?

— Мої? — перепитала Парміндер. — Нормально. А що?

— Ну… Баррі… я ж знаю, що він для тебе значив, а ти для нього.

На очах Парміндер виступили сльози, й вона закліпала, щоб їх приховати, але було вже пізно. Тесса їх помітила.

— Міндо, — мовила вона, поклавши свою пухку долоню на тоненьку руку Парміндер, але Парміндер відсмикнула руку, мовби Тесса її вжалила. Наступної миті, не в змозі стримати емоції, вона розридалася по-справжньому. Відвернулася вбік, але в крихітному кабінетику їй не було де заховатись.

— Мені аж недобре зробилося, коли я згадала, що не подзвонила тобі, — сказала Тесса, поки Парміндер героїчно намагалася вгамувати власні ридання. — Я теж мало не вмерла з розпуки. Я збиралася зателефонувати, — збрехала вона, — але ми зовсім не спали, цілу ніч провели в лікарні, а тоді одразу мусили їхати на роботу. Колін просто втратив контроль над собою, коли повідомив про це на шкільних зборах, після чого влаштував на очах у всіх жахливу сцену з Кристал Відон. А потім Стюарт вирішив прогуляти уроки. А Мері не знаходила собі місця… але мені так прикро, Міндо, я мусила б тобі подзвонити.

— …ниці, — пробурмотіла крізь сльози Парміндер, витираючи лице серветкою, — …Мері… найголовніше…

— Ти була б однією з найперших, кому подзвонив би Баррі, — сумовито промовила Тесса, а тоді й сама ні з того ні з сього розридалася.

— Міндо, мені так шкода, — рюмсала вона, — але я мусила дати раду з Коліном і всім іншим.

— Не кажи дурниць, — зітхнула Парміндер, витираючи сльози. — Ми просто втратили глузд.

«Ні, не втратили. Ой, Парміндер, ну, хоч зараз себе не стримуй…»

Проте лікарка вже розправила свої худенькі плечі й висякалася.

— Тобі сказав Вікрам? — боязко спитала Тесса, дістаючи з коробки на столі кілька паперових серветок.

— Ні, — відказала Парміндер. — Говард Моллісон. У крамничці.

— О, Господи, Міндо, мені так тебе шкода.

— Не кажи дурниць. Усе гаразд.

Виплакавшись, Парміндер відчула себе трохи краще. Відчула приязнь до Тесси, яка витирала від сліз своє простувате, добродушне обличчя. З полегкістю усвідомила, що після відходу Баррі Тесса лишилася її єдиною справжньою приятелькою у Пеґфорді. (Вона завжди казала в таких випадках «у Пегфорді», так, ніби поза цим маленьким містечком у неї була ціла сотня вірних друзів. А насправді до її друзів можна було зарахувати хіба напівзабутих шкільних товаришок із Бірмінгема, з якими їх давно вже розлучив плин життя, та колег, з якими вона навчалася і практикувала медицину, — вони ще й досі присилали їй вітальні картки на Різдво, але ніколи не приїжджали до неї в гості, так само, як і вона ніколи не відвідувала їх.)

— Як там Колін?

Тесса зітхнула.

— Ой, Міндо… Боже мій. Він сказав, що боротиметься за посаду Баррі в місцевій раді.

Глибока зморшка поміж густими чорними бровами Парміндер стала ще глибшою.

— Ти можеш уявити, щоб Колін балотувався на виборах? — запитала Тесса, міцно стискаючи в руці намоклу серветку. — Конкурував з такими, як Обрі Фаулі й Говард Моллісон? Переконуючи самого себе, що зможе виграти цю боротьбу заради Баррі, зайняти його місце… це ж така відповідальність…

— У нього не менше відповідальності й на роботі, і він якось дає собі раду, — сказала Парміндер.

— Ледве дає, — не замислюючись, випалила Тесса. Відчула, що бовкнула зайве, і знову розплакалась. Як дивно. Вона прийшла в цей кабінет, сподіваючись заспокоїти Парміндер, а натомість почала виливати на неї усі свої біди. — Ти ж знаєш Коліна, він усе бере занадто близько до серця, так усім переймається…

— Та якщо чесно, він чудово дає собі раду, — не погодилася Парміндер.

— Ой, та я сама це знаю, — втомлено зітхнула Тесса. Вона мовби змирилася з усім. — Я знаю.

Колін був, мабуть, єдиною особою, до якої сувора й нетовариська Парміндер ставилася з явним співчуттям. У відповідь Колін не дозволяв, щоб хтось казав про неї щось погане у його присутності. Він був її затятим прихильником у Пеґфорді. «Чудова лікарка, — уривав він кожного, хто наважувався критикувати її. — Кращої я не зустрічав». У Парміндер тут було не так багато захисників. Вона не користувалася популярністю серед старої пеґфордської гвардії, зіпсувавши собі репутацію тим, що неохоче виписувала антибіотики й повторні рецепти.