Чарівник Країни Оз - Баум Лаймен Фрэнк. Страница 15

Твоя влада над нами закінчилася, більше ти нас ніколи не побачиш.

Коли Зла Чаклунка розгледіла пурпуровий слід від поцілунку на лобі Дороті, то злякалася не на жарт. Це означало, що не лише летючі мавпи, а й вона сама нічого не може заподіяти дівчинці. А коли вона побачила на додачу срібні черевички на ніжках Дороті, то затремтіла від страху. Вона знала, які дивовижні властивості вони мають. Спочатку старій відьмі захотілося мерщій бігти куди очі дивляться. Та скоса позирнувши на Дороті, Чаклунка звернула увагу на її щиросердий погляд, і їй здалося, що та навіть не здогадується, якою потужною зброєю володіє. Тому Чаклунка злісно посміхнулася і подумала: «Я все одно зроблю її своєю рабинею, бо ця малеча не підозрює, що черевички чарівні!». І вона сказала Дороті суворим голосом:

– Ходи зі мною. І запам'ятай: якщо не будеш мене слухатися, я зроблю з тобою те, що мавпи зробили зі Страшилом і Залізним Лісорубом.

Дороті попрямувала слідом за нею через багато прекрасних зал та кімнат замку, доки вони не потрапили на кухню, де Чаклунка наказала їй чистити каструлі й пательні, підмітати підлогу й постійно підтримувати вогонь.

Дівчинка не посміла заперечити. Вона вирішила робити все, що накаже Зла Чаклунка, аби та зберегла їй життя.

Чаклунка задоволено потерла руки, вирішивши, що вже достатньо навантажила роботою Дороті, й надумала піти до клітки Лева й спробувати його запрягти. їй сяйнула чудова думка: примусити його возити свою карету. Та коли вона відчинила двері клітки, Лев несамовито загарчав і кинувся на Злу Чаклунку з такою люттю, що стара відьма ледве встигла вискочити за ґрати й зачинити за собою дверцята.

– Якщо ти не возитимеш мою карету, – Чаклунка вирішила налякати Лева, – я заморю тебе голодом. Не будеш слухатися – не годуватиму.

Зла Чаклунка віддала наказ не давати Левові їжі. Щодня вона підходила до клітки й запитувала:

– Возитимеш мою карету? Лев був непохитний:

– Ні. Тільки спробуй поткнутися сюди, і я тебе розірву!

Не дарма Лев так стійко тримався, адже вечорами, коли Зла Чаклунка засинала, Дороті приносила йому щось поїсти. Після вечері Лев укладався на солом'яну підстилку, а Дороті лягала поруч і клала голову на його м'яку кошлату гриву. Вони довго розмовляли, скаржилися одне одному на кривди і намагалися придумати план втечі. Однак із замку не було виходів. Удень і вночі його охороняли моргуни: вони були вірними рабами Злої Чаклунки й дуже боялися прогнівити її.

Цілими днями Дороті трудилася на кухні, й нерідко Зла Чаклунка погрожувала набити її старою парасолькою, яку завжди носила із собою. Насправді вона боялася вдарити дівчинку – їй не давав підступитися слід поцілунку Чарівниці Півночі, але Дороті не знала про це й дуже боялася і за себе, і за Тото. Одного разу стара відьма вдарила песика парасолькою, і він, щоб помститися, вкусив її за ногу. Та з рани навіть не потекла кров: Чаклунка була такою злою і мстивою, що вся кров, яка в ній була, висохла багато років тому.

Для Дороті настали чорні дні. Вона розуміла, що тепер їй уже не судилося повернутися додому в Канзас. Інколи вона сиділа годинами й гірко плакала, а Тото біля її ніг раз у раз зазирав їй у вічі й засмучено скімлив – хотів, щоб господиня зрозуміла, як він їй співчуває. Тото було байдуже, де жити – в Канзасі чи в Країні Оз, аби тільки поруч із ним була Дороті. Та він бачив, що дівчинка страждає, а тому страждав і сам.

Злій Чаклунці кортіло заволодіти срібними черевичками, які носила Дороті. Бджоли, вовки і ворони вже не могли допомогти своїй хазяйці. Золота шапка втратила свої чари, зате якби Злій Чаклунці дісталися срібні черевички, це компенсувало б їй втрату всього іншого. Вона постійно стежила, чи не зніме Дороті черевички, щоб їх можна було поцупити. Проте дівчинка так ними пишалася, що скидала тільки коли приймала ванну і вкладалася спати. Стара відьма дуже боялася темряви, тому навіть не могла подумати про те, що можна увійти до кімнати Дороті, доки та спить, і викрасти черевички. Води ж вона боялася навіть більше, ніж темряви. Зла Чаклунка не тільки ніколи не вмивалася сама, але й пильнувала, щоб на неї не потрапила бодай краплина води.

Чаклунка Заходу була справді дуже хитра й підступна, і вона задумала план, як заволодіти жаданими черевичками. Посередині кухні вона натягнула залізну дротину, а потім чарами зробила її невидимою. І ось одного разу Дороті, не сподіваючись лиха, йшла собі кухнею. Раптом перечепилася через невидиму перепону і впала на підлогу. Дівчинка не вдарилася, але один срібний черевичок зіскочив з її ніжки, й раніше ніж Дороті спам'яталася, стара вхопила його й натягнула на свою кістляву ногу.

Зла Чаклунка тріумфувала. Навіть якби Дороті знала, як діють чарівні черевички, одного все одно було б мало, аби помститися кривдниці.

Побачивши, що сталося, дівчинка обурилася й гукнула Чаклунці:

– Віддайте мій черевичок!

– Нізащо! – гаркнула та. – Тепер це мій черевичок.

– Ви огидна відьма! – сказала Дороті. – Ви не маєте права!

– Ще чого! – розсміялася Чаклунка. – Кажи, що хочеш, все одно черевичок лишиться в мене, а колись я заберу в тебе і другий! От побачиш – неодмінно заберу!

Дороті, почувши цю погрозу, так розсердилася, що схопила перше, що їй потрапило під руки – відро з водою, – і облила стару відьму з голови до ніг!

Чаклунка верескнула від жаху й, до щирого подиву Дороті, почала просто на очах зменшуватися.

– Глянь, що ти накоїла! – крикнула відьма. – Тепер я розтану!

– Пробачте мені, я не хотіла, – збентежено пробубоніла Дороті, злякано спостерігаючи, як Зла Чаклунка тане, ніби шматок коричневого цукру.

– Хіба ти не знала, що у воді моя погибель? – простогнала Чаклунка.

– Звісно, ні, – сказала Дороті. – Звідки ж мені було це знати?

– Ну то знай, ще трошки, і від мене нічого не залишиться, і замок стане твоїм. Я завжди була хитрою і підступною, але навіть не могла подумати, що мене знищить маленька дівчинка. Так що дивися, милуйся, що ти наробила…

На цих словах Зла Чаклунка розтеклася по підлозі бурою калюжею і почала розпливатися по кухні. Побачивши, що мучителька майже розтанула, Дороті полила дошки підлоги з другого відра й почала прибирати бруд; потім вимела залишки за поріг. Підібрала черевичок, вимила його, насухо витерла ганчіркою і знову взула на ногу. Так несподівано здобувши свободу, дівчинка побігла до клітки й повідомила Леву, що володарювання Злої Чаклунки закінчилося й вони більше не полонені.

13. Звільнення

Лякливий Лев дуже зрадів, коли дізнався, що Зла Чаклунка розтанула після відра води, яке на неї вилила Дороті. Дівчинка відчинила клітку й випустила його на волю. Друзі попрямували до жовтого замку, і Дороті скликала моргунів та оголосила їм, що вони більше не раби.

Ця новина моргунів неймовірно ощасливила, бо вони протягом багатьох років гнули спини на Чаклунку Заходу, а та замість подяки платила їм жорстокістю. Віднині цей день став загальним святом, і його відзначали всі у Краї Моргунів танцями й співами.

– Я би був зовсім щасливий, – зітхнув Лев, – якби поруч із нами були наші вірні друзі – Страшило і Залізний Лісоруб.

– Може, ми спробуємо їх врятувати? – запитала Дороті.

Вони попросили моргунів допомогти їм розшукати зниклих друзів. Моргуни відповіли, що готові на все заради Дороті, яка подарувала їм свободу. Тоді дівчинка обрала найбільш тямовитих мешканців у помічники, і вони подалися на пошуки. Мандрували так майже два дні, доки не опинилися в гористій місцевості, де і знайшли розбитого та потрощеного Лісоруба. Його сокира лежала поруч – руків'я було відламане, а лезо заіржавіло.

Моргуни обережно підняли Лісоруба й віднесли в замок. Коли Дороті побачила, що сталося з її вірним другом, то гірко заплакала, та й Лев також дуже засмутився. Тоді Дороті звернулася до моргунів: