Баранкін, будь людиною! - Медведев Валерий Владимирович. Страница 15

— Ти перетворишся на трутня чи ні? Останній раз тебе питаю! — я знову підняв Малиніна, при цьому я встиг фицнути задніми лапами двох нахабних мурашок, котрі намагалися заповзти мені під живіт.

— Гаразд, Баранкін! — промимрив Кость. — Коли вже тобі так хочеться… Тільки я спочатку посплю…

— Ні, спочатку ти перетворишся на трутня, а потім будеш спати! Слухай мою команду! — я схопив Костя за передні лапи, затряс що було сили, примовляючи: — Повторюй за мною! Повторюй за мною!

— Ось він де заховався! — писнула неподалеку Зінка Фокіна. — Я так і знала, він далеко не полетить! Дівчата, оточуйте кущ!

«Все, нас виявили! Ми пропали! — подумав я. — І Малинін знов заснув! І тепер я вже нічого не зможу вдіяти!»

У мене при одній тільки цій думці опустились крила, і я навіть махнув лапою на мурашок, котрі знову наповзали з усіх боків.

«Хай повзають, — промовив я подумки, — тепер все одно…»

І раптом саме в цю мить я почув сміх Костя Малиніна.

Я з жахом поглянув у його бік — чи не з'їхав він часом уві сні з розуму од усіх цих переживань — і бачу, як дві мурашки повзають біля його живота і лоскочуть Костя своїми вусиками. Вони його, «значить, лоскочуть, а він, значить, сміється, тихо, правда, сміється, але сміється, спить і сміється. От бовдур, і як же я забув, що Кость Малинін найбільш за все на світі лоскоту боїться. Я ще в таборі будив його з допомогою лоскоту. От спасибі мурахам, що нагадали. І, не гаючи більше часу, я всіма чотирма лапами почав лоскотати Костя. Тихий сміх Костя-махаона одразу ж перейшов на регіт, і він прокинувся. Враз прокинувся! І очі розплющив, і вмить сон куди й подівся…

Трясеться весь, регоче, заливається як недоумкуватий, лапами за живіт — хапається і промовляє, захлинаючись од сміху:

— Ой Баранкін! Ха! Ха! Навіщо ти мене лоскочеш? Ха! Ха! Ха!

— Ха! Ха! Ха! — відповідаю я Малиніну.

Мене теж у цю хвилину розібрав сміх — по-перше, на нервовому грунті, по-друге, дуже вже я зрадів, що Кость прокинувся від цього жахливого сну і остаточно прийшов до пам'яті. Я від цієї нервової радості навіть на деякий час забув про смертельну небезпеку, яка все ще загрожувала Костю Малиніну. А головне, хоч Кость і прокинувся, я все одно його лоскотав.

Хто його знає! Перестанеш лоскотати, він візьме й знову засне.

— Та ну вас! — сказав Кость Малинін, відштовхуючи мене і мурашок од себе. — Розлоскоталися тут! Ха-ха! А що то там за галас! Ха-ха-ха!

І тут я знову з жахом згадав про те, що загрожує моєму кращому другові, і не лише згадав, але й зрозумів, що, судячи по голосах, Зінка з дівчатами вже почали оточувати наш кущ.

— Малинін! — гримнув я. — Цієї ж миті зосереджуйся і починай перетворюватись на трутня!

— Чому — на трутня? На якого ще трутня? — спитав Кость, солодко потягаючись.

— Тому, що там Зінка Фокіна з юннатками. Вони тебе як махаона хочуть запроторити в морилку! Потім у сушилку! Потім у розпрямилку!

— Я в морилку? Навіщо в морилку?

— Для колекції! — заверещав я.

При слові «колекція» з Малиніна сон як рукою зняло, і він, очевидно, одразу все, все, все згадав, зрозумів все, все, все, зрозумів і збагнув увесь трагізм становища, в яке ми з ним потрапили. Ще б пак! Що таке колекція, Кость знав добре, адже він сам був колись юннатом і в нього самого колись була така колекція, в яку так хотіла зараз запакувати його Зінка Фокіна.

— Що ж ти мене одразу не розбудив?

— Я ще тебе не розбудив?! Скажи спасибі мурашкам. Це вони мене напоумили… Одне слово, швидше повторюй за мною!

Я кричав Малиніну заклинання в самісіньке вухо, а сам бачив, що він мене зовсім не чує, він, певне, при слові «колекція» від жаху отетерів і не міг второпати, що я від нього хочу.

А Малинін мовчав, мовчав, а затим як заверещить:

Я спочатку навіть не збагнув, що на цей раз ми з Малиніним перетворюємось на зовсім різних комашок, і наші шляхи, як кажуть, розходяться. Я хочу стати трутнем, а Малинін хоче зв'язати своє життя з мурашками! Навіщо він це робить? Невже він не розуміє, що на нього там чекає? Та ні, він, по-моєму, зараз взагалі нічого не розуміє. Він зараз розуміє лише одне: краще бути живим трудягою-мурашкою, ніж метеликом.

Як ви гадаєте, міг я залишити Малиніна одного в такій ситуації? Міг я сам стати виплеканим трутнем, а Малиніну дозволити перетворитися на мураха? Звісно, не міг! Відповідаю я за Малиніна, чи не відповідаю? Відповідаю, та ще як відповідаю, головою своєю відповідаю! Адже це я втягнув його в цю історію, а не він мене.

В цю хвилину за кущами, на довершення всього, розлігся прямо-таки кінський тупіт, тріск сучків і гілок. За листям з усіх боків заметляли різнокольорові сачки, кілька дівчат вилізли з сачками аж на дерево і тим самим відрізали нам з Костем останній шлях до порятунку.

Все! Мені більше нічого не лишалось, як набрати в легені якомога більше повітря і вкласти всі свої останні сили у заклинання, яке в гарячці придумав цей псих Малинін.

залопотів я слідом за Костем Малиніним. —

Ой, я був у цьому не переконаний, зовсім не переконаний! Малинін, що ми з тобою робимо? І навіщо тільки ми з тобою перетворюємось на мурашок?!

Це була остання думка, що майнула в моїй змученій метеликовій голові, що розривалася від турбот, тривог, жаху і хвилювань…

Частина четверта

КАРАУЛ! МИРМИКИ!

(Загибель Малиніна)

ПОДІЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА,

неприємна для Зінки Фокіної і рятівна для нас з Костем

— Зіночко! — просичала котрась з дівчат за кущем. — А коли полетить капусник, що з ним робити?

Говорячи про капусника, дівчата, звісно, мали на увазі мене, Баранкіна. Для мене це запитання прозвучало так: «Зіночко, а коли полетить Юрко Баранкін, що з ним робити?»

— Теж у морилку! — відповіла Зінка Фокіна. — Махаон буде у нас експонатом, а на капусникові я вчитиму вас працювати з розпрямилкою.

«Діждався, Баранкін!» — подумав я, прислухаючись до звуків, що долітали з-за куща. З усього було видно, що там закінчувались останні приготування до штурму бузкового куща: брязкали флакони, шурхотіли коробки для пакування метеликів, долітали страшні запитання і ще страшніші відповіді.

— Зіночко, а, якщо махаон (тобто Кость Малинін) потрапить у сачок, можна його за крила брати?

— Ні в якому разі! Треба, щоб у метелика були не потерті крила… Приготуйте морилки! Ніно, у кого булавки для наколювання?..

— У мене.

— Приготуй булавки!

— Ой, я боюсь!

— Катю, візьми у неї булавки!.. Зою, веди спостереження!..