Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич. Страница 41

— Але на двох! — вигукнув Мига.

— Що ж, на кожного по два з половиною мільйони — це немало, — розсудливо сказав Крабс.

— Це, правда, немало, але нам хотілося б по три, — відповів Мига. — І потім, у нас є ще Незнайко й Козлик. Ми не можемо так залишити своїх друзів. Ми повинні дати кожному хоча б по мільйону. А втім, Козликові можна дати півмільйона.

— Ні, ні, — втрутився в розмову Жуліо. — Козликові теж треба дати мільйон. Інакше він може на нас образитись.

— Похвально, що ви піклуєтесь про своїх друзів! — вигукнув пан Крабс. — Це значить, що у вас добрі серця. Мабуть, я спробую щось зробити: випрошу у пана Спрутса для вас два мільйони. Але повинен попередити, що для мене це буде важко. Пан Спрутс — страшенний жаднюга й не випустить так просто гроші із своїх рук. Мені доведеться як слід попрацювати, перш ніж удасться умовити його. От якби ви дали мені із своїх двох мільйонів хоча б сто тисяч, я б уже постарався для вас.

— Що ж, — сказав Мига. — Я вважаю, що всяка праця має бути оплачена. Ніхто ні на кого не повинен даремно працювати. Ви нам дістанете два мільйони, а ми вам заплатимо сто тисяч.

— Домовилися! — зрадів пан Крабс. — Вважайте, що я почав діяти.

Розділ сімнадцятий

ВЕЛИКИЙ БРЕДЛАМ

Читачеві корисно буде знати таке: від'їжджаючи з Грабунберга, пан Крабс домовився із Спрутсом, що у своїх донесеннях він називатиме Мигу й Жуліо не просто по імені, а якось інакше, наприклад: мерзотниками, шахраями або ослами. Це було конче потрібно для конспірації, щоб його дії лишились у таємниці. Справа в тому, що грабунберзькі багачі (як, зрештою, багачі і в усіх інших містах) стежили один за одним, підслуховували телефонні розмови, підкуповували поштових службовців, щоб ті узнавали зміст чужих листів і телеграм. Усе це їм потрібно було, щоб успішніше влаштовувати свої дільця і обдурювати один одного. Пан Спрутс розумів, що коли інші багачі пронюхають про його переговори з Мигою і Жуліо, то хтось може подумати, ніби він зацікавлений у гігантських акціях. Тоді всі кинуться, щоб купити якнайбільше акцій, а вигода від того може бути тільки для Жуліо з Мигою.

Пам'ятаючи про свою домовленість з Крабсом, пан Спрутс ніскілечки не здивувався, коли одержав телеграму, в якій було написано:

— «Два осли зажадали два мільйони. Що робити? Крабс».

Прочитавши ці слова, пан Спрутс зрозумів, що йдеться зовсім не про справжніх, усім відомих чотириногих, довговухих тварин, а про Мигу та Жуліо, яких Крабс назвав ослами лише для того, щоб збити з пантелику любителів пхати свого носа в чуже просо. Всебічно обдумавши зміст одержаної телеграми, пан Спрутс викликав свою секретарку й звелів їй відповісти Крабсові такою телеграмою:

— «Зволікайте. Водіть за носа. Збираю великий бредлам. Спрутс».

Що означають фрази «зволікайте» і «водіть за носа», можна сподіватися, зрозуміло кожному, а слова «збираю великий бредлам» означали, що пан Спрутс вирішив обговорити пропозицію Миги й Жуліо на раді капіталістів.

Треба сказати, що всі багачі, які жили в місячних містах, об'єдналися в товариства, котрі називалися бредламами. Так, наприклад, був сирний бредлам, до якого входили власники сироварних фабрик; цукровий бредлам, що об'єднував усіх цукрозаводчиків; вугільний бредлам, що об'єднував власників вугільних шахт і так далі. Такі бредлами потрібні були багачам для того, щоб тримати в покорі робітників і витягувати з них якнайбільше прибутків. Зібравшись разом, капіталісти домовлялися між собою, яку заробітну платню платити робітникам. Завдяки цій змові ніхто не платив робітникам більше від тієї суми, котру капіталісти встановили спільно, і робітники ніяк не могли добитися поліпшення умов життя. Крім того, бредлам встановлював ціни на продукцію, яка виробляється: наприклад, на цукор, на хліб, на сир, на тканини, на вугілля. Ніхто не мав права продавати товари дешевше від установленої бредламом ціни, і тому ціни весь час були високі, що знову-таки дуже вигідно для фабрикантів.

Крім окремих так званих малих бредламів, був один так званий великий бредлам, до якого входили представники всіх інших бредламів. Головою великого бредламу був пан Спрутс.

Через день після того, як секретарка сповістила всіх членів великого бредламу про те, що їм треба прибути на нараду, великий бредлам зібрався в кабінеті пана Спрутса за великим круглим столом, і пан Спрутс зробив повідомлення про причини такого негайного засідання. Довідавшись, яка біда їм загрожує у зв'язку з появою гігантських рослин, члени бредламу розхвилювалися і всі, мов один, пристали на пропозицію пана Спрутса, який сказав, що все діло з гігантськими рослинами неодмінно треба вбити в зародку, тобто ще до того, як воно розвинеться на повну силу.

Після пана Спрутса виступив меблевий фабрикант і власник лісопильних заводів Дубс, який прославився тим, що в нього була важка, наче витесана з дубової колоди, голова, яка важко поверталася то в один бік, то в другий і ледве нахилялася, коли йому треба було подивитися вниз. Коротульок з такими головами серед місячних жителів називали дуботолками. Пан Дубс сказав, що у нього є дві дуже здібні й навіть талановиті, у своєму роді, особи (саме так пан Дубс і висловився), які можуть узятися до цього діла і миттю приберуть з дороги Мигу й Жуліо, а заразом і Незнайка з Козликом.

Вони тобто кокнуть їх, не кажучи лихого слова, десь у темному кутку за невелику винагороду, або, якщо сказати простіше, уб'ють, — пояснив свою думку пан Дубс.

Пан Спрутс сказав, що пан Дубс, мабуть, його не зрозумів, бо, говорячи про те, що діло треба вбити в зародку, він зовсім не думав, що когось треба вбити в буквальному розумінні цього слова.

— Такі методи в даному разі не годяться, — сказав пан Спрутс. — Оскільки діло вже набрало широкого розголосу, то інтерес до гігантських рослин лише зросте, якщо хто розправиться з Мигою і Жуліо у такий енергійний спосіб. Це може примусити власників гігантських акцій добиватися прискорення доставки насіння з поверхні Місяця, і з усіх наших зусиль не буде ніякого пуття. Вбити треба саму думку про гігантські рослини, тобто зробити так, щоб ніхто більше не вірив, що є таке фантастичне насіння, а цього можна домогтися, якщо Мига й Жуліо втечуть з вирученими від продажу акцій грішми.

— Чому ж вони досі не втекли? Хіба їм самим цікаво, щоб у нас появилося це дурацьке насіння? — запитав капіталіст Тупс.

Капіталіста Тупса ніяк не можна причислити до тих коротульок, яких називають дуботолками, бо голова у нього була цілком благовидна й вільно поверталася в усі боки, проте думав він, напевне, так само туго, як і пан Дубс.

— Думаю, що ці Мига й Жуліо — два дуже великі хитруни, — відповів пан Спрутс. — Вони розуміють, що всім нам було б надзвичайно вигідно, якби вони забралися звідси кудись подалі зі своїм насінням, і тому вимагають від нас три мільйони.

— Три мільйони чого? — спитав, схопившись із свого місця, консервний фабрикант Скнаринс.

Цей Скнаринс був дуже худий і дуже жовтий коротулька, що всім своїм виглядом скидався на суху тараню. Очі у нього були такі самі тьмяні й згаслі, як у дохлої риби, і оживали лише тоді, коли мова заходила про гроші. Ось і тепер, як тільки Скнаринс почув слова «три мільйони», в очах його спалахнули неспокійні вогники, й він підскочив так жваво, мовби його хто зненацька штрикнув ззаду шилом.

— Ну, чого три мільйони! — нетерпляче відповів Спрутс. — Звісно, не три мільйони старих калош, а три мільйони фертингів.

— Ах, так! — вигукнув пан Скнаринс, наче тільки тепер зрозумів, про що йшла мова. — Виходить, три мільйони фертингів повинні дати ми їм?

— Саме так, — підтвердив пан Спрутс. — Ми їм.

— А не вони нам?

— Ні, ні. Не вони нам, а ми їм.

— Тоді це для нас невигідно, — заявив Скнаринс. — Якби три мільйони дали вони нам, оце було б вигідно, а якщо ми їм, — це невигідно.