Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич. Страница 74

Скелко, який одразу ж припав оком до свого телескопа, оголосив, що бачить на обрії місто. Але то був не Давилон, куди попав Незнайко, а інше місячне місто — Фантомас.

Хоча Знайко з друзями проник усередину Місяця крізь той самий отвір, що й Незнайко з Пончиком, але завдяки тому, що внутрішнє ядро Місяця безперервно оберталося, всі вони опинились над його поверхнею в різних місцях.

Увімкнувши механізм повороту, Знайко перевів ракету в горизонтальне положення, потім увімкнув основний двигун і взяв курс на місто, що видніло вдалині.

За кілька хвилин ракета вже кружляла над Фантомасом. Знайко, який ні на мить не відходив від пульта керування, час від часу дивився у великий призматичний бінокль, у який бачив не тільки будинки, але й автомобілі, трамваї, автобуси і навіть окремих пішоходів. Правда всі вони видавалися надзвичайно крихітними: кожен коротулька — з макове зернятко. Проте у Знайка був дуже гострий зір, і він розгледів з висоти, як ці крихітки вибігали з будинків, задирали вгору свої голівки й привітно махали ручками.

— Вони бачать ракету! — радісно скрикнув Знайко. — Вони вітають нас!

Невдовзі коротульки, що висипали з будинків, заповнили всі тротуари й бруківку. Тепер уже важко було щось роздивитися в загальній масі, і Знайкові здавалося, ніби вся вулиця хвилюється, вирує, клекоче.

— Я не можу розгледіти, що вони там роблять! — закричав він, не одриваючись від бінокля.

— Схоже, що б'ються! — відповів Скелко.

У свій телескоп, який давав значно дужче збільшення, Скелко бачив, як на вулицях з'явилися загони поліцейських у блискучих металевих касках. Вони відтісняли коротульок, які юрмилися на бруківці, лупцювали їх кийками, заганяючи назад у будинки.

— Так, так! — підтвердив Скелко схвильовано. — Схоже, що одні з них лупцюють інших!

Знайко повів корабель на зниження, і Скелко побачив на дахах будинків поліцейських, озброєних гвинтівками. Спершу він подумав, що в руках у них просто палиці, але незабаром помітив, що з тих «палиць» ніби вилітають вогники спалахів з білими хмарками диму.

— Це у них рушниці! — догадався він. — Вони в когось стріляють!

— У «когось»! — іронічно посміхнувся Знайко. — Та вони в нас гатять!

У цей час одному поліцейському вдалося влучити в ракету. Почувся дзвінкий удар. Ракета здригнулась і, втративши керування, почала перевертатись у повітрі. Куля не змогла пробити міцну стальну оболонку, але ж ракета була в стані невагомості, і тому поштовх від кулі став для неї особливо відчутним. Від раптової зміни курсу космонавти попадали із своїх місць. Всі розгубилися.

Знайко отямився першим і, підскочивши до пульта керування, ввімкнув механізм повороту. Йому швидко вдалося припинити обертальний рух ракети й стабілізувати її політ. Упевнившись, що стрілянина внизу все ще триває, вій негайно збільшив швидкість і вивів ракету з-під обстрілу.

Для місячних астрономів поява космічного корабля над містом Фантомасом не була несподіванкою. Свого часу вони точно визначили місце, де сіла ракета. Відтоді кілька десятків гравітонних телескопів, розкиданих у різних місячних містах, стежили за цією точкою місячного небосхилу. Дізнавшись, що космічний корабель зробив посадку, пан Спрутс одразу дав наказ посилити загони поліції у тих містах, поблизу яких можна було сподіватися появи космонавтів. Вжиті заходи допомогли: фантомаська поліція, як кажуть, не вдарила лицем в болото і в той момент, коли космічний корабель з'явився над Фантомасом, була вже на ногах. Залишивши позаду місто, Знайко почав шукати зручне для посадки місце. Згори йому було видно невеличкі квадратики оброблених ланів, крихітні хатинки сільських жителів. Хатки потопали в зелені садів. Далі космічний корабель полетів над лісом. Невдовзі ліс кінчився, Знайко побачив на узліссі, серед пагорбів, дуже добру для посадки галявину.

— Ось зручне для посадки місце, — сказав він. — Тут ніхто не живе, й ми нікому не заподіємо шкоди.

Облетівши кругом галявину і погасивши за допомогою гальмового двигуна швидкість. Знайко повернув ракету хвостом униз і почав спуск. Як тільки космічний корабель торкнувся твердого грунту, Знайко вимкнув прилад невагомості. Ракета обперлась хвостовою частиною об грунт і зупинилася у вертикальному положенні.

Посадка була проведена вдало.

Космонавти один за одним вийшли з кабіни і взявшись за руки, тричі прокричали «ура». Так приємно було після довгої перерви знову опинитися на свіжому повітрі, без скафандрів. Ноги мандрівників тонули в зеленій травичці, серед якої цвіли квіточки. Мандрівників вразило, що й трава й квіточки були напрочуд маленькі, низенькі, зовсім не такі, як ті, звичні на далекій Землі. Щоб роздивитися квіточку, треба було нагнутись або присісти. Це дуже смішило всіх.

Огледівшись довкола, коротульки помітили, що й дерева в лісі були дуже дрібні. Кожне дерево не більше за віник. Крім своїх малесеньких розмірів, ці дерева нічим не відрізнялися від наших земних, але це і було найдивовижніше. Уявіть собі місячний дуб. Він такий же крислатий, як і наш, з таким же потрісканим, зморшкуватим стовбуром, з такими ж вузлуватими гілочками, з такими ж за формою листочками, але дуже крихітними; такі ж крихітні жолуді ростуть на ньому. Уявіть, що такий дубочок росте у вас на вікні, у вазоні, замість кімнатної квітки і ви зрозумієте, що являє собою найпростісінький місячний дуб. Такі ж мініатюрні були в місячному лісі берези і сосни, й плакучі верби, й інші дерева.

Звичайно, для коротульок, які самі були завбільшки з палець, і такі дерева, певно, видавалися великими, але вони у себе на Землі звикли до справжніх великих дерев і тому ці місячні деревця, здалося їм, були хоч і дуже гарні, проте смішні. Бігаючи лісом, усі гучно реготали й вигукували:

— Дивіться, дивіться, береза!

— А ось сосна! Дивіться, сосна! А голки на ній! Сміхота! Ха-ха-ха!

Гвинтик знайшов під місячною осичкою крихітний грибочок-красноголовець. Він довго дивився на свою знахідку, не розуміючи, що у нього в руках, нарешті догадався й почав реготати.

— Братики, гриб! — закричав він. — Оце-то гриб! Не заздрю я цим місячним жителям, якщо тут у них такі гриби.

Знайко сказав:

— Знаєте, братики, якщо всі рослини на Місяці отакі дрібні, то насіння, яке ми привезли з Землі, буде для них дуже цінним надбанням.

— Ще б пак! — підхопив лікар Пілюлька. — Вони повинні сказати нам за нього спасибі.

— Поки що вони не кажуть нам спасибі, а гатять по нас з рушниць! — пробурмотів Шпунтик.

— Нічого, ми пояснимо їм, і вони не стрілятимуть, — сказала Рибка.

Після обіду Знайко велів забити навколо ракети кілька кілків і прив'язати до них ракету.

Місцевість для нас зовсім незнайома, — сказав він. — Можливо, тут бувають сильні вітри. Вони можуть повалити ракету.

Тут, певно, не може бути сильних вітрів, — заперечив Клепка. — 3 усіх боків нас захищають од вітру пагорби. Ми серед цих пагорбів — наче в западині.

Обережність усе-таки не завадить, — відповів Знайко. — Може, тут бувають землетруси, або, точніше сказати, місяцетруси.

Як тільки його розпорядження виконали, він звелів поставити недалеко від ракети сейсмограф для реєстрування місяцетрусів, гравітометр для вимірювання сили тяжіння, магнітометр для вимірювання магнітних сил, термогігрометр, що рееструє температуру й вологість повітря, крильчастий анемометр для вимірювання швидкості й напряму вітру, а також фотометр, барометр, дощомір та інші метеорологічні прилади.

Зрубавши кілька дерев, коротульки зробили підставки для всіх приладів, а для крильчастого анемометра спорудили вишку. Роботи були в розпалі, і лікар Пілюлька вже збирався витягти свій мікроскоп, щоб почати вивчення мікросвіту Місяця з метою виявлення хвороботворних мікробів, але раптом Тюбик помітив на вершині одного з пагорбів загін коротульок у синіх мундирах і мідних блискучих касках на головах. Позаду загону їхав відкритий автомобіль з установленою на ньому величезною телевізійною камерою, біля якої стояв телеоператор.