Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич. Страница 13

Крім автокоників, тут були ще так звані спіралеходи. В цих машинах замість коліс діє гвинт або спіраль, так як у м'ясорубці. Коли гвинт крутиться, машина рухається вперед. Ці машини досить неповороткі, до того ж, коли спіраль крутиться, їх заносить убік. А втім цих недоліків не мають спіралеходи, устатковані двома спіралями, що крутяться в різних напрямках. Завдяки цьому машину не заносить убік, і, крім того, вона значно оперативніша на поворотах, бо ж для того, щоб зробити поворот, досить пригальмувати з того боку, куди хочуть повернути, тим часом, як у машинах з однією спіраллю нема бокових гальм, і для того, щоб повернути, треба пригальмувати просто ногою об землю, а від цього дуже швидко зношуються черевики.

А ще тут можна було побачити так звані реактивні роликові трубольоти. Ця машина являє собою довгу трубу на чотирьох роликах. Труба наповнюється реактивним пальним. Пальне згоряє всередині, і згорілі гази викидаються через хвостову частину труби, завдяки чому труба котиться вперед на роликах. Поворот здійснюється за допомогою керма, яке стоїть ззаду. Гарячі гази, які вириваються з хвостової частини, натискують на площину керма, й труболіт повертає, куди треба. Ці трубольоти не зовсім придатні для їзди влітку, тому що сидіти доводиться верхи на трубі, яка при швидкій їзді сильно нагрівається; зате взимку ця машина просто незамінна, бо замість роликів, розміщених унизу, ставляться полоззя, і труболіт набирає такої запаморочливої швидкості, що навіть перелітає через невеликі яри, до того ж на ньому сидиш, мов на теплій пічці, що особливо приємно в міцний мороз.

Крім описаних вище, були тут ще гусеничні велосипеди, й мотоцикли, й інші машини — і на колісному, і на гусеничному ходу. В Незнайка, який страх цікавився різними машинами та механізмами, розбігалися очі. Через це він замалим не стукнувся з зустрічною машиною і сказав:

— Прогуляємося краще пішки, а то нічого, мабуть, і не побачиш…

Він звернув до тротуару й зупинив машину. Друзі вилізли і пішли вулицею, роздивляючись навсібіч. А навколо було на що дивитися. По обидва боки вулиці стояли багатоповерхові будинки, які вражали своєю красою. Стіни будинків були прикрашені дивовижними візерунками, а вгорі під дахами були великі. картини, намальовані яскравими, кольоровими фарбами. На багатьох будинках стояли фігури різноманітних звірів, витесаних з каменю. Такі ж фігури були внизу, біля під'їздів.

По тротуару прогулювалися юрби малюків та малючок. Лунав сміх і жарти. Звідкись долинала музика.

Пройшовши кілька кроків, наші мандрівники побачили будинок не зовсім звичної архітектури. Поверхи цього будинку були розташовані уступами, тобто східцями, отже мешканці другого поверху могли ходити по даху першого поверху, мешканці третього поверху вільно гуляли по даху другого і так далі… В цьому будинку замість ліфта було поставлено ескалатор, тобто рухомі сходи, по яких можна було підніматися на найвищий поверх. Для того, щоб спускатися вниз,і другого боку будинку був спуск у вигляді жолоба, по якому можна було з'їжджати, сидячи на килимку. Ці килимки лежали в достатній кількості внизу біля ескалатора. Кожен, хто піднімався по ескалатору, прихоплював з собою килимок, щоб з'їхати на ньому, коли буде потреба спуститися вниз.

Наші мандрівники довго дивилися, як піднімались по ескалатору мешканці, котрі поверталися додому, й спускалися на килимках ті, що виходили з дому.

— Як ти гадаєш, Пістрявенький, що краще: підніматися на рухомих сходах чи спускатися на килимку? — запитав Незнайко.

— Треба спробувати те й те, а тоді вже можна буде вирішити, — відповів Пістрявенький.

— Це ти правильно придумав! — зрадів Незнайко. — Беріть килимки.

— А не страшно? — запитала Кнопочка.

— Нічого страшного! Інші ж їздять.

Усі взяли по килимку. Незнайко перший стрибнув на східець рухомих сходів, а за ним Пістрявенький з Кнопочкою. За хвилину вони вже були нагорі і, вдало зіскочивши з ескалатора, пішли по пласкому даху передостаннього поверху до спуску.

— Ану відійди-но вбік, я перший спущуся, — сказав Незнайко Пістрявенькому й підійшов до жолоба.

— Чому це ти перший? — здивувався Пістрявенький. — Хто придумав спускатися? Я придумав, я і спущусь.

Пістрявенький відштовхнув Незнайка, мерщій поклав у жолоб килимок і вже хотів сісти на нього, але килимок несподівано зісковзнув униз. Пістрявенький хотів схопити його, але не втримав рівноваги, впав у жолоб униз головою і помчав за килимком, ковзаючи на животі й завмираючи від страху. За мить він уже був унизу, вилетів на середину тротуару, збивши хмару пилюки..

— Ну от! — пробурчав він, зводячись на ноги. — Здійснив політ у світовий простір!

— Ну як, добре скотився? — гукнув зверху Незнайко.

— Прекрасно! — відповів Пістрявенький, спльовуючи пилюку. — Тепер ти спробуй.

Незнайко поклав свій килимок на дно жолоба, обережно сів на нього й поїхав. Спуск був нерівномірний. Нахил його то збільшувався, то зменшувався. Таке зменшення нахилу було на кожному поверсі для того, щоб зручніше було сідати. Як тільки нахил збільшився, Незнайко помчав з величезною швидкістю. Злякавшись, він почав хапатися руками за стінки жолоба. Від цього килимок висковзнув з-під нього і поїхав униз самостійно, а Незнайко погнався за ним щодуху на своїх власних штанцях.

Найкраще від усіх спустилася Кнопочка. Вона зручно вмостилася посеред килимка й, коли їхала вниз, не хапалася руками за стінки. Тому-то в неї все вийшло якнайкраще.

Вирішивши знову колись прийти сюди й покататись довше, мандрівники подалися далі.

Треба сказати, що вулиці в Сонячному місті були значно ширші, ніж в інших коротулячих містах, причому особливо широкі були тротуари. В кожному будинку була їдальня. Столи стояли не лише в їдальнях, але й на тротуарах. Скрізь за столами можна було бачити коротульок. Одні обідали, пили чай, каву або ситро; другі читали газету, розглядали журнали з картинками; треті грали — хто в лото, хто в доміно, хто в шашки або ще в щось інше. Особливо багато було шахістів, яких можна було побачити скрізь, де була можливість примоститися з шахівницею. Тут же серед вулиці йшли ігри в піжмурки, квача, класи, кота-мишки та інші рухливі ігри.

При кожній їдальні була ігротека, де зберігались настільні ігри. Окрім цього, в багатьох будинках були так звані прокатні пункти, де видавались напрокат велосипеди, самокати, тенісні ракетки, футбольні й волейбольні м'ячі, кеглі, пінг-понг, скраклі… Грали малюки в усі ці ігри скрізь: у скверах, на спеціальних майданчиках і в дворах. Хоча, коли казати по правді, то дворів у Сонячному місті не було, тобто, вірніше сказати, вони були, але між ними не було ні огорожі, ні парканчиків, ворота ніколи не замикалися, тому що й воріт ніяких не було. Якщо й попадалися місцями низенькі огорожі, то робились вони для захисту насаджень, а не для того, щоб загородити кому-небудь дорогу.

Відсутність огорож сприяла влаштуванню у дворах тенісних кортів, бігових доріжок, плавальних басейнів, футбольних, волейбольних, баскетбольних, крокетних, городошних та різних інших майданчиків. Коротульки могли вільно переходити із свого двору в інші й грати з сусідами в різні ігри, що дуже сприяло зміцненню здоров'я і розвитку м'язів.

Найбільше нашим мандрівникам сподобалось те, що майже в кожному будинку був театр або кіно. Особливо багато було лялькових театрів. Майже на кожному кроці рябіли написи: «Великий ляльковий театр», «Малий ляльковий театр»,

«Театр маріонеток», «Лялькова комедія», «Веселий петрушка» та інші. Для того, щоб глядачам не було влітку душно, в театрах було влаштовано двобічні сцени, з двома завісами. Одним боком сцена виходила в зал для глядачів, а другим боком — на вулицю. Таким чином, виставу можна було дивитися взимку з залу, а влітку — просто з вулиці або з двору. Досить було тільки повернути в другий бік декорації, винести з залу стільці й поставити на свіжому повітрі.

Незнайко з захопленням дивився на все, що творилося довкола, й тому весь час натикався на когось із перехожих. Це його дуже сердило. Звичайний перехожий, зіштовхнувшись з Незнайком, казав «пробачте», а Незнайко, замість того, щоб чемно відповісти «будь ласка», сердито бурчав: