Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич. Страница 4

— Собака нічого, — сказав бородань. — Нічого собі песик, досить меткий. Гм!

Поставивши палицю між коліньми, він сперся на неї обома руками й, скосивши очі, поглядав на Незнайка, який теж сів на краю лавочки.

— Це Кульчин пес, його звуть Булькою, — сказав Незнайко. — Кулька ходить з ним на полювання. А у вільний час Булька на прив'язі, щоб не покусав кого-небудь. Він не вкусив вас?

— Ні, голубчику. Замалим не вкусив, але все-таки не вкусив.

— Це погано, — сказав Незнайко. — Тобто погано не те, що не вкусив, а те, що він, мабуть, налякав вас. Це я у всьому винуватий. Я його спустив з ланцюга, а потім забув прив'язати. Ви пробачте мені!

— Ну що ж, пробачаю, — сказав бородань. — Я бачу, що ти хороший малюк.

— Ні, я лише хочу бути хорошим. Тобто раніше хотів. Я навіть добрі вчинки робив, а тепер кинув.

Незнайко махнув рукою і став розглядати червоні черевики на ногах бороданя. Він помітив, що черевики защібалися на пряжки, які були зроблені у вигляді півмісяця з зіркою.

— Чому ж кинув? — запитав дідок.

— Тому, що все це нісенітниці.

— Що нісенітниці — добрі вчинки?

— Ні, чарівники… Скажіть, оці пряжечки у вас на черевиках позолочені чи, може, золоті?

— Просто золоті… Чому ж ти вважаєш, що чарівники — нісенітниця?

Незнайко почав розповідати про те, як він мріяв про чарівну паличку, як Кнопочка розказала йому, що треба робити добрі вчинки, і як у нього нічого не вийшло, тому що він був здатний робити добрі вчинки лише заради чарівної палички, а не безкорисливо.

— А ось ти сказав, що відпустив погуляти Бульку, — хіба ти це зробив теж заради чарівної палички? — запитав дідок.

— Що ви! — махнув Незнайко рукою. — Я й забув тоді. про чарівну паличку. Мені просто жаль було, що Булька весь час на прив'язі сидить.

— Отже, ти зробив це з власної охоти?

— Звичайно.

— От і є один добрий вчинок!

— Дивно! — вигукнув Незнайко й навіть засміявся з радості. — Сам не помітив, як добрий вчинок зробив!

— А потім ти зробив ще один добрий вчинок.

— Це коли ж?

— Ти ж захистив мене від собаки. Хіба це поганий вчинок? Чи, може, ти його тільки заради чарівної палички зробив?

— Ні! Про чарівну паличку я й не згадував.

— От бачиш! — утішився дідок. — Потім ти зробив третій добрий вчинок, коли прийшов довідатися, чи не покусав мене собака, й вибачився. Це добре тому, що завжди слід бути уважним до людей.

— Чудасія та й годі! — засміявся Незнайко. — Три добрих вчинки — і всі підряд! У житті зі мною таких чудес не бувало. От уже анітрошечки не здивуюся, якщо я сьогодні зустріну чарівника!

— І не дивуйся. Ти його вже зустрів.

Незнайко підозріло глянув на дідка:

— Ви ще, може, скажете, що ви чарівник?

— Так, я чарівник і є.

Незнайко щосили витріщив очі на дідка й старався роздивитися, чи, бува, той не сміється, але борода так щільно закривала його обличчя, що неможливо було помітити посмішку.

— Ви, мабуть, смієтеся, — недовірливо сказав Незнайко.

— Зовсім не сміюся. Ти зробив три добрих вчинки й можеш просити в мене що завгодно. Ну, що тобі більше до вподоби: шапка-невидимка чи чоботи-скороходи? Чи, може, ти хочеш килим-самольот?

— А у вас є килим-самольот?

— Атож! Є і килим. Усе є.

Дідок витряс із широкого рукава свого халата скручений у трубку килим і, швидко розгорнувши його, розстелив на землі перед Незнайком.

— А ось чоботи-скороходи, ось шапка-невидимка…

З цими словами він витягнув з другого рукава шапку та чоботи й поклав їх поряд на килимі-самольоті. Слідом за цим з'явились гуслі-самогуди, скатертина-самобранка і всілякі інші таємничі предмети.

Незнайко поступово переконався, що перед ним найсправжнісінький чарівник, і запитав:

— А чарівна паличка у вас є?

— А чому ж ні? Є і чарівна паличка. Ось, будь ласка.

І чарівник дістав із кишені невеличку круглу паличку червонясто-коричневого кольору й дав її Незнайкові. Незнайко взяв паличку.

— А вона справжня? — запитав він, усе ще не ймучи віри, що мрія його здійснилася.

— Найсправжнісінька чарівна паличка, можеш не сумніватися, — запевнив його чарівник. — Якщо не робитимеш поганих вчинків, усі твої бажання будуть здійснюватися, варто лише сказати, чого хочеш, і махнути паличкою. Але, як тільки ти зробиш три поганих вчинки, чарівна паличка втратить свою чарівну силу.

У Незнайка від радості перехопило віддих, серце закалатало в грудях удвічі швидше, ніж треба.

— Ну, то я побіжу скажу Кнопочці, що в нас тепер чарівна паличка є! Бо це ж вона навчила мене, як її дістати, — сказав Незнайко.

— Біжи, біжи, — відповів чарівник. — Хай Кнопочка теж порадіє. Адже я знаю, що вона давно мріє про чарівну паличку.

Чарівник погладив Незнайка по голові, і йому цього разу пощастило помітити на доброму обличчі широку привітну усмішку.

— До побачення! — сказав Незнайко.

— Бувай здоровий! — усміхнувся у відповідь чарівник.

Притискаючи до грудей чарівну паличку, Незнайко кинувся бігти й, стараючись дістатися до будинку Кнопочки найкоротшим шляхом, завернув у провулок. Тут він згадав, що забув подякувати чарівникові за чудесний подарунок, і щодуху побіг назад. Вибігши з провулка, він побачив, що вулиця зовсім безлюдна. Чарівника не було ні на лавочці, ні в будь-якому іншому місці поблизу. Він зник разом з килимом-самольотом та іншими чарівними предметами, неначе провалився крізь землю чи розтанув у повітрі.

Розділ четвертий

Незнайко й Кнопочка зустрічаються з Бруднулею Пістрявеньким

Побачивши, що тепер усе одно нічого не вдієш і ніяк не виправиш цієї прикрої похибки, Незнайко пішов знову до Кнопочки. Але тепер він уже не поспішав, навіть час від часу зупинявся посеред вулиці, сумно крутив головою, чухав потилицю, щось бурмотів про себе, якось по-особливому крякав і знову йшов собі далі.

Кнопочка гралася на вулиці, недалечко від свого будинку й, побачивши Незнайка, побігла йому назустріч.

— Здрастуй, Незнайку! — радісно гукнула вона. Незнайко зупинився й, не відповівши на привітання

Кнопочки, похмуро сказав:

— Тепер я вже не Незнайко, а довговухий осел.

— Що трапилося? — занепокоїлась Кнопочка.

— А те й трапилося, що чарівник дав мені паличку, а я йому навіть «дякую» не сказав — от!

— Яку паличку? — здивувалась Кнопочка.

— «Яку, яку»! Хіба не знаєш, які палички бувають! Чарівну паличку!

— Ти, Незнайку, видно, з глузду з'їхав. Вигадав якусь «чарівну паличку»!

— І нічого я не вигадав. Ось вона. Бачиш?

І Незнайко показав Кнопочці паличку, яку міцно стис у руці.

— Що це? Це ж звичайна палиця, — здивовано сказала Кнопочка.

— «Звичайна палиця»! — передражнив Незнайко. — Мовчала б краще, коли не тямиш! Мені її сам чарівник дав.

— Який чарівник?

— «Який чарівник, який чарівник»! Ніби не знаєш, які бувають чарівники!

— Звичайно, не знаю! — знизала плечима Кнопочка. — Уяви собі, ні разу живого чарівника не бачила.

— Ну, він такий, з бородою, а отут зірки й півмісяці… Булька гавкав, а я три добрих вчинки зробив, розумієш?

— Нічого не розумію! Ти краще розкажи по порядку.

Незнайко почав розповідати про все, що трапилося.

Кнопочка вислухала й сказала:

— А може, це хто-небудь поглузував з тебе! Навмисне чарівником нарядився.

— А звідкіля ж чарівна паличка, якщо це був не чарівник?

— А ти впевнений, що паличка насправді чарівна? Ти перевірив?

— Ні, не перевірив, але можна перевірити.

— Чого ж ти стоїш і розбалакуєш? Треба махнути паличкою і проказати якесь побажання. Якщо бажання здійсниться, то, значить, це справжня чарівна паличка.

— А якщо не здійсниться? — спитав Незнайко.

— Ну, якщо не здійсниться, то, значить, це просто звичайна дерев'яна паличка і все! Як ти сам цього не тямиш! — роздратовано сказала Кнопочка.