Пригоди Незнайка і його товаришів - Носов Николай Николаевич. Страница 18

Проїхавши головною вулицею, машина звернула в провулок і зупинилась біля дощаних воріт з хвірткою. Над воротами височів дерев'яний шпиль, прикрашений зверху блискучою скляною кулею, яка віддзеркалювала в перевернутому вигляді всю вулицю разом з будинками, парканами й машиною, що під'їхала до воріт.

Водій, якого, до речі, звали Бублик, виліз з машини, підійшов до хвіртки і натиснув сховану в огорожі кнопку. Хвіртка безшумно відчинилася.

— Заходьте, — запросив Гвинтика й Шпунтика Бублик. — Я вас познайомлю з Шурупчиком. Це дуже цікава особа. От побачите.

Троє друзів увійшли на подвір'я і, завернувши ліворуч, попрямували до будинку. Піднявшись по невеликих камінних східцях, Бублик відшукав на стіні кнопку, натиснув. Двері теж безшумно відчинились, і наші знайомі опинились у кімнаті.

Кімната була зовсім порожня, без меблів, якщо не брати до уваги гамака, що висів біля стіни. В гамаку, склавши кренделем ноги й глибоко засунувши руки в кишені, лежав коротулька в голубому комбінезоні.

— А ти и досі спиш, Шурупчику? — привітав його Бублик. — Он уже ранок давно настав.

— Зовсім я не сплю, а думаю, — відповів Шурупчик, повертаючи голову до гостей.

— Ось познайомся, це майстри Гвинтик і Шпунтик. Їм потрібен паяльник.

— Здрастуйте, сідайте, будь ласка, — відповів Шурупчик.

Гвинтик і Шпунтик розгублено оглянулись, але в усій кімнаті так і не побачили, на чому тут можна сісти, та Шурупчик простяг руку, натиснув кнопку, що була в стіні біля гамака. В ту ж мить біля протилежної стіни появилися три відкидні стільці, зроблені на зразок одкидних стільців у театрі. Гвинтик і Шпунтик сіли.

— Ви помітили, що в мене все на кнопках? — спитав Шурупчик. — Одну кнопку натиснеш — відчиняються двері, другу натиснеш — відкинеться стілець, а якщо вам потрібен стіл, то, будь ласка…

Шурупчик натиснув ще на одну кнопку. Від стіни одкинулась кришка стола й ледь не вдарила по голові Гвинтика, який сидів на стільці.

— Правда, дуже зручно? — спитав Шурупчик.

— Дивовижно, — підтвердив Гвинтик і почав озиратися, побоюючись, щоб ще щось не впало йому на голову.

— Техніка на грані фантастики! — хвалькувато сказав Шурупчик.

— Єдина незручність, що сидіти можна тільки біля стіни, — сказав Бублик.

— От я і думаю над тим, як його зробити, щоб стільці можна було пересувати, — відповів винахідник.

— А що як узяти та й зробити звичайні стільці? — сказав Шпунтик.

— Це хороша думка! Треба буде придумати простий звичайний стілець! — зрадів Шурупчик. — Адже все геніальне — просте. Ти, брат, видно, теж механік?

— Механік, — відповів Шпунтик. — Ми обоє механіки.

— То вам потрібен паяльник? — спитав Шурупчик.

Він натиснув ще одну кнопку, і приголомшені гості побачили, як гамак почав повільно опускатися. Він опускався до тих пір, поки Шурупчик, який лежав у ньому, не опинився на підлозі.

— Вилізаючи із звичайного гамака, ви можете зачепитись ногою за шнур, упасти й розбити собі носа, — сказав Шурупчик, підводячись з підлоги. — В моєму механізованому гамаку цю небезпеку, як бачите, повністю усунено. Ви спокійно опускаєтесь на підлогу і встаєте. А коли вам захочеться спати, ви лягаєте на підлогу, натискуєте кнопку, і гамак сам піднімає вас на необхідну висоту.

Шурупчик став ходити по кімнаті й натискувати різні кнопки, після чого відкидалися нові столи, стільці, полички, відчинялись дверці всіляких шафок і комірчинок. Зрештою він натиснув ще одну кнопку й провалився крізь підлогу.

— Ідіть сюди! — почувся за хвилину його голос знадвору.

Друзі вийшли у двір.

— Тут у мене гараж, — сказав Шурупчик, підводячи Гвинтика й Шпунтика до кам'яного сарая з широкими залізними дверима.

Він натиснув кнопку, і двері поповзли вгору, як завіса в театрі. За дверима стояла якась дивна багатоколісна машина.

— Це восьмиколісний паровий автомобіль з фісташковим охолодженням, — пояснив Шурупчик. — Чотири колеса в нього знизу й чотири зверху. Машина, певна річ, ходить на нижніх колесах, верхні колеса прироблено на той випадок, якщо машина перекинеться. Всі колеса машини поставлені під кутом, тобто похило, завдяки чому автомобіль може їздити не лише так, як усі автомобілі їздять, але й боком і навіть на спині, тобто зовсім догори ногами. Таким чином, унеможливлюються будь-які аварії.

Шурупчик заліз у машину, показав, як на ній їздити в усіх чотирьох положеннях, а потім пояснював далі:

— Замість звичайного бака, — сказав він, — у машині є котел для нагрівання газованої води. Пара, що виділяється при нагріванні води, збільшує тиснення на поршень, завдяки чому колеса крутяться швидше. Біля котла є банка для приготування фісташкового морозива, яким охолоджується циліндр. Морозиво від нагріву розтає, надходить по трубці в котел і змащує мотор. Машина має чотири швидкості: першу, другу, третю і четверту, а також задній і боковий хід. У задній частині машини є пристрій для прання білизни. Білизна переться під час руху на будь-якій швидкості. В спокійному стані, тобто на зупинках, машина рубає дрова, місить глину, робить цеглу, а також чистить картоплю.

Надивившись на цю хитромудру машину, друзі перейшли в майстерню Шурупчика, завалену різним мотлохом. Тут лежали старі поламані велосипеди і велосипедні частини, самокати й безліч усяких дерев'яних дзиг і вертушок. Шурупчик довго тинявся по майстерні, розшукуючи паяльник, але ніде його не знаходив. Перевернувши весь свій мотлох, він раптом ляснув себе долонею по лобі й сказав:

— Ах, я роззява! Я ж забув паяльник у Метикайла. Доведеться проїхатись до Метикайла за паяльником.

— Ну, нічого, на машині швидко доберемося, — сказав Бублик.

— А хто цей Метикайло? — запитав Гвинтик, коли наші друзі, попрощавшись, вийшли за ворота.

— Метикайло — письменник, — відповів Бублик.

— Та невже? — зрадів Шпунтик. — Дуже цікаво з ним познайомитись. Я ще ні разу не розмовляв з живим письменником.

— От ви і познайомитеся з ним. Теж у якійсь мірі цікава особа, — відповів Бублик, сідаючи в машину.

Розділ дев'ятнадцятий

В ГОСТЯХ У МЕТИКАЙЛА

Метикайло стояв біля відчиненого вікна свого кабінету і, склавши на грудях руки, замріяно дивився в далечінь. Волосся його було гладко зачесане назад, густі чорні брови, що зрослися на переніссі, були насуплені, і це надавало його обличчю глибокодумного виразу. Він навіть не ворухнувся, коли в кімнату ввійшло троє наших друзів. Бублик голосно привітався, представив Гвинтика й Шпунтика й сказав, що вони приїхали за паяльником, але Метикайло дивився у вікно з такою зосередженістю, немов старався спіймати за хвіст якусь надзвичайно хитру, розумну думку, що крутилася в нього в голові й ніяк не давалася в руки. Бублик ніяково знизав плечима і з посмішкою глянув на Гвинтика й Шпунтика, наче хотів промовити: «От бачите, казав я вам…»

Нарешті Метикайло, неначе спросоння, повернувся до гостей і, поважно розтягуючи слова, сказав м'яким, приємним голосом:

— Приві-іт, приві-іт! Прошу пробачення, мої друзі. Я, так би мовити, невидимо був відсутній, полинувши уявою в інші сфери… Метикайло, — відрекомендувався він і подав Гвинтикові руку.

Гвинтик потис йому м'якеньку, немов подушечка, руку й назвав себе.

— Метикайло, — повторив Метикайло оксамитовим голосом і плавним жестом простягнув руку Шпунтикові.