Стюарт Маля – хлопчик-мишеня - Уайт Элвин Брукс. Страница 10

— А ти натисни оту малесеньку кнопочку! — сказав пан Карей, показуючи на одну з кнопок на пульті управління. Стюарт її натиснув — автомобіль щез, мовби й не було його.

— А зараз натисни її знову, — сказав дантист — конструктор моделей.

— Як же мені її натиснути, коли я її не бачу? — розгубився Стюарт.

— Намацай!

Тож Стюарт і почав мацати, поки його палець опинився на кнопці. Начебто це була та сама кнопка, й крихітний хлопчик її натис. Почувся тихий деркий звук, і Стюарт відчув, як щось вислизнуло з-під його руки.

— Агей, обережніш! — загорлав доктор Карей. — Ти ж натис кнопку стартера! Вона втекла! Ось вона! Проскочила! Дала драла! Тепер вона погуляє по кімнаті — нам нізащо її не впіймати!

Він схопив Стюарта за шкірки й поставив на стіл, аби того не збила ошаліла втікачка — невидима автівка.

— Ой лишенько! Гope мені! — заголосив Стюарт, утямивши, що він накоїв.

Стюарт Маля – хлопчик-мишеня - i_038.png

Ситуація і справді склалася вельми прикра. Ні доктор Карей, ні Стюарт не бачили невидимого крихітного автомобіля, а він гасав туди-сюди по всій кімнаті, мов несамовитий, і знай буцався у різні речі. Спочатку хряснуло в районі каміна, і впав віник. Доктор Карей стрибнув туди, звідки долинув той жахливий звук. Але, хоч який медик був меткий, не встиг він накрити руками місце зіткнення, як торохнуло в іншому місці — тут перекинувся сміттєвий кошик. Доктор Карей стриб туди! А воно в іншому місці бах! Лікар стриб! А воно гах! Гасав конструктор моделей по кімнаті, стрибав-хапав — і нічого не міг упіймати. Ні, майже неможливо зловити невидиму модель швидкісного авто, хоч би який ти був умілий зубний лікар.

— Ой, ой! — тільки зойкав Стюарт, скачучи на стільниці. — Пробачте мені, докторе Карей! Ой, який жаль! Який жах!

— Дістань мені сачка! — крикнув лікар.

— Я не можу! — простогнав крихітний хлопчик. — Бо надто малий, щоб підняти сачка!

— А таки правда, — визнав доктор Карей. — Я й забув. Вибач, Стюарте.

— Незабаром вона й сама зупиниться, — сказав Стюарт, — бо вигорить весь гас.

— І це правда, — погодився лікар.

То вони обидва посідали й терпляче чекали, поки припиняться оті стуки-грюки по кімнаті. І таки дочекались. Тоді лікар став навкарачки й почав, навпомацки, шукати тут і там, аж поки нарешті знайшов машину. Вона спочивала в каміні, глибоко зарившись у попіл. Зубний лікар і конструктор за сумісництвом натис потрібну кнопку, й нарешті вони побачили автівку знову. Але яка ж вона була понівечена! Капот сплющений, фари потрощені, з радіатора крапотить, вітрове скло побите, задня права шина проколота, а жовта фарба майже вся була обдерта.

— Це ж суцільна руїна! — простогнав у відчаї лікар. — Стюарте, я сподіваюсь, що це тобі послужить уроком: ніколи не натискай ні на яку кнопку в машині, якщо не знаєш достеменно, що ти робиш.

Стюарт Маля – хлопчик-мишеня - i_039.png

— Авжеж, пане, — відгукнувся Стюарт із очима, повними сліз, а кожна та його сльозинка була ж менша за крапельку роси. Нещасливий видався у нього цей ранок! Хлоп'я-мишеня вже затужило за домівкою. Воно було певне, що більш ніколи в житті не побачить пташечки Марґало.

Розділ 12

Як Стюарт учителював

Стюарт Маля – хлопчик-мишеня - i_040.png

Поки доктор Карей лагодив свою крихітну машину, Стюарт пішов на закупи. Бо надумав, що для тривалої автоподорожі йому знадобиться відповідний одяг. То й подався до лялькової крамниці, де продавалися речі якраз на нього. І повністю вкомплектувався, забезпечивши себе всім новеньким: багажем, костюмами, сорочками та всякими аксесуарами. Він усе оплатив і дуже ощасливився своїми обновками. А заночував у лікаревому помешканні.

Наступного ранку Стюарт устав раненько, щоб вирушити, поки ще не роз'їздився транспорт. Авжеж, це була чудова ідея: виїхати набагато раніше ранкової години пік. Проїхав через Центральний парк до Сто десятої вулиці, потім перебрався на Вестсайдську магістраль і подався на північ, до дороги Со-Міл-Рівер-Парквей. Машина котилася ідеально. Щоправда, люди таки витріщалися здивовано на крихітного водія у крихітній автівці, але Стюартові було це байдуже. Він тільки дуже старався не зачепити тієї капосної кнопки, через яку напередодні скоїлося таке лихо. Навіть зарікся: «Ніколи більше не користуватимуся тією кнопкою!»

Саме сходило сонце, коли Стюарт побачив чоловіка, що сидів зажурений край дороги. Він під'їхав ближче, зупинився й виткнув голову у віконце.

— Ви чимось занепокоєні, правда? — запитав Стюарт.

— Саме так, — відповів чоловік сумним голосом.

— Чи міг би я вам якось допомогти? — приязно запропонував мишоподібний хлопчик.

Чоловік похитав головою.

— Тут таке становище, що нічим і зарадити, — сказав він. — Бачиш, я керую всіма школами в цьому місті.

— І що ж у цьому нерозв'язного? — здивувався Стюарт. — Тяжка це робота, але ж якось можна тягти.

— Бачиш, — провадив начальник над школами, — на мене всякчас навалюються нерозв'язні проблеми. От і сьогодні захворіла одна з моїх учительок. Панна Ґандерсон її звати. А вона ж веде школу номер сім. Маю знайти якогось іншого вчителя їй на підміну, але так і не знайшов нікого.

— А що таке з нею? — поцікавився Стюарт.

— Точно й не знаю. Лікар говорить щось про каміння в нирках, — відповів начальник над школами.

— І ви справді не можете замінити її кимось іншим? — допитувався Стюарт.

— Ото ж бо й воно, що не можу. Ніхто в цьому місті нічого не знає. Немає запасних учителів напохваті, нічого немає. А за годину має початися перший урок.

— Я охоче підміню панну Ґандерсон на сьогодні, якщо ви не заперечуєте, — люб'язно запропонував Стюарт.

Начальник над школами підвів голову:

— Справді?

— Звісно! — запалився мишоподібний хлопчик. — Я залюбки!

Він відчинив дверцята своєї крихітної автівки й ступив на дорогу. Обійшовши машину, відчинив багажник і дістав звідтіля свою валізу.

— Якщо вже мені випадає повчителювати у школі, то мушу скинути ці комбінезони й одягнути щось більш підхоже, — сказав він.

Тож Стюарт зайшов у кущики й за хвильку повернувся в оновленому вигляді: костюмчик у крапочку, смугасті штанці, краватка-метелик, окуляри на носі. А скинуту одежу запхнув до валізи.

— А як ви, зумієте тримати дисципліну? — занепокоївся начальник шкіл.

— Ще й як зумію! — запевнив Стюарт. — Я постараюсь зацікавити дітей самим навчальним процесом, а дисципліна прикладеться. Не турбуйтесь за мене!

— Дякую вам! — сказав повеселілий чиновник і потис Стюартові руку.

О восьмій сорок п'ять учні зібралися у школі номер сім. Не побачивши панни Ґандерсон та ще прочувши, що замість їхньої вчительки до них прийде хтось інший, діти були в захваті.

— Замінять! її замінять! — пішло пошептом із вуха у вухо. — Хтось прийде їй на підміну!

Ця звістка швидко обійшла всіх, і за якусь хвильку всі в класі знали, що бодай на день відпочинуть від панни Ґандерсон. А ще ж це так чудово, що їх трохи повчить інший учитель, якого досі ніхто і в вічі не бачив!

Стюарт прибув до школи рівно о дев'ятій. Хвацько припаркував машину біля дверей школи, сміливо зайшов до класу, побачив дерев'яний ярд, [9] притулений до стола панни Ґандерсон, і легко видерся по ньому на стільницю. Там він знайшов чорнильницю, указку, декілька ручок та олівців, слоїк чорнила, дрібку крейди, дзвоник, дві пришпильки й невисокий стосик підручників. Спритно видершись на книжковий стосик, Стюарт стрибнув на дзвінкову кнопку. Його ваги якраз вистачило, щоб дзвоник продзеленчав. Тоді крихітний учитель зісковзнув на стільницю, підійшов до її краю і гукнув:

— Прошу уваги!

Стюарт Маля – хлопчик-мишеня - i_041.png

Хлопчики й дівчатка скупчилися довкола вчительського стола, аби краще роздивитися, хто ж це прийшов підмінити їхню вчительку. Всі забалакали одночасно — і начебто всі дуже зраділи. Дівчатка захихотіли, хлопчики засміялись. Очі їхні засяяли: як чудово побачити отакого малесенького симпатичного вчительочка, та ще й так бездоганно вбраного!

вернуться

9

Ярд — лінійка завдовжки з ярд (близько 91,4 см).