Сто пригод Барвінка та Ромашки - Чалий Богдан. Страница 19
Мед — не їжа.
Мед — це ліки
Для недужого й каліки.
Довголіття для дідів.
Той, хто любить землю милу.
На меду здобуде силу.
Мов казковий Вернидуб.—
Так заслухався Барвінок,
Аж вогонь з очей-жаринок.
Аж смикнув себе за чуб!
— Звідкіля ж ця сила. Матко?
— Від землі, моє курчатко!
Від роботи сотень бджіл!
Той, хто щастя хоче мати.
Не шкодує для громади
Ані розуму, ні жил!
В давнину, малята, бджоли
Не роїлися ніколи.
Кожен мав свою нору.
Восени і взимку — холод.
Навесні — жорстокий голод
Мордували дітвору.
Підказало горе бджолам
Злидні бити спільним колом.
Подружитися з людьми.
Дружим чесно, дружим здавна.
Вулик нині — сила славна,
В колективі — дужі ми!
Ну, Барвіночку, спасибі,
Жде робота у садибі,
Прощавай, не забувай!
Зарясніє плодом осінь —
Знов до вулика запросим
На медовий коровай!
Обнялись...
При вході варта
Подала зелену кварту
Чарівної рідини.
— Пий, Ромашко! Пий, Барвінку! —
Попили — наполовинку
Знову збільшились вони.
VII
Поки мчать малята далі
Крізь весняні тьмяні далі.
Чорні сили теж не сплять.
Є понурий ліс — Комора,
В темнім царстві Мухомора
Аж кипить ворожа рать!
Мухомор в червоній свиті
Очі звів несамовиті.
Заломивши капелюх.
Подивився вліво, вправо.
Підстрибнув і свиснув браво.
Налякав сестер-синюх.
Грізний цар усіх поганок
Вийшов з терема на ганок
Привітать свої полки.
З ним і почет, і цариця,—
Повнотіла Печериця,
Поглядає з-під руки.
Залунало: «Слава! Слава!»
Аж зірвалась з гілки гава.
Мухомор на мить оглух.
— Слава! Слава Мухомору! —
Посміхнувся цар і вгору
Підійняв свій капелюх.
Стрепенулась Печериця,
Занявчала, наче киця,
Продуділа звисока;
— Мухоморе! Мухоморе!
Нас ніхто не переборе!
Подивись, які війська!
По болоту, по галяві
Бур’яни гарцюють браві
На комахах і жуках.
Транспарант над першим взводом:
«Смерть садам! Війна — городам!
З Мухомором — у віках!»
Клишоногі командири
Одяглись в нові мундири.
З палашем завмер Вівсюг.
Ось Буркун, полковник бравий,
І Гострець, що прагне слави,
І Пирій, будячий друг.
Свинорий аж синій з люті.
Поряд — Грицики надуті
І Петрові Батоги.
— Яснозорий Мухоморе!
Наша сила — наче море!
Всіх Барвінків — до ноги!
Оточила царський ганок
Чорна гвардія поганок.
Раптом — що це?
Ледь живу,
У смугастих макінтошах,
Кажани несуть на ношах
Царську родичку — Сову!
Цар підвів ЇЇ за крила:
Що з тобою, тітко мила?
Чом зігнулася в дугу?
Та не будь я твій племінник!
— Відлупив мене... Барвінок!
Помираю! Пу-гу-гу!
Цар надувся. Печериця
Загарчала, мов тигриця.
Знов загойкала Сова;
— Згідно вашого наказу
Хтіла вбити їх відразу,
І сьогодні... ледь жива...
— Смерть Барвінкові й Ромашці! —
Поженем в одній упряжці! —
Загриміло навкруги.
Заволав Буркун: — За грати!
— Ні! На голову скарати! — Засичали Батоги.
Цар гукнув: — Сову — в карету!
І женіть до лазарету!
Бур’яни, рівняй ряди!
Що це в світі за порядки?
Знов сміятимуться грядки.
Розцвітатимуть сади!
Бур’яни гукнули хором:
— Уперед, за Мухомором!
Вмить оточимо село,
Корінці самі підкусим,
А на листя пустим гусінь,
Щоб і маку не зросло!
Мухомор гукнув;
— Увага! Ваша вірність і відвага
Нам, поганцям, до смаку.
Та лишім поспішність козам,
В боротьбі потрібен розум,
Їх не візьмеш нашвидку!
Лізьте поки що в розвідку,
Нерозквітлу нищіть квітку,
І стебло, і цвіт ланів.
Всі ростуть — і ви ростіте!
Бережіть буяння сите
Не для них — для бур’янів!
От коли подам команду.
Під штандар гукну всю банду.
Сам візьмуся за меча,—
Дружно рушимо до штурму.
Закопаєм в землю сурму,
Закатуєм сурмача!
Пам’ятаєте, босота.
Як розбив царя Осота
Ненависний цей малюк?
От не вийшло і з Совою...
Цей хлопчисько — з головою,—
Не настачишся шаблюк!
Слухай мій наказ, піхото!
Нам поглянути охота,
Як із муштрою діла.
Кроком руш! Не гни коліна!
Струнко! Що за дисципліна!
Партизанщина гнила!
Командири! Всі до мене!
Це не військо, щось зелене!
Як вчите? Не те! Не те!
Перестріне вас Барвінок,
У великий зв’яже віник
І підлогу підмете!
Ваша армія бездарна.
Бо немає командарма.
Всяк хитрує, ловить гав.
Генерал потрібен бравий.
Щоб підніс військові вправи.
Щоб карав і вимагав!
Раптом каже Печериця:
— Розбишаки, поборіться.
Киньтесь тут, біля вікна!
Переможцю, хто за шию
Візьме всіх,— мундир пошию
З генеральського сукна!
Не чекаючи наказу,
Свинорий схопив відразу
Буркуна за петельки.
Сплівсь Вівсюг із Батогами,
Б’ються Грицики ногами,
А Толобан — в кулаки!
М’язи в кожного заграли.
Дружно лізуть в генерали.
Аж тріщать масні чуби.
Мухомор упрів від сміху:
— Ой, спасибі вам за втіху!
Ну, хлоп’ята! Ну й дуби!
Реготалися Синюхи,
Наче впились варенухи.
Печерицю корчив сміх.
Свинорий підняв гармидер.
Хтось у нього вуса видер.
Кожен дихав, наче міх.
Та зненацька, дивне діло.
Щось в посадках засопіло.
Мухомор напружив нюх
І скривився;— Пахне круто!
Добрий дух, немов отрута!
Аж занудило Синюх.
Щось кошлате рачки лізе.
Мов ліхтарик, око сизе.
Геть подертий кожушок.
Вітерець гойда чуприну,
Аж пригнув бридку тварину
Більший вчетверо мішок.
Мухомор гукнув: — Тхоряко,
Не вдавай із себе рака!
Любий брате, звідкіля?
Закордонні чув я вісті.
Ніби маєш тисяч двісті
Від Бамбука, короля!
Тхір підняв угору лапки.
Без штанів він був, без шапки,
Простогнав: — Здаюсь в полон! —
Усміхнулась Печериця:
— Не жартуй, заморська птице!
Де банани, де нейлон?
Де смарагди і сапфіри?
Чи привіз ти сувеніри
З тих країв, де вічний рай? —
Тхір підліз до Печериці: