Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий - Оксеник Сергій. Страница 1

Сергій Оксеник

Лісом, небом, водою

Книга 1

Лисий

1. Один у лісі не воїн

Напад їдючих жаб

Одна гілка хиталася. В цьому була причина. Саме це зупинило Лисого. Вітру не було. Якби перед цим з куща злетіла пташка, Лисий неодмінно побачив би її. Але ні пташки, ні навіть равлика на гілці не було. Просто тиха галявина з одиноким кущем — не посередині, а ближче до протилежного краю. Тихо. І лиш один пагін хитається. Ніби привітно помахує.

Виходити на галявину завжди небезпечно. Минулої осені саме так загинув Довгоногий. Мабуть, йому здалося, що галявина цілком мирна. Він тоді звівся на свої височенні ноги й ступив на відкритий простір. Лисий не встиг його зупинити. Якби Довгоногий був молодший за нього або хоча б одноліток, Лисий зупинив би, але він на мить завагався, і тієї миті вистачило, щоб на його супутника налетіли саранці…

Тут саранців бути не може. Вони люблять глицю. А на цій галявині росте висока хвиляста трава. Тут взагалі немає нічого небезпечного. Тільки цей кущ злегка помахує гілкою. Кущ не густий, добре видно, що за ним ніхто не ховається. Він схожий на розслаблену ледачу дитину, що сидить на пеньку й мимохіть махає опущеною рукою — без ніякої мети, просто собі махає.

Про живі кущі Лисий ніколи не чув. Якби вони існували, він би напевне знав про це — він уже дванадцять років живе в цьому лісі. Щоправда, так далеко від дому йому ще не доводилося заходити. Може, тут таке буває? Може, гілку хитає щось невидиме? Старий Інженер казав, що невидимих істот бути не може, бо тоді б вони неодмінно були сліпими. Але ж сліпі істоти бувають!

Причаївшись за крученим сосновим стовбуром, Лисий невідривно дивився на гілку. Від одразу помітив, що вона прискорила рух, почала навіть нервово вигинатися, ніби скручуючись у пружину і знову розпрямляючись. Від неї відділився нижній листок і пружно зіскочив додолу. Коли він звівся на гострі краєчки й почав надиматися, Лисий упізнав його: їдюча жаба. То от, виходить, звідки вони беруться! Лисий відчув аж якесь задоволення: по-перше, небезпека стала зрозумілою, по-друге, він усвідомив, що першим побачив народження їдючої жаби.

Але тішитися ніколи. Від гілки відірвався другий листок, а рухи її стали ще швидшими. Дванадцять. Лисий миттю порахував, скільки ще потвор може зіскочити з гілки. Дванадцять — це багато. Лисий знав, що зможе їх перемогти, якщо першим кинеться на тих, які вже відділилися від куща. Але робити це поблизу материнки не можна. Так він відчув, а своїм відчуттям звик довіряти.

Він побіг геть від галявини й почув за собою знайомі звуки: «плям, плям». Потім за першою жабою рушила друга: «Плям-плям, плям-плям».

Жаби були ще молоді, тому Лисому вдалося відірватися від них. Це, звичайно, не надовго, скоро вони наздоженуть його, якщо…

Ще не придумавши навіщо, Лисий різко повернув праворуч і побіг по колу, огинаючи галявину. Плямкання за спиною завмерло. Їдючі жаби розверталися. А розвертаються вони повільно. І стрибати вбік не вміють. На щастя. Але з правого боку, від галявини почулося нове плямкання, і Лисий швидко збагнув, що одна з жаб скаче йому навперейми.

Це добре. Треба тільки розрахувати. Плямкання за спиною відновилося. І почулося ще одне — справа попереду. Їдючі жаби йшли тепер віялом від галявини, навперейми Лисому. Але то нічого. Він знав, що робити. Головне — не зупинятися, бо жаба приземляється з плямканням, а стрибає беззвучно. Коли ти її почуєш, то вже на собі…

Лисий почув плямкання за повзучим деревом перед собою. Він ніби бачив, як їдюча жаба розпласталася перед стрибком, чекаючи, коли він вибіжить з-за дерева. Плямкання за спиною наближалося.

Лисий різко звернув праворуч, оббігаючи дерево, зліва встиг помітити розпластану жабу зі здивовано задраним догори оком — так швидко розвернутися вона не могла.

Жаби, що стрибали слідом за ним, також розосередилися і йшли в лінію — тікати можна тільки вперед. А попереду також чулося ритмічне плямкання… «Скільки ж часу я вже втратив?..» — недоречно подумав Лисий.

«Не поспішай, — наставляв його старий Інженер, виряджаючи в дорогу, — будь обережний. Ти наша остання надія. Якщо не дійдеш — нам усім кінець. Сам знаєш. Але й не гай часу. Лік уже йде не на дні, а на години. І пам'ятай: один день твоєї мандрівки — одне людське життя».

Інженер розумів, що можна цього й не говорити. Лисий знав ціну своєму походу. Але він не перебивав, бо, по-перше, перебивати Інженера не дозволено нікому, а по-друге, Лисий відчував тоді гордість: Інженер звертався до нього сумним втомленим голосом — а так він розмовляв тільки з дорослими. Він не сказав, що ніхто з дорослих не зможе дістатися до Руїни. Але вибрав саме його, Лисого, дванадцятилітнього хлопця — не найдужчого й не найспритнішого серед однолітків…

Попереду вигулькнув мертвий пеньок, за яким причаїлася жаба. Вона щойно перестрибнула через чіпкий терновий кущ, який клубочився впритул до пенька, і знала, що Лисому через цей кущ не перескочити. Йому була одна дорога: оббігати пеньок зліва, і вона приготувалася до вирішального стрибка. Часу на роздуми хлопець не мав. Він щосили відштовхнувся й полетів просто над пнем, над жабою, ризикуючи приземлитися на неї або за лікоть від неї — і тоді жаба своїм клейким язиком вистрілить йому в ногу і з розмаху вліпиться в литку всім своїм жаб'ячим тілом, встромить у нього десятки тоненьких зелених мацачків і через них миттю переллється в його кров і м'язи…

Але стрибок був справді потужний. Цю перешкоду Лисий також подолав. Втім, що робити далі, він уже не дуже уявляв. Вдруге обдурити жаб на протиході чи перескочити через них не вдасться — вони ці маневри вже вивчили й повідомили про них одна одній. Як саме вони розмовляють, Лисий не знав, не чув, але те, як злагоджено вони його заганяли, свідчило, що жаби спілкуються навіть на великій відстані.

Йому, власне, більше нікуди бігти. Ззаду йшла суцільна лава загоничів, попереду дружно плямкали їхні родичі. До того ж, схоже, його вже ліворуч обходили.

І тоді Лисий зробив те, чого робити аж ніяк не можна. Він навіть обдумати це рішення не мав часу. Вихопивши з-за спини шаблю, він різко рвонув праворуч — на зловорожу галявину, швидше навмання, аніж прицільно, змахнув шаблею в повітрі, вперше в житті переконавшись, що можна розрубати їдючу жабу на льоту, вискочив на вільний простір і прямо перед собою побачив голодне око, що наближалося з неймовірною швидкістю. Але тут Лисий об щось спіткнувся, і це врятувало йому життя. Він сторчголов покотився по траві, а над ним ображено пролетіла маленька зелена звірючка. Знову ж таки не роздумуючи, ще не звівшись на ноги, Лисий змахнув шаблею і під самий корінь зрубав кущ, який ще так недавно привітно махав йому однією гілочкою. Зараз пагони майже всі були безлисті. Тільки на одному з них тремтіло три листочки, а четвертий щойно зіскочив на землю, сидів за півкроки від обличчя хлопчика. Жаба роззявила пащу, в якій жовтів клейкий кінчик язика. Підвестися чи бодай змахнути шаблею вже часу не було.

Лисий різко опустив голову, сподіваючись, що капелюх хоч на мить захистить голову, і почув тоненький свист. Тут же щось вдарило і хлюпнуло поруч із ним.

Хлопець розплющив очі й знову побачив перед собою їдючу жабу. Але тепер вона була сплющена й безпомічна, пришита до землі короткою стрілою з червоним оперенням.

Лисий роззирнувся. Жодного сліду того, хто міг би випустити стрілу, він не помітив. Зате помітив на відстані трьох кроків від себе ще одну зелену жабу, і поведінка цієї жаби вразила його чи не більше, ніж несподіваний порятунок.

Звиваючись, із тіла жаби випручувалися зелені черви й методично занурювалися в землю. Жаба проростала, пускаючи коріння.