Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна. Страница 33

- Будьте живi i здоровi! - не витерпiв вiн i привiтався перший.

Та вiдповiдi не дочекався. Пiнгвiни були зовсiм поряд, зблизька вони були ще поважнiшi й сердитiшi. Може, вони образилися, що вiн не досить шанобливо привiтався з ними, подумав Твiнас i знову вигукнув:

- О справжнi iмператорськi пiнгвiни! Приймiть скромне вiтання вiд вашого iграшкового брата!

Знову нiхто не вiдповiв. Пiнгвiни були не далi як за метр, iшли стiною, не вiдокремлюючись один вiд одного, немов збиралися затоптати свого iграшкового родича. Злякавшись, Твiнас почав вiдступати назад, а вони усе йшли i йшли просто на нього.

- Брати, - прогув Твiнас, - зупинiться!.. Ви ж мене затопчете!

Але що ж це таке? Пiнгвiни iшли й пройшли - немов були зiтканi з повiтря! Нiчого не розумiючи, Твiнас сiв, i в цей час крiзь нього пройшов маленький пiнгвiнчик, який був вiдстав.

"Може, - подумав Твiнас, - коли я падав, то став безтiлесним, може, я сам iз повiтря, як душа?.. Зараз перевiримо". I вiн голiвкою люльки так стукнув себе по животу, що аж скрикнув вiд болю.

"Нi, я такий, як i завжди, - сказав Твiнас до себе. - Але я все одно нiчого не розумiю. Самi головоломки!.. Так чи iнакше, боятися менi нiчого!"

Вияснивши цю важливу правду, вiн хутко встав i покульгав за iмператорськими пiнгвiнами. Вже був кiлькох iз них випередив i навiть крилом зачепив одного, а той навiть не поворухнувся, лише раптом як закудкудакають кури! Як заклацає чорногуз!.. А потiм пролунала органна музика, загули дзвони, засурмили фанфари...

"Хай йому лихо!" - промимрив остовпiлий Твiнас.

Сонце каменем шубовснуло в океан, океан почав зменшуватись до сажалки, а сам айсберг почав трiскатися.

Зовсiм очманiлий, товстий сищик ледве встиг засунути в тапку свою люльку i, допомагаючи собi крильцями, поквапився вiдiйти вiд трiщини в айсбергу, яка загрозливо збiльшувалась.

Iз одного айсберга стало два, мiж ними чорнiла безодня. Твiнас усiма чотирма подерся вгору, та нещасна тапка знову пiдвела його - пiдковзнулася, i вiн з неймовiрною швидкiстю посунувся на спинi вниз i впав з айсберга в безодню...

Твiнас вiдчув, що вiн стоїть на тому самому сiрому лузi i коло нього бiлiє на землi рукавичка. Товстун схопив її i втупив очицi вдалину: а якщо "Срiбна шишка" вже полетiла? Хто ж знає, скiльки часу вiн пробув у країнi айсбергiв, - може, цiлу вiчнiсть?

Наче камiнь у нього з душi спав: удалинi так само срiблилась верхiвка корабля, вiдгадана загадка кубика. А як Твiнас пройшов ще трохи, то побачив, що з розчинених дверцят корабля звисає тоненька ручка. I чому це так, що йому зовсiм не сумно повертатися назад? Що анiтрiшечки йому не шкода покинутих дрейфуючих айсбергiв i iмператорських своїх братiв? Твiнас навiть радий, що країна його мрiй луснула, нiби мильна бульбашка, i вiн знову займе своє крiсло в "Срiбнiй шишцi". Хай йому сто лих, ще одна головоломка, а голова i так запаморочена!

У ПАЩI РОБОТА

Довгий шланг-щупальце цiлився на Кадриля, який тримав у лапi останню ручку, не встигнувши надiти її на стержень. Спiйманий на гарячому, вiн усе ще стояв, нiби соляний стовп чи кролик, загiпнотизований удавом, який от-от його проковтне... У Кадриля вилетiло з голови заповiтне слово, i вiн прийшов до тями лише тодi, коли шипучий насос вирвав у нього з лап ручку. Ручка пролетiла в повiтрi й зникла в широкiй горловинi шланга, наче її й не було. Кадриль безпорадно оглядiвся навколо себе, шукаючи допомоги. Та все, що вiн побачив, було далеко, ближче сидiла Легарiя, i очi у неї були такi великi, як покришки для горшкiв. Вона, мабуть, здалека побачивши червоне свiтло й робота, оглянулася, щоб подивиться з безпечної вiдстанi, чим усе закiнчиться для Кадриля i, найважливiше, що станеться з її сумкою.

- Рятуй! - закричав їй Кадриль, i двi покришки вмить зникли, наче у воду булькнули.

Кадриль, якого втягував потiк повiтря, невблаганно наближався до робота. Зайчик усiма чотирма намагався чинити опiр повiтряному потоку, але з того нiчого не вийшло, тiльки, махаючи лапами, вiн зачепив за кишеньку, i шпилька розстебнулась. "Уколоти, - пригадав вiн слова сторожа, - треба вколоти!" Кадриль гарячково висмикнув шпильку, i, коли роззявлена паща насоса опинилась перед самим його носом, зайчик вiстрям проколов м'який бiк щупальця...

Гул миттю ущух, потiк повiтря урвався, шланг-щупальце безсило повис, лампочки-очi погасли, i робот-страховисько вивернувся набiк.

- Ось тобi! Щоб знав! Ось, ось! - ще кiлька разiв уколов його в щупальце одновухий смiливець.

"Я контакт... контакт перервав!" - промайнула думка, i Кадриль кинувся навтiки. Майже летiв над лiнiєю, стискуючи в лапi шпильку, i безупинно повторював:

- Контакт... Контакт... Сам... Сам... Сам... Перервав... Я!

КИТИЧЦI ЗНОВУ ПРИЙШЛО В ГОЛОВУ

Бiля "Срiбної шишки" все ще морочився пiлот Менес, марно стараючись без схiдцiв дiстатися до дверцят, де так i лежала непритомна Ейнора. I сам пiлот мав вигляд добряче потерпiлого: коли вiн падав, у нього увiгнувся шолом i трiснуло друге скельце окулярiв. Стиснувши руку в рукавичцi, постукав у стiну корабля, погукав, свиснув - але нiщо не вивело Ейнору з глибокої непритомностi.

Бiльше нiчого не придумавши (мабуть, i не мiг придумати), пiлот побачив Китичка - сiв на сiрий морiг. Час минав дуже повiльно. Китичка, турбуючись, що буде з Ейнорою, не менше непокоївся й за Кадриля i все повертав очi туди, де знову мав виткнутись кiнчик вуха його друга.

А з другого боку до них наближався Твiнас. Вiн шкутильгав бiльше, нiж будь-коли, розкривав i закривав дзьоба, неначе розмовляв сам з собою, i тягнув за собою довгу бiлу рукавичку - саме таку, яку носила Ейнора! Нi, цей товстун, що звихнувся з розуму, навiть оддалiк не був схожий на мудрого сищика, який бачить усiх наскрiзь i нiколи не розгублюється.

Китичка, коли його побачив таким, вiд подиву аж став на обпеченi лапи:

- Твiнасе, що трапилося?

- Що? Трапилося? - невлад промимрив сищик. - Ах так-так... трапилося... Але хай собi.

- Як у вас опинилась ця рiч? - поцiкавився пiлот.

Твiнас пiдняв крило зi звислою рукавичкою i так здивувався, коли її побачив, що ледве не впав.

- Ця рiч? - повторив Твiнас. - Ах так, так... Ця. Хай собi.

- Я вас питаю, де ви її узяли? - повторив пiлот.

- Узяв... гм... ах узяв... - Сищик вийняв люльку, кiлька разiв попихтiв нею i спохопився, що наплiв дурниць. - Я побував в одному мiсцi, й у мене закрутилася голова, - виправдувався вiн. - Що трапилося з Ейнорою?

- Ти не знаєш? - здивувався песик. - Ейнора вдарилась головою об стiну i лежить непритомна, а ми не придумаєм, як залiзти в корабель... Вухо!

На сiрiй лiнiї обрiю виткнулась риска - вухо Кадриля. Зайчик так мчав, наче за ним гончаки гналися.

Ще на бiгу Кадриль збирався випалити все про робота, як зустрiв його крик Китички:

- Кадрилю, друже... треба спасати Ейнору!.. Ейнора знепритомнiла, а ми не можемо до неї дiстатись... швидше!..

- Але яка страшна пригода зi мною трапилась! - був уже почав зайчик.

- З усiма трапились пригоди, - вiдрубав Твiнас, - а зараз треба спасати Ейнору.

Товстун, видно, був страх занепокоєний, його очицi усе спинялись на ручцi Ейнори.

- Вперед! - пiдскочив угору на всiх вiтрилах Кадриль. - Може, у кого є довга тичка? Я, розiгнавшись, миттю долетiв би до Ейнори.

Тички, звичайно, нi в кого не було.

- Може, принести велику лампу, поставити - i тодi можна буде залiзти, - знову збуджено запропонував Кадриль, та, щось страшне пригадавши, увесь затрясся: - Нi, нi, може знову напасти. Коли б ви знали, яка страшна пригода...

- Про страшнi пригоди давай пiзнiше, - знову перегув його Твiнас. - Ми повиннi вiдгадати головоломку, як досягти дверей корабля!

Всi четверо задрали голови й дивилися на високий порiг. Твiнас безнадiйно смоктав люльку, Кадриль застiбав таємну кишеньку - адже всю дорогу таємне мiсце було розхристане, пiлот рукою потирав вдавлену мiсцину на шоломi - мабуть, у нього болiла голова, а Китичка повертав свiй облiплений пластиром писок то до одного, то до другого, збираючись щось сказати, але не смiючи.