Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна. Страница 39

- Це... знущання... надi мною... я... протестую... - простогнала Легарiя i знову заридала, витираючи краєм накидки сльози.

Кадриль вiдстебнув планшетку, поторкав схему, витяг записну книжечку й олiвця, прикрiпив їх до столика, старанно застебнув планшетку, поправив шапку i оглядiв пасажирiв. Китичка дивився на нього i очей не зводив, вiї у Ейнори тривожно тремтiли, а личко горiло вiд нетерпiння: вона чекала вiстей iз кабiни пiлота. Люлька Твiнаса знову була прилипла до стелi - лише порожнiй дзьоб вiд здивування був роззявлений. А Легарiя все схлипувала, все плакала.

Кадриль хотiв подзвонити в дзвiночок, щоб вона вгамувалась, та посоромився.

- Прошу уваги, - заговорив вiн до пасажирiв. - Є важлива i не дуже хороша новина.

- Яка новина? Кажи швидше! - пiдганяв Китичка.

Всi мандрiвники занепокоїлись.

- Поспiшати теж нема чого, - попередив колишнiй гарячка. - Ми повиннi гуртом порадитися,, що нам робити далi. - Тут вiн не витримав, щоб трохи не прихвастнути: - Пiлот Менес пропонував менi одному вирiшити, але я хочу знати думку всiх.

- Дуже правильно! - пiдтримала Ейнора.

- Ось який мiй друг! - засяяв вiд гордостi Китичка.

Ображена Легарiя захлипала на все горло, i командир змушений був задзвонити дзвiночком:

- Попрошу тишi!

Вiн терпляче почекав, поки всi заспокоїлися, i заговорив далi:

- Ви вже знаєте, що метеорит збив наш корабель з путi. А тепер вiн i зовсiм згубив... загубив... - Кадриль хвилю подумав i згадав: ...орiєнтир.

- Але я не знаю, що воно за орiєнтир, - наївно зiзнався Китичка. Поясни менi, друже.

- Орiєнтир - це... це... такий знак, який показує путь, - насилу знайшов вiдповiдь командир, трохи незадоволений, що песик задав йому таке важке запитання.

- Тодi виходить, - не вгамовувався Китичка, - що значок випав iз корабля i тому ми його згубили, правда?

Кадриль аж упрiв i зсунув з лоба шапку. Ну й Китичка! Через свою нетямучiсть зробить дурнем iншого!

- Не зовсiм так, - вiдповiв командир. - Згубити орiєнтир - це значить... значить...

Несподiвано йому прийшла допомога.

- Китичко, - вiднявши вiд очей мокру накидку, втрутилася Легарiя, який ти нетямущий! Якщо було б сказано "згубили шлях", то ти знову запитав би, чи шлях не випав iз корабля, як носовичок з кишенi...

Китичка, наче йому хто дав по писку, ледве не полiз пiд крiсло, а командир поволi пояснював далi:

- Не маючи орiєнтира, пiлот летить наослiп, i може статися так, що ми не лише нiколи не долетимо до Тандадрики, але й загинемо. Тому ми повиннi вирiшити: чи летимо далi, чи повертаємось назад. Чекаю вашого офiцiйного рiшення.

- Оф... офiцiйного? Що воно таке? - знову мимохiть бовкнув Китичка.

На цей раз Кадриль розсердився не на жарт: цей Китичка просто непоправний! Задає i задає запитання... Та вiдповiсти треба було, i вiн знову замекав:

- Офiцiйне - це... це... ммм... таке рiшення, коли...

Допомога знову прийшла звiдти, звiдки командир найменше сподiвався.

- Справдi так, - сказала Легарiя, вже висушивши свої сльози, офiцiйне рiшення, коли всi прилюдно висловлюють свою думку.

Здивований Кадриль вдячно поглянув на колишню начальницю, яка так, без жодного користолюбства, простягла йому лапу допомоги.

- Отож кажiть свою думку. Пiлот чекає на остаточне рiшення. - Вiн узяв олiвця й розгорнув записну книжечку, хоча i сам не знав навiщо.

Час минав, але всi мовчали: може, мандрiвникiв налякав блокнот з олiвцем, а може, слова: "Офiцiйне рiшення". У командира упрiла потилиця, i, щоб заспокоїтися, вiн трохи вiдпив освiжаючого напою.

- Шановний командире, - почала Легарiя, - чи не буде нахабством, якщо я запропоную скористуватися вже випробуваним напрямком годинникової стрiлки?

- Нахабством не буде, - кивнув командир, i Легарiя сказала:

- За стрiлкою починає Ейнора.

Ейнора прикусила губу, щоб не вихопилося лихе слово на адресу жаби.

- Ейноро! - квапив командир i навiть стукнув олiвцем по столу.

- Пропоную. - сказала Ейнора, - нiколи не повертатися i летiти далi, хоч би що там було!

- Пiнгвiне Твiнас! - звернувся командир.

- Як на мене... я приєднуюся до думки Ейнори... - I, блиснувши очицями на Ейнору, яка м'яла в руцi рукавичку, додав: - Летимо далi.

- Мандрiвнику Китичко!

Слово "мандрiвник" iз уст друга вкололо песика, наче голкою, але вiн почував, що завдав клопоту командировi своїми нерозумними запитаннями, отож одразу вiдiзвався:

- Я пропоную...

Вже ладен був сказати "летiти далi", як в уявi постала заснiжена галявина в лiсi, затишне потрiскування вогнища, по-хазяйськи складений хмиз i велика тепла шапка, в якiй вони з Кадрилем - наче лелечата в гнiздi по-дружньому весело теревенять, смiються, погойдуються. Нiколи не було i хтозна, чи може бути краще десь, як там, серед бiлих наметiв снiгу, мiж високими таємничими соснами, бiля своєї ялинки, що краща, нiж на картинцi!.. А дзвiночок з крижаним сердечком, а пiр'їнка з синiм боком, а шалений їхнiй танок серед ночi!.. Як хороше вони дружили, як хитро придумали таємничу кишеньку, а вiн довiрив друговi вiршика про Кiкiлiса, який обсмалив дзьобика... А коробочка сiрникiв з гребiнчастим пiвником на нiй... Коробочка сiрникiв тiльки для того, щоб пiдпалити хмиз, а не всю чужу планету! Боже, боже, як їм обом було там хороше, i не пекла його страшна провина, i не було лютiшого звiра, нiж бульдог Гог... Ах, були б вони дочекалися, поки розтане снiг, були б обжилися в зеленiй гущавинi - як на однiй картинцi гномики, може, й хатку збудували б, ще гостиннiшу, нiж у їжака, з сердечками на вiконницях...

- Мандрiвнику Китичко, чекаємо вашого офiцiйного рiшення!

"Вашого рiшення"... - жалiбно зiтхнув Китичка. А там, бiля вогнища, Кадриль йому був сказав: "Щоб я бiльше не чув нiякого "ви"!

- Пропоную, - тихо промовив Китичка, - повернутися назад.

Командир вiд несподiванки аж олiвця випустив iз лапи, вiн сторч повис на ланцюжку. Оце тобi! Оце рiшення його друга! Це вже справжнє свинство!

- Це ваша остаточна думка? - зайчик суворо подивився на Китичку.

- Оста... остаточна, - заїкаючись, вимовив песик. - Пробачте, але я... я не можу не хотiти повернутися назад... я нiчого не можу з собою зробити, щоб не хотiти повернутися назад, Кадрилю, бо менi прийшло в голову...

- Попрошу... вiрнiше, наказую залишити своє "прийшло в голову" при собi, - холодно обiрвав його командир i повернувся до Легарiї: - Ваша думка?

- Я, звичайно, пропоную дивитися тверезо, - негайно вiдповiла жаба. Ризикувати - не грати. Ситуацiя занадто загрозлива, холодний розум велить повернутися назад. Але, якщо командир накаже летiти вперед, я обидвi лапи пiдiймаю за його думку, бо вона найсправедливiша i найпередбачливiша.

- Пiдлабузниця! - презирливо кинула Ейнора.

- А менi на зауваження Шарпачки наплювати! - вiдрубала жаба.

- Ви... - хотiла скочити Ейнора, але, прив'язана поясом, залишилася на мiсцi, болiсно стиснувши губи.

I тут голос, незнайомий голос, пошепки, але виразно вимовив:

- Зелена груба шкура!

- Хто це сказав? - зашкварчала жаба. - Я не подарую! Я вимагатиму сатисфакцiї!

- Дзень, дзень, дзень! - пустив у роботу дзвiночка командир. - Тишi! До порядку! Кiнчайте... дискусiї!

Вiн i сам не мiг дотямитись, як йому спало на думку таке доречне слово. Всi одразу вмовкли.

- Тепер моя черга сказати свою думку, - сказав командир. - Я сам пропоную летiти далi. Все. Тепер порахуємо голоси... Твiнас, Ейнора, Легарiя... Мiй голос... За. Проти - Китичка.

- Чотири за, один проти, - пiдсумувала Легарiя.

"Один проти", тобто Китичка, вiдчув себе зовсiм незатишно. "Я справжнiй егоїст, - був прикро вражений песик. - Я думав лише про себе, а не думав про iнших. Недаром друг сердиться на мене".

В цей час командир устиг одстебнути захисний пояс i залишити пост, щоб зайти в кабiну пiлота i повiдомити про офiцiйне рiшення мандрiвникiв: летiти далi, летiти, що б там не було, вперед i лише вперед! А коли вiн повернувся назад iз кабiни пiлота, мiг смiло йти по пiдлозi: "Срiбна шишка" сiла на попутну планету. Видно, щоб знову поповнити запас того нещасного кисню чи наново залатати дiрку, яку вибив метеорит...