Дівчинка з Землі - Булычев Кир. Страница 32

Було прохолодно, й Аліса вдягла жовтий пухнастий комбінезон. Певно, зібралася кудись далеко. Але найдивніше — перед нею по траві гордо простував говорун. Він був прив’язаний на довгому ланцюжку. Другий кінець ланцюжка Аліса тримала в руках. Вона сказала щось говоруну, і той злетів у повітря. Аліса відпустила якомога більше ланцюжка, щоб не заважати говорунові летіти. Він змахнув крилами й поволі, ніби розуміючи, що Аліса не вміє літати, подався до лісу.

Тільки тоді я схаменувся.

Я ввімкнув динамік і крикнув на весь ліс:

— Алісо, ти збожеволіла! Негайно вертайся!

Але тут я злякався, що вона мене не послухає, і побіг по трапу вниз, аби наздогнати її і повернути на корабель.

Коли я підбіг до люка, Аліса була вже аж під лісом. А над нею кружляв велетенський птах Крок.

— Алісо! — крикнув я.

Та вона була далеко й не почула мого крику.

Ні рушниці, нічогісінько нема напохваті!

Що робити?!

Не тямлячи себе я кинувся вниз по трапу.

Аліса побачила птаха, що знижувався, і з переляку випустила ланцюжок. Наполоханий говорун майнув до дерев.

Я біг до Аліси і бачив, як птах Крок пустив білі пазурі, як він схопив жовту пухнасту фігурку і, набираючи швидкості, шугнув угору.

Я біг, дивлячись, як зменшується, підіймаючись, птах, вимахував руками…

Через десять хвилин Полосков знизився біля “Пегаса”. На той час ми з Зеленим уже були готові до погоні. Ми спорядили малий катер.

— Ви куди? — здивувався Полосков.

— Крок украв Алісу! — крикнув Зелений. І замовк, бо від горя йому одібрало мову.

— Стрибай сюди! — наказав мені Полосков.

Він опустив свій катер аж до землі. Я підстрибнув, ухопився за нижній край розкритого люка і перемайнув у рубку.

Полосков відразу ж набрав висоту.

— Куди він полетів? — спитав він голосно, пересилюючи гул двигуна.

— Туди, до гір, — відповів я. — Там у них, напевно, гніздо.

Ми дісталися до гір за кілька хвилин. Але знайти гніздо було не так легко Тисячі однаковісіньких гострих скель здіймалися над плоскогір’ям і ми понад годину кружляли над ними, нічого не знаходячи. І з кожною хвилиною у нас було дедалі менше шансів знайти Алісу живою лями.

Допоміг нам сам птах Крок. Ми побачили, як він летить над скелями.

— За ним! — сказав я.

— Постривай! — відповів Полосков. — Ми його злякаємо, і він не покаже дороги до гнізда.

Полосков затримав політ катера, і ми зависли над скелями. Птах летів на вершину гори, куди ми ще не підіймалися. Там птах склав крила і знизився. Полосков негайно взяв курс на гору, набираючи при цьому висоти

Коли ми вже підлітали до гори, знизу піднялося відразу п’ять чи шість птахів Вони прийняли наш катер за невідомого летючого ворога Птахи відважно кидались на нас, і Полоскову довелося згадати фігури вищого пілотажу, щоб не зіткнутися з розлюченими кроками. _ Он гнізда, дивись! — вигукнув Полосков.

На крутому схилі гори виднілися темні круги гнізд. Гнізда були змощені з каміння й хмизу і приліплені до майданчиків над прірвою.

Коли ми знизилися, то змогли розгледіти, що в деяких гніздах сидять птахи, широко розкинувши крила, певно, прикриваючи від ворогів пташенят або яйця.

— Дивися, — сказав я.

В одному з гнізд щось жовтіло..

Катер, мов живий, кинувся до того гнізда. Так швидко, що птахи відстали.

— Ні, це не Аліса, — мовив Полосков, — це пташенята.

І справді, в гнізді сиділо троє вкритих пухом пташенят. Побачивши нас вони широко порозтуляли гачкуваті дзьоби. Один із птахів спікірував повз нас, опустився на гніздо й прикрив його крилами.

— Бери вище, — порадив я Полоскову.

Тут ми побачили ще одного птаха. Він підлетів до гори, несучи в дзьобі велику рибину.

— За ним! — вигукнув я.

Птах нас не помітив. Він спустився до найдальшого гнізда, в тому гнізді між двома пташенятами сиділа Аліса. Вона здалеку теж видалася мені пташеням — винуватий у цьому був її жовтий пуховий комбінезон.

Пташенята, побачивши матір, порозтуляли дзьоби, але птах підніс рибину до Аліси і спробував заштовхнути здобич Алісі в рот. Аліса пручалася, але птах був настирливий.

Полосков розреготався.

— Що з тобою? — спитав я, не відриваючи очей від дивного видовиська.

— Нічого Алісці не загрожує, — сміявся Полосков. — Її прийняли за пташеня і прописали посилене харчування.

Полосков не помилявся. Алісу врятував пуховий комбінезон.

Ми зависли над гніздом, Полосков спустив трап, і Аліса піднялася в катер, поки я відлякував птахів сонними гранатами і хлопавками.

— Може, прихопимо пташенят? — запитав Полосков, досі ще усміхаючись.

— Іншим разом, — відповів я. — Як ти почуваєшся, Алісо?

— Непогано, — сказала Аліса.

Вона була вимащена риб’ячою лускою, а в усьому іншому цілісінька й здорова.

— Я лише спочатку злякалася, — розповідала вона. — А потім, коли мене принесли в гніздо, мені було навіть затишно. Ми з пташе нятами грілися вкупі. От тільки великий птах неодмінно хотів, щоб я їла. Ну чисто як бабуся: “З’їж ложечку манної кашки”.

Полосков веселився, розпитував Алісу, чи не навчилася вона літати або, може, хоче повернутися до нових батьків.

— А чого ти взагалі пішла з корабля? — спитав я суворо, після того, як трохи заспокоївся.

— Я пішла шукати Другого капітана.

— Як так?

— Я чула, що в Полоскова розвідник погано працює. І взагалі два тижні чекати неможливо. І тоді я подумала, що говорун, можливо, пам’ятає дорогу до того місця, де він чув голос Другого капітана. Я попросила його показати мені дорогу, і він полетів.

— А чому ж ти не спитала дозволу?

— Ти б дозволив?

— Ні, звичайно. І ніякого Другого капітана тут нема. Забудь про нього.

— Нема? — перепитала Аліса. — Він тут. Тільки шкода, що говорун полетів. А то б ми його враз знайшли.

— Що ти ще придумала?

— А ось що я знайшла в гнізді, — відповіла Аліса, дістаючи з кишені уламок порцелянового блюдця з написом золотом: “…ня чайка”. — “Синя чайка”, правда? — спитала вона. — Чи ти не віриш?

— Ану лиш, покажи, — благально мовив Полосков. — Ну й щастить же тобі!

— Не скажи, — заперечила Аліса. — Заради цього осколка мені довелося політати у пазурах птаха Крока. Ти літав коли-небудь у такий спосіб?

— Ні, — посміхнувся Полосков.

— А осколок він мені сам дав. Певно, він у них у гнізді забавка для пташенят. От він мені його і дав погратися.

Я задумався. Аліса мала рацію. Схоже, що “Синя чайка” і справді на цій планеті. Але як її знайти?

— Що сталося з металорозвідником? — спитав я Полоскова. — Ти ще не перевіряв?

— Дивно, але хтось розбив у ньому індикатор металошукача.

— Розбив?

— Сам розбитись не міг — індикаторний механізм знаходиться аж у центрі розвідника.

— Що ж робити? — роздумував я вголос.

Ми опустилися перед “Пегасом” і вийшли на галявину, поглядаючи на небо — чи не летить птах Крок.

— А ось і говорун, — сказала Аліса.

І тут я помітив, що перед самісіньким моїм носом до землі спускається тоненький ланцюжок.

Із дерева злетів говорун і кружляв над нами, ніби запрошуючи йти за ним шукати капітана.