Дівчинка з Землі - Булычев Кир. Страница 47

— Перемогли, та не до кінця. Знаєте, як буває, якщо залишиш одну бур’янину на грядці?

— І все ж не розумію, — розвела руками Елла. — Ну хто в наші дні сидить по чотири роки в полоні?

Елла прилетіла до нас мовби з іншого світу. Із того світу, в якому ми звикли жити, але від якого відірвалися останніми днями. І справді, їй важко було б повірити, якби ми почали розповідати про мордування, підземелля і зраду. І через те ніхто не став із нею сперечатися.

— А що ви зробили з піратами? — спитала Елла.

— Один сидить у клітці. Два — у в’язниці. А найгладкіший і найхитріший щойно був тут, — відповів Другий капітан. — До речі, де він?

Товстун пропав. Щойно сидів на траві, боязко усміхався — і пропав. Ми обнишпорили всі зарості довкола, оглянули кожен кущ — утекти далеко він не встиг. Та й говорун підняв би тривогу.

— От тобі й маєш, — докірливо мовила Елла, — не могли вберегти одного пірата! Хіба це справжнє виполювання?

І тут я помітив, що туманність гойдається сильніше, ніж досі. Я придивився. Кілька вічок сіті були розрізані.

— Я знаю, де він! — крикнула Аліса, яка підбігла за мною до сі ті. — Він у туманність заліз.

— Ти тут, Веселуне У? — спитав Верховцев, нахиляючись.

Туманність заворушилася, ніби копиця сіна, в яку заліз бродячий пес.

— Зараз випустимо туманність і побачимо, — рішуче сказав Перший капітан.

— Ні в якому разі! — обурилася Елла. — Другої такої не знайдемо!

Нерви у товстуна не витримали. З туманності висунулась його голова. Очі були вирячені, і він швидко дихав, — напевно, в туманності було погано з повітрям.

І раптом товстун стрілою вилетів із туманності й кинувся бігти по галявині.

— Куди ти? — гукнув йому навздогін Другий капітан. — Все одно піймаємо. Не поспішай, у тебе ж хворе серце!

Але товстун не чув. Він мчав поміж кущами, перестрибував через ями, спотикався, розмахував руками.

І птах Крок, що ліниво кружляв у високості, побачив його згори і спікірував на нього, як коршун на зайченя.

Ще секунда — і товстун уже теліпався в повітрі, ніби біг далі, а птах підіймався так швидко, що, коли Другий капітан вихопив пістолет, він піднявся на півкілометра.

— Не стріляй, — зупинив його Перший капітан. — З такої висоти він розіб’ється…

І немовби наврочив.

Товстун якось вивернувся у пазурах птаха, забився, і він випустив його.

Наче ганчір’яна лялька, товстун летів до землі. І зник за пагорбом.

Ми мовчали.

Потім Зелений сказав:

— Він сам себе покарав. Краще й не придумати.

І всі з ним погодилися.

А туманність тим часом тихенько виповзала із сіті. Вона витікала як кисіль, розповзалася навсібіч, і коли ми опустили очі, то побачили, що стоїмо по коліна в сірому киселі.

— Держіть її! — крикнула Елла. — Вона ж утече!

І туманність утекла. Вона огорнула нас непрозірною млою, а коли імла розтанула, у нас над головами погойдувалася велика сіра хмара.

— Все одно збиралися стартувати, — сказав Другий капітан, — отож попрошу поквапитися.

Ми швидко загнали на корабель скліса, завели двигуни і злетіли. Слідом за нами піднялися інші три кораблі. І всі ми, вишикувавшись цепом, погналися за живою туманністю.

Наздогнали ми її аж біля планети Шелезяка. На той час туманність розкинулася вже на кілька тисяч кілометрів, і ми три дні зганяли її так, щоб вона вмістилася у наші сіті.

Нарешті туманність закутали у потрійну сіть і міцно прив’язали між двома кораблями. У такому вигляді й відвезли до Сонячної системи, де кожен може помилуватися нею в кратері Архімеда на Місяці. Хоч милуватися нічим — нема нуднішого експоната, аніж жива туманність.

Елла наполягала, щоб туманність помістили в зоопарку на Землі, але земний клімат для неї шкідливий, та й хто прийде в зоопарк дивитися на сірий туман? Куди цікавіше поглянути на індикатора, дістати в подарунок шарф від павука-ткача-троглодита, полити кущик лимонадом або відрізнити скліса від корів, у череді з якими він пасеться.

На центральній місячній базі, в готелі “Луноход”, ми востаннє зібралися усі вкупі.

— Настала пора прощатися, — обвівши всіх поглядом, мовив Другий капітан.

Капітани сиділи рядочком на великій канапі і зовсім не скидалися на свої пам’ятники. Перший капітан був замислений і ледве приховував смуток. Виявилося, що переведення Венери на нову орбіту почалося, поки він знаходився у системі Медузи, і капітан запізнився на врочистий момент.

Третій капітан себе погано почував, його била пропасниця, якою він захворів у підземеллі в піратів, проте, коли Верховцев приніс йому ліки, капітан відмовився:

— Цієї пропасниці поки що не можна вилікувати земними ліками. Здолаю її сам. Не звертайте уваги. Тільки-но я знову вийду в кос мос, усе мине. Для мене найкраща лікарня — місток космічного ко рабля.

Лише Другий капітан був жвавий і веселий. Він щойно передав фізикам, що прилетіли із Землі, формулу галактію. Фізиками була заселена вже половина готелю, і з кожним новим кораблем прилітали їхні колеги з різних університетів та інститутів. Було одержано повідомлення, що на Місяць поспішають учені з Фікса й лінеанці, а на космічній корабельні Плутона почали закладку кораблів, розрахованих на нове пальне.

— Ви весь час усміхаєтесь, — сказала Другому капітанові Елла, яка не любила сидіти на місці й нервово ходила по кімнаті. — Ви задоволені, що зчинили таку метушню серед фізиків?

— Страшенно задоволений, — признався Другий капітан. — Я, чесно кажучи, побоювався, що раптом формула галактію не так уже й потрібна нам. Усі ті роки я думав: можливо, галактій уже винайдено на Землі?

— Але ж ви все одно не віддали б формули галактію піратам? — запитав я.

— Ні, не віддав би. Ну гаразд, які у кого плани? Сподіваюсь, що ми ще не раз зустрінемося. Врешті-решт, космос не такий уже й великий. Мені жаль тільки, що професор Селезньов не зібрав стільки звірів, скільки хотів. Та зате він допоміг нам урятуватися, і ми обіцяємо йому, хоч де ми будемо, звідусіль привеземо птахів і звірів для зоопарку.

— Спасибі, друзі, — подякував я. — Але повинен сказати, що я не журюся. Адже наступного літа ми знову полетимо в експедицію на “Пегасі”. Якщо, звичайно, Полосков і Зелений не відмовляться летіти зі мною.

— Не відмовимося, — підтвердив Полосков.

— Я полетів би, — мовив Зелений, — якщо обставини складуться щасливо.

Ні, все-таки Зелений невиправний! Я знав, що він полетить. Він сам знає, що полетить, але неодмінно повинен висловити хоч якісь сумніви.

— І я полечу, — озвалась Аліса.

— Побачимо, — відповів я. — Тобі ще цілісінький рік у школі вчитися.

— А куди ви тепер збираєтеся? — спитав по хвилі Полосков у капітанів.

— Я поспішаю на Плутон, де будуватимуть кораблі на галактичних двигунах, — відповів Другий капітан. — І сподіваюся, що один із перших довірять мені.

— Я спочатку злітаю додому, на планету Фікс, — подав голос Третій капітан. — Я дуже давно не був дома. А потім теж почну будувати кораблі на новому пальному.

— А я зараз на Венеру, — мовив Перший капітан. — Венера вже рухається на нову орбіту. Ще кілька місяців — і мою роботу буде закінчено. І тоді я теж пристану до моїх друзів.

— І всі ви полетите в далекий космос? — запитала Аліса.

— Так, — відповів Перший капітан.

— Так, — відповів Другий капітан.

— Авжеж, — сказав Третій капітан.

— А я збиралася летіти на живу планету, — похвалилась Елла. — Це навіть цікавіше, аніж жива туманність. Але боюся, що доведеться попросити злітати туди професора Селезньова.

— А чому? — спитав я. — Адже це ви тепер у нас фахівець із надвеликих тварин.

— Я полечу з капітанами.

— Але ми летимо в іншу галактику! Це тривалий і важкий політ.

— Не сперечайтеся зі мною, — сказала рішуче Елла. — Я все обдумала. Не можна нам розлучатися так надовго.

— А як же діти? — спитав Перший капітан.

— Діти залишаться з бабусею. Вона не кожен день танцює у Великому театрі. Забиратиме їх на суботу й неділю з дитсадка.