Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович. Страница 25

— Це наш новий рибний інспектор, — сказав він.

Тепер більшість присутніх пізнали утопленого. Справді, це був новий рибний інспектор, що приїхав у Соколиний виселок лише днів десять тому, призначений на місце Ковальчука. Учора ввечері він поплив каюком, щоб засвітити вогник на плавучому бакені при виході з бухти. До бакена він, очевидно, добрався, бо вогник там блимав цілу ніч і, мабуть, не погас і досі. Чи повернувся інспектор звечора, ніхто не звернув уваги, а тепер усім стало ясно, що інспекторів каюк перевернувся, а він, мабуть, не вміючи плавати, утонув. З висілка принесли рядно, поклали на нього утопленого, прикрили шматком парусини і однесли в червоний куток. Похорон призначили на другий день.

День минув у різних турботах. Більшість рибалок була на шаландах у морі й мала повернутися цієї ночі. Бригада Тимоша Бойчука залишилась у висілку і в море не вийшла. Рибалки збивали з дощок домовину для інспектора, а кілька дівчаток разом з Ясею Знайдою, що жила тепер у Бойчука, пішли по острівній луковині збирати квіти на вінок.

Смерком з заходу насунули хмари й почали облягати зоряне небо. Треба було знову засвітити бакен біля входу в бухту, щоб указати шлях шаландам, яких вночі чекали з моря. Тиміш Бойчук сів у каюк, привітно махав рукою Ясі, що стояла на березі, І рушив через бухту, впевнено загрібаючи веслом. Незабаром він зник у темряві. Дівчинка постояла й пішла додому.

II. ТРИВОЖНА НІЧ

Того самого дня за кілька кілометрів від Соколиного висілка на високому піщаному горбі геологорозвідувальна партія професора Ананьєва заклала першу свердловину, щоб дослідити глибину торіанітових розсипів. Кілька днів тому навколо горба з'явилися білі намети розвідувачів земних глибин. Їх надіслало сюди Головне геологічне управління, що надзвичайно серйозно поставилось до дослідів та проектів професорів Ананьєва і Китаєва.

Професор Ананьєв теж перебрався сюди з Соколиного і жив у маленькому наметі на схилі горба. Люда допомогла батькові влаштуватися, створила з його намету затишну, зручну для роботи та відпочинку кімнату й покинула острів на кілька днів, вибравшись на «Колумбі» в море ловити рибу. З дозволу Рибтресту Стах Очерет, шкіпер «Колумба», взявся постачати геологічній партії свіжу рибу. Коли шхуна забирала в морі вилов із шаланд, то, перш ніж іти в порт, вона заходила в бухту Лебединого острова й передавала для геологів кілька відер найкращої риби. Цього разу «Колумб» вийшов на самостійну рибну ловлю далеко в чисте море. Рибалки сподівалися натрапити на косяки скумбрії, яка вже давно зникла біля берегів. «Колумб» забрав з Соколиного бригаду рибалок, бо невеличка команда шхуни сама не змогла б упоратися з тралом, який для цього випадку видали їм у Рибтресті.

Батько відпустив дівчину на рибну ловлю спокійно, бо добре знав команду «Колумба».

Останні дні професор цілком віддався геологічним справам, майже не появлявся у висілку, бо й на кілька годин не хотів залишати без догляду піщаний горб, який тепер назвали Торіанітовим. Перші досліди дали такі багатообіцяючі наслідки, що Андрій Гордійович вирішив пробути на острові ще якийсь час і надіслав листа до університету з проханням продовжити йому відпустку на кілька місяців.

Сьогодні під час обідньої перерви відбулася чергова бесіда професора, присвячена цього разу монациту, бо перші ж наслідки свердління показали, що під шаром торіанітового піску трапляються гнізда монациту.

Цей мінерал добувається головно в Індії, Бразілії та на Цейлоні. Звичайно монацит знаходять у пісках, на відлогих берегах та на дні річок. Це дрібненькі, але важкі золотисто-жовті або темно-червонясті камінці. Особливо багато їх буває в монацитових пісках на морських узбережжях. З монациту добувають рідкісні метали торій та церій і благородний газ гелій. Якщо пісок містить в собі один-два проценти монациту, то його вже вважають промисловим. Добувають його приблизно так само, як золото. Монацитовий пісок промивають на вашгердах. Вода вимиває легший пісок і залишає важчий монацит. Після збагачування руду опрацьовують міцною сірчаною кислотою, в якій монацит розчиняється. Монацит також дає багато гелію. Крім того, монацит, як і торіаніт, має в своєму складі так званий радіоактивний мезоторій, подібний до радію. Радій має колосальне значення в медицині і тому ціниться дуже високо. Мезоторій має те саме значення. Правда, навряд чи є на земній кулі хоч два кілограми мезоторію, бо добування його — складна справа, а кількість його в монациті мізерна. Те, що монацит виявляють поруч торіаніту, не дивно, бо обидва мінерали близькі між собою, тільки торіаніт складніший і має в собі, крім торію, ще уран. Можливо, що на Лебединому острові виявиться ще ряд цінних мінералів. Про це Андрій Гордійович і розповів робітникам, що працювали на Торіанітовому горбі. Тільки він скінчив, як до них підійшов чоловік з шкіряною сумкою через плече. То був поштар з Зеленого Каменя, який переплив сюди каюком через протоку і приніс професорові телеграму. В телеграмі сповіщали, що за два дні грецький пароплав «Антопулос» прийде в Лузани, і запитували, чи не вважає професор можливим, щоб «Антопулос» замість Лузан зайшов у бухту Лебединого острова.

Професор знав, що на цьому пароплаві має прибути закуплене в Сполучених Штатах Америки устаткування для торіанітових розробок на Лебединому острові. «Антопулос», що йшов з Америки, забрав вантаж, призначений для Лебединого острова. Телеграма повідомляла, що найважчі частини того устаткування досягали півтори тонни, і коли на місці знайдеться потрібна робоча сила та відповідні плавучі засоби, то пароплав можна розвантажити швидко.

Андрій Гордійович, зваживши всі обставини, прийшов до висновку, що коли рибалки допоможуть, то протягом двох днів устаткування можна вивантажити. Це, безперечно, здешевило б і прискорило розробку покладів.

Порадившись із товаришами, професор вирішив увечері піти у виселок і поговорити з рибалками. Він був певен, що Соколиний піде йому назустріч, бо добування на острові торіаніту стало гордістю місцевого населення.

Кінець дня минув у напруженій роботі. Аж як смеркло, Андрій Гордійович у супроводі трьох робітників вирушив туди, йшли вони поволі, бо за день втомилися, та й темрява заважала. До Соколиного добралися пізненько. В більшості хат уже не світилося, мешканці, очевидно, полягали спати.

Професор Ананьєв, не заходячи в свою квартиру, пішов просто до Тимоша Бойчука, що був у висілку уповноваженим Зеленокам'янської сільради. Він хотів одразу поговорити про свою справу з енергійним рибалкою, що користався повагою й авторитетом у своїх товаришів. У хвіртці Бойчукового двору темніла чиясь невисока постать. Придивившись, професор пізнав Знайду. Вона одступила вбік, щоб пропустити його. Біля хати нерухомо стояла друга постать. Коли Андрій Гордійович підійшов ближче, та постать кинулась до нього, ніби ждала його, але зупинилась з розчаруванням, побачивши не того, кого, мабуть, чекала.

— Добрий вечір! — привітався професор.

— Доброго здоров'я, — почулася відповідь, і Ананьєв пізнав по голосу Тимошеву дружину.

— Тиміш Петрович дома?

— Нема. Ждемо, а його нема.

— Де ж він?

— Поплив через бухту світити світло на бакені.

Професор глянув у бік бухти й побачив в далині тьмяний червонястий вогник.

— А там уже світиться, значить, скоро повернеться.

— Уже давно світиться, а його нема… Коли б чого не сталося…

— Та що ви? Чого турбуєтесь? Погода тиха, Тиміш Петрович досвідчений рибалка.

— Та після сьогоднішнього нещастя…

— Якого нещастя?

Довідавшись, що професор нічого не чув, жінка розповіла йому про загибель нового інспектора.

Од хвіртки до них підійшла Знайда.

— Тьотю, — промовила вона, — може, зійдемо на берег та погукаємо?

Вони зійшли до самої води. Маленький ліхтарик на стовпі край берега розганяв біля себе темряву, але ще непроглядніше робив далину. Під тим ліхтариком тихо плюскотіла темна хвиля.