Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович. Страница 44

— Гаразд! А поки що умовляємось про сьогоднішній день. Значить, кожну годину ви підлітатимете до «Буревісника», — сказав командир. — Пального у вас на п'ять годин. Ну, ми вам добавимо. Зробите в морі посадку, і ми піділлємо. Значить, ідете на висоті від трьохсот до шестисот метрів. Бувайте! До побачення в морі!

Есмінець залишив бухту Лебединого острова. В командирській рубці штурман виклав капітан-лейтенанту свої міркування з приводу можливого району перебування підводного човна. Після ночі той район значно розширився. Правда, в прибережну дванадцятимильну зону вийшли на спеціальну розвідку судна берегової охорони, але коли б вони навіть викрили підводний човен, то самі навряд чи могли б з ним справитися. Радіостанція «Буревісника» безперервно підтримувала з ними зв'язок.

Як тільки есмінець вийшов з бухти, літак знявся в повітря, наздогнав корабель, зробив над ним коло і пішов на південний схід. Летів невисоко, іноді відхилявся то в один, то в другий бік, і незабаром вахтовий уже втратив його з поля зору. Хвилин сорок есмінець мчав повною швидкістю, а потім перейшов на середню. За десять хвилин після цього вахтовий помітив на обрії чорну крапку, і рівно через годину після виходу «Буревісника» в плавання рибальський літачок знову зробив над ним коло. Корабель спинив машину, а «Розвідувач риби» сів на воду. Бариль підрулив до «Буревісника» і незабаром надзвичайно спритно піднявся по сходах трапа на палубу. Він раніш попереджав, що йому парадного трапа не треба, і тепер в цьому переконав військових моряків. Він піднявся просто на руках.

Пілот доповів капітан-лейтенантові, що під час першого польоту нічого не виявлено, і попросив підлити пального для мотора. Червонофлотці негайно викинули за борт шланг, і Бариль наповнив баки бензином. Льотчики й шофери мають одну спільну рису: їх настрій кращає в міру наповнення пальним баків. За чверть години «Розвідувач риби» знову знявся у повітря. «Буревісник» продовжував свій похід перемінним курсом, а літак цього разу зник за обрієм, взявши напрям на південний захід від корабля.

Протягом дня слухачі не відходили від гідрофонів, вахтові на палубі пильно оглядали морський простір, відмічали в корабельному журналі все, що помічали в морі, розшифровували кожен звук і кожну крапку, але не знайшли жодних натяків на підводний човен. Нових подій на Лебединому острові за цей час не сталося. Трофімов припускав, що коли сюди й підходив чужоземний підводний човен, то, очевидно, він уже покинув ці місця. Єдине, чого не міг збагнути командир есмінця, це — з якими завданнями міг приходити човен? Навряд, щоб усе зводилось до того, аби знищити кількох людей, які не мають відношення ні до оборони, ні до якихось державних таємниць. Можливо, той човен мав якісь важливі завдання диверсійного характеру. Але чи виконав він їх? Навряд! Значить, він мусить ховатися десь поблизу, щоб з'явитися знов. Трофімов уперто продовжував розшуки.

Одночасно з'явився новий клопіт. Після третього польоту «Розвідувач риби» не повернувся до есмінця. Минула ще година. «Буревісник» крутився на одному місці, ждучи літака. Трудно було припустити, що льотчики збилися з шляху. Але, коли це трапилося, то, як було умовлено заздалегідь, Бариль мусив летіти до першого зустрічного пароплава або до найближчої берегової радіостанції і відтіля зв'язатися з «Буревісником». Командир наказав радистові запитати всі близькі радіостанції, чи немає відомостей про літак. Минула ще година, і всі запитані радіостанції відповіли, що відомостей про «Розвідувача риби» вони не мають. Довелося міняти маршрут і поруч з підводною розвідкою провадити розшуки Бариля та Петимка, бо, очевидно, в них сталася вимушена посадка, а може… аварія. Моряки на «Буревіснику» турбувалися.

Минав час — нічого схожого на літак спостережні пости на есмінці не помічали. На кінець дня радист передав командирові почуте ним по радіо повідомлення:

Командир перечитав зміст того повідомлення, умочив перо в чорнило, черкнув кілька слів і віддав радистові, наказавши:

— Негайно командирові дивізіону.

Капітан-лейтенант Трофімов просив вислати наступного ранку загін гідролітаків для детальної розвідки моря. Того вечора «Буревісник» не повернувся до Лебединого острова. Він залишався в морі, йому на допомогу виходили ще два есмінці. Всім пароплавам у морі передано було розпорядження шукати «Розвідувача риби» та бути обережними, бо «можливо, у морі з'явилися плавучі міни».

XIX. У ВІДКРИТОМУ МОРІ

Хвиля, розгойдана підводним човном, накрила потопаючих. Сильний струмінь тяг їх під лопасті гвинта, але другий струмінь одкинув від небезпечного місця і вкинув у вир за кормою. Марко намірювався одразу йти до дна, щоб не мучитися. Коли б він не зазнав знущання од піратів, не втратив так багато сили, то, безперечно, пробував би продержатись на воді кілька годин, сподіваючись випадкового порятунку. Але хлопець знав, що з майже перебитою правою рукою зможе продержатись на воді найбільше п'ятнадцять-двадцять хвилин. Проте здійснити свій намір він не зміг. Йому перешкоджала Яся, міцно тримаючи за поранену руку. Не вистачало сили волі тягти дівчинку за собою в морську безодню. Вони разом виринули з виру, випорснули воду, що потрапила в ніс та в рот, і повільно попливли, підтримуючи одне одного. Човен зник. Ще хвилини зо дві слабо доносилось хлюпання води за його гвинтами. Передранішня темрява огортала море. Високо в небі в проблисках повільно меркнули зорі східної половини небосхилу. За півтори сотні кілометрів від берега морем повільно пливли поранений хлопець і дівчинка. Безлюддя, порожнеча, самотність зустріли їх перед смертю. Марко визволив свою руку з руки Ясі, перевернувся на спину і вирішив лежати, скільки зможе. Дівчинка, пливучи поруч нього, дзвінко крикнула:

— Марку, тримайся! Ми ще врятуємось!

Це було вимовлено з такою впевненістю, що юнга перевернувся з спини на бік і, загортаючи рукою воду, подивився на свою малу товаришку. Дівчинка торкнула його рукою і сказала, щоб стежив за її рухами та допоміг їй полежати трошки на спині. Для Марка це було нелегко, бо коли він пробував гребти пораненою рукою, то відчував гострий біль. Перевернувся знову на спину і, працюючи ногами, підставив здорову руку Ясі під голову. Тим самим він підтримував дівчинку і дав їй змогу витягти руки з води. Ледве ворушачи ногами, вона зосередилась на якійсь роботі. Що саме вона робила, Марко не бачив, а тільки відчував. Йому здавалося, ніби вона роздягається, високо підіймає вгору руки і щось робить головою, бо її голова, а з нею і тулуб починають раптово поринати в воду, так що він ледве міг її втримати. Тоді дівчинка на якусь мить втихомирювалась, продовжуючи пливти, як і перед тим.

Так вона возилася хвилин з десять. Марко почав відчувати втому і зітхнув з полегкістю, коли Яся перевернулася з спини у звичайне для плавця положення. Попросила його зробити те саме. Коли Марко зробив це, то побачив поруч щось схоже не то на погано надутий м'яч, не то на подушку. Дівчинка трималася за ремінець, що відходив від того поплавця. Марко помітив другий такий ремінець і теж вхопився за нього. Одразу відчув полегкість; так він зміг би ще довго триматися на воді.

— Це що таке? — одразу повеселілим голосом спитав він.

— Коли тебе забрали на допит, до мене приводили Люду. Вона витягла цю штуку: показала, як її надувати, потім випустила повітря і сказала сховати.