Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович. Страница 73

На палубі, крім командира й комісара, ніхто не знав, що відбувалося в машинному відділі. Там усі з тривогою, не дихаючи, стежили за змаганням есмінця та пароплава. «Буревісник» мчав із швидкістю поїзда, але мусив досягти швидкості вітру, щоб попередити пароплав. Раптом увесь корабель затрясло. Командир і комісар перезирнулися, і на їх похмурнілих обличчях з'явився вираз настороженості. Здавалося, хтось рвучко сіпнув есмінець вперед, — раз-другий, корабель підкинуло, під ногами сильно задрижала палуба. Червонофлотці здивовано позирали один на одного. З есмінцем робилось щось неймовірне. Командир стиснув рукою трубку телефону.

— Старшого механіка! — крикнув він і за мить почув у телефон голос Абдулаєва:

— Слухаю!

Капітан-лейтенант мовчав. «Буревісник» перестав трястись, але мчав з помітно збільшеною швидкістю. Командир, нічого не сказавши, повісив трубку. Здавалося, шхуна налітала на корабель, вона виростала перед ним, немов на екрані, і вже простим оком на ній видно було людей. Але зроблено було ще не все. Складність маневру полягала також в умінні своєчасно зупинити корабель. З розгону есмінець міг по інерції промчати між шхуною та пароплавом, і поки б він повернув назад, пароплав встиг би забрати людей з «Колумба». Командир хотів закинути на шхуну буксирний гак і потягти її за собою, але зважив, що пірати могли виплигнути в воду. Есмінець промчить, а пароплав підбере їх з води.

— Шлюпку на воду, на повному ходу! — віддав наказ командир своєму помічникові, старшому лейтенантові.

Вмить помічник з групою червонофлотців стояв біля шлюпки. Він розумів командира. Необхідно на повному ходу спустити за борт шлюпку з людьми. Це надзвичайно трудна справа. Такий спуск вимагав циркової вправності. Але ось озброєні моряки вже в шлюпці, моторизовані шлюпбалки висунули її вбік, за борт, а потім спустили до самої води. Кіль шлюпки ледве торкається верхівок хвиль. Головне, послабити поштовх, бо раптовий удар об воду розіб'є її. Шлюпку садовили на хвилі кормою. Перший поштовх дав фонтан бризок і повалив з ніг моряків, що стояли в шлюпці. Витримавши цей поштовх, шлюпка мусила витримати й останні. Рипіли блоки, випускаючи стальні талі. Шлюпка осідала у воду глибше й глибше. Незабаром вона йшла на буксирі поруч правого борту. З «Каймана» спостерігали спуск шлюпки і зрозуміли, для чого це, але пірати на шхуні цього маневру не помітили, бо відбувався він за протилежним від них бортом.

Перенесімося тепер в центр уваги з пароплава, літака і есмінця на — «Колумб».

Друге з'явлення літака, його стрімкий наліт на шхуну, маневри «Розвідувача риби», безперервне гудіння майже над головою, невдалий постріл шпигуна, німі погрози пілота, — все це спантеличило загарбників. Вони бачили, що «Кайман» рушив на допомогу, тому облишили Левка і мотор, бо пароплав мусив незабаром підійти. Але коли помітили нове судно на обрії і зрозуміли, що то військовий корабель, тоді знову повернулись до мотора, щоб зрушити «Колумб» назустріч пароплаву. Але заважав непритомний Левко. Він лежав на моторі, а щоб його відтіля відтягти, треба було довго одв'язувати. Рудий пірат ножем розрізав мотузки, але поки він це зробив, пускати мотор уже не було рації, бо пароплав або корабель мусили підійти раніш, ніж вони щось встигли б зробити. Доводилось залишатися в ролі спостерігача. У Анча мигнула думка постріляти полонених і підпалити шхуну, але на це й часу не залишилося, і жодного на грона в нього не було.

Залишилося ждати розв'язки, що мала статися протягом трьох-чотирьох хвилин.

На Марка вже ніхто не звертав уваги. Він облишив стерно і напружено стежив як за гонитвою, так і за поведінкою піратів. На жаль, не міг розв'язати ноги. Та все ж просунувся дрібним кроком трохи вбік, щоб зайняти вигідну позицію для спостереження. Помітив, що корабель рвонувся і став наближатися, мов швидкокрилий птах. За хвилину і для нього, і для загарбників стало ясно, що есмінець підійде до шхуни першим. Юнга впізнав «Буревісника». Йому ніколи не доводилось бачити такого швидкого ходу, і, ждучи хвилини, коли корабель наблизиться, юнга поклав руку на серце.

Шпигун і пірат стали край борту. Анч кинув свій револьвер у воду. Пірат витяг з синього конверта папери і ховав їх за пазуху. Конверт викинув. Револьвера рудий з рук не випускав. Тепер Марко зрозумів, на що розраховують пірати. З розгону есмінець не зможе зупинитися: він проскочить, підійде пароплав, і пірати враз перескочать туди. Треба було б їх затримати. Але юнга нічого не міг зробити. Все відбувалося так, як він передбачав.

Старший механік Абдулаєв склав іспит. Есмінець з страшною силою збурив воду і промчав повз самий борт «Колумба». Шхуна загойдалася, а люди на ній примружились од раптового вітру. Але то була лише мить. Есмінець, припиняючи хід, проскочив далеко вперед. «Кайман» наближався до шхуни, але між пароплавом і шхуною вже стояла шлюпка з озброєними червонофлотцями, одрізаючи піратам шлях до втечі.

XII. СЛЬОЗИ МЕРЦЯ

Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім'яти її, а разом ударити по шхуні, але капітан «Каймана» в присутності есмінця на це не зважився. Пароплав почав відходити ліворуч, зменшуючи швидкість. Це він робив навмисне, щоб мати змогу спостерігати дальші події.

Шлюпка ще не підійшла до «Колумба», як на його борту тріснув револьверний постріл. Командир піратського підводного човна розрядив револьвер, пустивши останню кулю собі в голову. Пірат стріляв так, щоб упасти за борт і потонути разом з компрометуючими документами в себе на грудях.

Пірат упав у море, розбивши спиною воду. Ту ж мить почувся ще один сплеск, юнга стрибнув за борт униз головою. Вода зрівнялася над ним. Командир шлюпки подумав, що хлопець одурів від радості, або боїться бути застреленим останнім загарбником. Того останнього вони мусили взяти хоч би там що! Шлюпка миттю стала поруч «Колумба», а двоє червонофлотців, переплигнувши на шхуну, крикнули:

— Здавайся!

Анч не опирався. Він сів на лаву і сидів непорушно, ждучи, коли до нього підійдуть і накажуть, що робити. Його вмить обшукали, але ні зброї, ні документів не було. Все це вже опинилося в морі. Один червонофлотець залишився біля Анча, а другий звернув увагу на Левка.

Із шлюпки на шхуну перескакували інші. Командир оглядав навколо море. Його хвилювало те, що хлопець так довго не випливає на поверхню.

Минуло принаймні більше як хвилина, поки з води показалася голова юнги. Він важко одсапувався. Здавалося, щось заважало йому пливти і тягло під воду. Хлопець знов занурився, але тепер лише на кілька секунд і, виринувши, кликав на допомогу. Коли Марко стрибав у море, на шлюпці не встигли роздивитися, що в нього спутані ноги, а саме через це йому дуже важко було пливти. Та коли б лише це, то такому плавцеві, як він, було б байдуже. Справа в тім, що руки Маркові теж були чимось зайняті. Скоро старший лейтенант догадався: Марко, пірнувши за піратом-самогубцем, впіймав його і тепер держить під водою. Справді так воно й було.

Червонофлотців довго ждати не довелося: вони враз підвели до Марка шлюпку. Тільки тепер, коли майже все скінчилося, Марко відчув слабість. Він попросив розв'язати або порозрізувати його пута.

— Здорово вони тебе! — сказав старший лейтенант, співчутливо дивлячись на зв'язані Маркові ноги.

Тільки звільнившись од пут, хлопець одразу нахилився над трупом, розстібнув на ньому куртку і з-за пазухи дістав пачку паперів. Документи, які пірат хотів знищити назавжди, не встигли навіть намокнути. Старший лейтенант захоплено дивився на юнгу, зрозумівши, чому той кидався в воду та для чого виволік відтіля мерця. З шхуни за поведінкою юнги стежив Анч, і, здавалося, ще ніколи шпигун не відчував такої безсилої злості.

З палуби «Каймана» теж спостерігали за подіями на шхуні та за шлюпкою. Пароплав повільно одходив. Раптом Марко скочив із шлюпки на борт «Колумба» і, піднявшись, щоб його краще бачили, розчепірив пальці і витяг довгого носа в напрямі пароплава. На кормі «Каймана» юнга впізнав колишнього підозрілого знайомого — «одноокого», з яким колумбівці зустрічались у кавказькому ресторані. Пароплав віддалявся. «Старший помічник капітана» намагався не дивитись на Марка. Востаннє він бачив лише Анча, якого ждала незавидна доля, і, мабуть, з жахом думав, що і йому самому неминуче доведеться колись опинитися в такому становищі.